Постанова
іменем України
23 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 278/2094/17
провадження № 51-3759км20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Матієк Т.В.,
суддів Марчука О.П., Слинька С.С.,
за участю:
секретаря судового засідання Замкового І.А.,
прокурора Кузнецова С.М.,
захисника Невмержицької Т.О.,
засудженого ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та його захисника Невмержицької Т.О. на вирок Вінницького апеляційного суду від 18 січня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017060000000045, за обвинуваченням
ОСОБА_1,ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Мінеральних Вод Ставропольського краю Російської Федерації, жителя АДРЕСА_1 ), раніше неодноразово судимого, востаннє - за вироком Житомирського районного суду Житомирської області від 5 лютого 2018 року за ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, звільненого 17 листопада 2020 року по відбуттю покарання,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК.
Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені ними обставини
Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався у тому, що він 22 березня 2017 року приблизно о 19:30, перебуваючи неподалік будинку АДРЕСА_2, на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків, під час сварки з ОСОБА_2, діючи умисно, з метою позбавлення життя останнього, торцевою частиною сокирки-молотка наніс потерпілому не менше семи ударів у голову, чим заподіяв останньому згідно з висновком судово-медичної експертизи від 6 квітня 2017 року № 299 тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент їх заподіяння, які знаходяться в прямому причинно-наслідковому зв`язку із смертю потерпілого.
Вироком Житомирського районного суду Житомирської області від 3 липня 2020 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, та виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК у зв`язку із недоведеністю вчинення ним злочину. Виправдовуючи ОСОБА_1, місцевий суд визнав частину доказів недопустимими, отриманими з порушенням КПК, а інші - як самі по собі, так і в сукупності - не підтверджують прямо чи опосередковано існування обставин, про які зазначено в обвинувальному акті.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_3 до ОСОБА_1 залишено без розгляду.
Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
Львівський апеляційний суд вироком від 18 січня 2021 року задовольнив апеляційні скарги прокурора та потерпілої, скасував вирок місцевого суду, постановив новий вирок, яким визнав ОСОБА_1 винуватим у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, і призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_3 задоволено частково і стягнуто із ОСОБА_1 на її користь 6181,56 грн та 300 000 грн у рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди відповідно.
Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
Вимоги касаційних скарги та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційних скаргах засуджений та його захисник порушують питання про скасування вироку апеляційного суду та призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції на підставі пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК. Вказують на невідповідність висновків апеляційного суду фактичним обставинам справи, внаслідок чого був неправильно застосований закон України про кримінальну відповідальність, та на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, допущені судом апеляційної інстанції в даному кримінальному провадженні. На думку сторони захисту, апеляційний суд дійшов необґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, яка не доведена беззаперечними доказами, не встановив мотив і мету вчиненого обвинуваченим злочину, безпідставно поклав в основу вироку показання свідка ОСОБА_4, які є суперечливими і не узгоджуються із показаннями потерпілої та свідків ОСОБА_5 й ОСОБА_6, котрих суд апеляційної інстанції не викликав і безпосередньо не допитував.
Додатково захисник вказує про недопустимість ряду доказів, які апеляційний суд поклав в основу вироку, а саме: протокол огляду місця події від 27 березня 2017 року (огляд домоволодіння АДРЕСА_2 ), в ході якого були вилучені 4 оптичні диски з 5 камер відеоспостереження (вилучення цих відеофайлів проводилося усупереч вимог статей 233, 234 КПК без згоди власника домоволодіння та без відповідної ухвали слідчого судді), та похідний від нього доказ - протокол огляду предметів (відеозаписів) від 5 липня 2017 року.
На переконання захисника, апеляційний суд усупереч вимогам ч. 3 ст. 404 КПК не надав належної оцінки наявним у матеріалах доказам, а саме: висновкам судових молекулярно-генетичних експертиз, відповідно до яких ДНК на кухонній сокирці та качалці не співпадає з ДНК ОСОБА_1, а також щодо відсутності слідів крові потерпілого на куртці обвинуваченого; показанням свідка ОСОБА_7, котрий вказував про те, що ОСОБА_1 одяг не змінював, про відсутність будь-яких конфліктів між обвинуваченим та потерпілим під час поїздки в таксі, а також цей суд не надав належної оцінки цивільному позову з доданими до нього доказами на підтвердження понесених потерпілою витрат.
Позиції учасників судового провадження
Захисник та засуджений підтримали касаційні скарги та просили їх задовольнити, а прокурор заперечував проти задоволення касаційних скарг, просив вирок апеляційного суду залишити без змін.
Мотиви Суду
Відповідно до вимог ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При розгляді кримінального провадження суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, встановлених судом.
