Постанова
Іменем України
30 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 2-812/11
провадження № 61-7824св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
заявник (боржник) - ОСОБА_1,
суб`єкт оскарження - приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Цинєв Віталій Олександрович,
стягувач - Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, яка подана її представником - адвокатом Богатовою Марією Андріївною, на постанову Одеського апеляційного суду від 30 березня 2021 року у складі колегії суддів: Колеснікова Г. Я., Вадовської Л. М., Сєвєрової Є. С.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст вимог скарги
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Цинєва В. О. (далі - приватний виконавець Цинєв В. О.), зацікавлена особа - Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" (далі - АТ "Ощадбанк"), про визнання неправомірними та скасування постанов приватного виконавця.
Позовна заява мотивована тим, що 27 серпня 2020 року, після звернення до АТ "УкрСиббанк" з питання отримання щомісячної заробітної плати з банківського рахунку № НОМЕР_1, який відкрито як зарплатний у гривні на умовах тарифного плану "ЗП START" згідно з договором від 13 січня 2020 року №11000465853001, їй стало відомо, що на її зарплатну банківську картку накладено арешт.
Зазначала, що згідно з моніторингу даних державних реєстрів, за допомогою сайту "Опендатабот" (https://opendatabot.ua), їй стало відомо про існування постанови про арешт рухомого майна боржника, винесеної приватним виконавцем Цинєвим В. О. у межах виконавчого провадження ВП № 61599335 від 08 квітня 2020 року.
Після офіційного звернення на адресу відділення № 732 АТ "УкрСиббанк" їй стало відомо про наявність виконавчого провадження, в якому вона є боржником та отримано від банку копії документів, на підставі яких накладено арешт на банківський рахунок, а саме: лист приватного виконавця Цинєва В. О. від 30 липня 2020 року № 3200 на адресу банків, постанову про арешт коштів боржника від 30 липня 2020 року, якою, у тому числі, накладено арешт на зарплатну картку скаржника.
Посилалася на те, що дії приватного виконавця щодо прийняття постанов про відкриття виконавчого провадження, арешт рухомого майна та її коштів є незаконними та такими, що порушують її права та законні інтереси.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд: визнати поважною причину пропуску строку на подання скарги, поновити строк на оскарження; визнати неправомірними і скасувати: постанову про відкриття виконавчого провадження (АСВП № 61599335) від 20 березня 2020 року, постанову про арешт рухомого майна від 08 квітня 2020 року, зареєстрований приватним виконавцем Цинєвим В. О. у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна 08 квітня 2020 року за №27659696, постанову про арешт коштів боржника (АСВП № 61599335) від 30 липня 2020 року; зобов`язати приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Цинєва В. О. скасувати арешт, накладений його постановою про арешт коштів боржника від 30 липня 2020 року (АСВП № 61599335) на грошові кошти, що надходять як заробітна плата на її рахунку № НОМЕР_1, відкритий в АТ "УкрСиббанк", МФО 351005 на умовах тарифного плану "ЗП START" згідно з договором від 13 січня 2020 року № 11000465853001.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 23 листопада 2020 року скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано поважною причину пропуску строку на подання скарги та поновлено строк на оскарження постанови про відкриття виконавчого провадження (АСВП № 61599335) від 20 березня 2020 року, винесену приватним виконавцем Цинєвим В. О. на підставі виконавчого листа № 2-812/11 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 1 317 521,73 грн, виданого 12 березня 2018 року Приморським районним судом м. Одеси; постанови про арешт рухомого майна від 08 квітня 2020 року, зареєстрованого приватним виконавцем Цинєвим В. О. у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна 08 квітня 2020 року за номером № 27659696; постанови про арешт коштів боржника (АСВП № 61599335) від 30 липня 2020 року, винесеної приватним виконавцем Цинєвим В. О.
Визнано неправомірною та скасовано постанову про відкриття виконавчого провадження (АСВП № 61599335) від 20 березня 2020 року, винесену приватним виконавцем Цинєвим В. О. на підставі виконавчого листа № 2-812/11 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 1 317 521,73 грн, виданого 12 березня 2018 року Приморським районним судом м. Одеси.
Визнано неправомірною та скасовано постанову про арешт рухомого майна від 08 квітня 2020 року, зареєстрованого приватним виконавцем Цинєвим В. О. у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна 08 квітня 2020 року за номером № 27659696.
Визнано неправомірною та скасовано постанову про арешт коштів боржника від 30 липня 2020 року (АСВП № 61599335), винесену приватним виконавцем Цинєвим В. О. на підставі виконавчого листа № 2-812/11 про стягнення заборгованості за кредитним договором, виданого 12 березня 2018 року Приморським районним судом м. Одеси за сумою звернення стягнення у розмірі 1 451 212,90 грн у частині накладення арешту на грошові кошти, що надходять як заробітна плата на рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_1, відкритий в Акціонерному товаристві "Укрсиббанк" на умовах тарифного плану "ЗП START" відповідно до договору від