Обставини щодо невідповідності висновків суду апеляційної інстанції, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК та на які є посилання в касаційних скаргах сторони захисту, не є відповідно до вимог ч. 1 ст. 438 цього Кодексу предметом дослідження та перевірки касаційним судом.
Відповідно до ст. 94 КПК оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суд апеляційної інстанції дотримався вимог зазначеного закону.
При перевірці вироку апеляційного суду не встановлено обставин, які б ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків цього суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено.
Як убачається із матеріалів кримінального провадження, вироком місцевого суду ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, та виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК.
Не погодившись із таким рішенням місцевого суду, прокурор та потерпіла подали апеляційні скарги, в яких просили скасувати оскаржуваний вирок і постановити новий, яким визнати ОСОБА_1 винуватим і засудити за ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років.
При цьому прокурор просив повторно дослідити ряд доказів, а саме протокол огляду місця події від 27 березня 2017 року (огляд кабінету домоволодіння АДРЕСА_2, під час якого було вилучено відео з камер відеоспостереження); протокол огляду предметів від 5 липня 2017 року (огляд відео з камер спостереження); протоколи слідчих експериментів від 29 березня 2017 року (за участю свідка ОСОБА_4 ) та від 22 червня 2017 року (за участю обвинуваченого ОСОБА_1 ); допитати свідка ОСОБА_8 .
Апеляційний суд за результатами розгляду задовольнив апеляційні скарги прокурора та потерпілої, скасував вирок місцевого суду, ухвалив новий вирок, яким визнав ОСОБА_1 винуватим у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, і призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років.
Верховний Суд дійшов висновку, що висновок апеляційного суду щодо доведеності винуватості засудженого ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, зроблено з додержанням вимог ст. 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування усіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 КПК.
Зокрема, свої висновки про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні вбивства ОСОБА_2 за викладених у вироку обставин суд апеляційної інстанції обґрунтував: показаннями свідка ОСОБА_4, котрий безпосередньо був допитаний у судовому засіданні апеляційного суду і розповів у який спосіб (механізм завдання) та чим саме (кухонною сокиркою) ОСОБА_1 завдавав ударів потерпілому по голові; даними протоколу слідчого експерименту від 29 березня 2017 року за участю свідка ОСОБА_4, яким підтверджуються його показання щодо вчинення обвинуваченим убивства ОСОБА_2 з детальною розповіддю та демонстрацією механізму заподіяння обвинуваченим тілесних ушкоджень потерпілому, та під час якого свідок показав місце на обочині дороги куди він викинув качалку, яка вже була виявлена та вилучена працівниками поліції, а також на місце за парканом приватного підприємства, куди ОСОБА_1 викинув кухонну сокирку, яку слідчі одразу й знайшли в цьому місці; даними протоколу огляду місця події від 27 березня 2017 року (огляд домоволодіння АДРЕСА_2 ), в ході якого були вилучені 4 оптичні диски з 5-ти камер відеоспостереження; даними протоколу огляду предметів (відеозаписів) від 5 липня 2017 року, яким підтверджуються показання свідка ОСОБА_4 у частині перебування ОСОБА_1 на місці вчинення злочину та спростовуються протилежні показання обвинуваченого (що в с. Зарічани між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 виникла сварка, а ОСОБА_1, не бажаючи втручатися, пішов до зупинки громадського транспорту у напрямок Бердичівського шосе, де його через кілька хвилин догнав ОСОБА_4 );даними протоколів слідчих дій, висновками судових експертиз, а також іншими письмовими доказами, зміст яких детально відтворено у вироку апеляційного суду.
Апеляційний суд, визнавши зазначені докази достовірними, допустимими, а в сукупності - достатніми, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, і правильно кваліфікував його дії.
Твердження сторони захисту про те, що апеляційний суд, визнаючи ОСОБА_1 винуватим у вчиненні інкримінованого злочину, не встановив мотив та мету його вчинення, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на нижченаведене.
Так, диспозицією ч. 1 ст. 115 КК передбачено кримінальну відповідальність за вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. Таке кримінально-каране діяння з об`єктивної сторони характеризується діями у вигляді протиправного посягання на життя іншої людини, наслідками у вигляді смерті та причинним зв`язком між зазначеним діянням та наслідками, а з суб`єктивної сторони - умисною формою вини (прямий або непрямий умисел), коли особа усвідомлює, що у результаті її дій потерпілий помре, і бажає настання смерті або свідомо припускає настання таких наслідків.
У цьому кримінальному провадженні, апеляційний суд установив, що ОСОБА_1, завдаючи потерпілому тілесні ушкодження у спосіб та за обставин, викладених у вироку, розумів можливі негативні наслідки своїх дій, що фактично настали у виді смерті ОСОБА_2, і бажав їх настання.
Так, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 умисно завдав численні удари (не менше 7) торцевою частиною кухонної сокирки по життєво-важливому органу - голові потерпілого, що поряд із заподіянням потерпілому тяжких тілесних ушкоджень у вигляді відкритої черепно-мозкової травми, множинні рани волосяної частини голови, лівої внутрішньої раковини, крововиливи під м`які покрови голови зі сторони їх внутрішньої поверхні, під м`яку та тверду мозкові оболонки зі здавленням головного мозку, які є небезпечними для життя у момент їх заподіяння та знаходяться у прямому причинно-наслідковому зв`язку зі смертю ОСОБА_2, викиданням попередньо протертого знаряддя вчинення злочину зі слідами крові та виїздом за межі населеного пункту, де було вчинено вбивство, свідчить про усвідомлення засудженим небезпечного характеру своїх дій і що, посягаючи на життя ОСОБА_2, останній передбачав, що наслідками таких дій може стати смерть потерпілого та бажав цього, тобто діяв із прямим умислом.
Згідно висновку експерта від 7 червня 2017 року №95 - МК смертельні тілесні ушкодження, виявлені у потерпілого ОСОБА_2, могли утворитися від неодноразової дії торцевої частини згаданої кухонної сокири, якій відповідає характер ушкодження на клаптику шкіри, який досліджений у висновку від 28 березня 2017 року № 58 - МК, а також схожі ушкодження, які розташовані на волосяній частині голови трупа.
Версія сторони захисту про відсутність у ОСОБА_1 мотиву вчинення вбивства була спростована під час апеляційного розгляду, оскільки в обвинувальному акті та судом апеляційної інстанції достеменно встановлено, що ОСОБА_1 висловлював образи на адресу потерпілого, що спричинило між ними сварку, яка переросла у бійку, під час якої обвинувачений на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків вбив ОСОБА_2 . Це додатково було підтверджено очевидцем події - свідком ОСОБА_8 як під час слідчого експерименту, так і під час його допиту в місцевому та апеляційному судах.
Твердження сторони захисту про те, що показання свідка ОСОБА_4 є суперечливими та спростовуються наявними у матеріалах кримінального провадження доказами і показаннями інших свідків та потерпілої, є безпідставними, оскільки під час перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що допит цього свідка проведено з дотриманням положень ст. 352 КПК, показання ОСОБА_4 надавав під присягою, будучи попередженим про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань. Ці показання є послідовними й такими, що не містять істотних суперечностей і узгоджуються, зокрема, з об`єктивними доказами, й підстав не довіряти їм у суду апеляційної інстанції не було.
Як зазначив суд апеляційної інстанції, правдивість показань свідка ОСОБА_4 підтверджується дослідженим цим судом відеозаписом із камер відеоспостереження домоволодіння АДРЕСА_3, який відповідно до протоколу огляду місця події від 27 березня 2017 року був скопійований слідчим на 4 оптичних диски із пристрою, на який здійснювався запис з 5-ти камер відеоспостереження (т. 3, а.к.п. 110 - 112), а 5 липня 2017 року інформація з цих дисків переглянута слідчим та оформлена протоколом огляду предметів (т. 3, а.к.п. 113 - 127). Згідно даних камер відеоспостереження підтверджується перебування ОСОБА_1 на місці вбивства потерпілого та спростовує висунуте ним алібі.
Посилання захисника у касаційній скарзі про необхідність визнання цих доказів недопустимими на підставі ст. 89, 234, 237 КПК, оскільки даний огляд домоволодіння мав би проводиться за правиламиобшуку, є необґрунтованими.
Так, відповідно до ст. 87 КПК при оцінці доказів, наданих сторонами, Суд виходить із того, що доказ може бути визнано недопустимим не за будь-якого порушення процесуального закону, а лише у випадку істотного порушення прав і свобод людини.
Згідно зі ст. 237 КПК з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей та документів.
Огляд житла чи іншого володіння особи здійснюється згідно з правилами цього Кодексу, передбаченими для обшуку житла чи іншого володіння особи.
У ході дослідження судом апеляційної інстанції протоколу огляду від 27 березня 2017 року було встановлено, що слідчим була оглянута річ - пристрій, на який здійснювався запис з п`яти камер відеоспостереження, а не житло чи інше володіння особи. При цьому наявні у справі відеозаписи обставин події з камер відеоспостереження були добровільно надані власником - ОСОБА_9, котрий був присутній під час огляду пристрою, що оформлений відповідним протоколом, і жодних заперечень проти копіювання записів із камер не висловлював.
На підставі вищевстановлених обставин, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що в даному випадку мав місце тимчасовий доступ до речей, а не обшук, і за наявності добровільної згоди власника майна щодо копіювання слідчим інформації із належного ОСОБА_9 пристрою, необхідності звертитися з відповідним клопотанням до слідчого судді для отримання тимчасового доступу до цих записів не було, а тому отримані докази та похідні від них докази є належними та допустимими.
З такими висновками погоджується Верховний Суд.
Доводи у касаційних скаргах засудженого та його захисника про те, що апеляційний суд не дослідив та не оцінив висновків судових молекулярно-генетичних експертиз, відповідно до яких ДНК на кухонній сокирці та качалці не співпадає з ДНК ОСОБА_1, а також щодо відсутності слідів крові потерпілого на курточці обвинуваченого, що, на переконання сторони захисту, підтверджує версію ОСОБА_1 щодо його непричетності до вбивства ОСОБА_2, є безпідставними.
Вказані твердження обвинуваченого були предметом ретельної перевірки суду апеляційної інстанції шляхом дослідження відповідних судових експертиз та умотивовано визнані непереконливими з огляду на те, що відсутність слідів ДНК ОСОБА_1 на знарядді вчинення злочину та на дерев`яній качалці жодним чином не доводить непричетність останнього до вчиненого злочину, а лише засвідчує відсутність його слідів, що узгоджується із показаннями свідка ОСОБА_4, наданих у ході судового розгляду та під час слідчого експерименту, що качалку та кухонну сокирку витирали перед тим, як викинути.
Доводи у касаційній скарзі захисника щодо істотного порушення апеляційним судом вимог КПК, який усупереч ч. 3 ст. 404 КПК повторно не дослідив усіх обставин справи та наявних у матеріалах кримінального провадження доказів, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на нижченаведене.
Згідно з ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
У ході дослідження журналів та аудіозаписів судових засідань суду апеляційної інстанції встановлено, що повторне дослідження доказів у апеляційному суді відбувалося на підставі задоволеного цим судом клопотання прокурора та в обсязі визначеному необхідним для перегляду справи в межах вимог апеляційної скарги сторони обвинувачення. При цьому сторона захисту з клопотаннями про повторне дослідження доказів, у тому числі щодо допиту свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_6, показання котрих, на переконання захисника та засудженого, мали визначальне значення, у порядку ч. 3 ст. 404 КПК до апеляційного суду не зверталася.
Порушень апеляційним судом вимог ч. 3 ст. 404 КПК Верховний Суд не встановив.
Доводи сторони захисту про не врахування судом апеляційної інстанції показань потерпілої, котра не була обізнана про ОСОБА_1, а повідомила про конфлікт, що існував між її чоловіком та свідком ОСОБА_4 із-за продажу квартири ОСОБА_6 як можливий мотив вбивства, є безпідставними. Апеляційним суд дав оцінку цим показанням, визнавши вказані показання припущеннями. Потерпіла очевидцем події не була. Ураховано цим судом й обставини, які ніким з учасників не оспорювалися, що ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 у день вбивства разом вживали спиртні напої, а потім вступили у змову поїхати у село Зарічани до невстановленої особи з метою забрати борг для ОСОБА_2, для чого взяли знаряддя (кухонну сокирку, качалку).
Разом з тим, Суд погоджується з твердженнями захисника щодо безпідставних тверджень апеляційного суду про те, що показання свідка ОСОБА_4 узгоджуються із показаннями свідка ОСОБА_7, котрий безпосередньо апеляційним судом допитаний не був, і доходить висновку про необхідність виключення такого висновку із мотивувальної частини вироку суду апеляційної інстанції, задля недопущення порушення вимог ст. 23 КПК.
При цьому слід наголосити, що виключення вищенаведеного висновку апеляційного суду із вироку не впливає на суть та законність прийнятого цим судом рішення.
Як вмотивовано зазначив суд апеляційної інстанції, незначна неузгодженість показань свідка ОСОБА_4 із показаннями свідка ОСОБА_7 щодо деталей того вечора (хто на якому місці їхав у салоні таксі, де саме зупинилося таксі та з яких причин) не мають суттєвого значення для доведеності винуватості обвинуваченого і не впливають на саму суть показань очевидця злочину - свідка ОСОБА_4, які викривають обвинуваченого та узгоджуються з іншими матеріалами справи. З цим висновком погоджується колегія суддів.
Покарання ОСОБА_1 призначено апеляційним судом з дотриманням вимог статей 50, 65 КК, воно є справедливим.
Цивільний позов апеляційним судом вирішено відповідно до вимог статей 127 - 129 КПК. Розмір відшкодування матеріальної та моральної шкоди визначено із дотриманням вимог статей 23, 1168 ЦК.
Вирок апеляційного суду є вмотивованим і відповідає положенням статей 374, 420 КПК.
Інші доводи, викладені в касаційних скаргах, та матеріали кримінального провадження не містять посилань на порушення судом апеляційної інстанції при розгляді провадження норм кримінального процесуального закону, які би ставили під сумнів обґрунтованість прийнятого рішення.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину й особі засудженого, касаційні скарги слід залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд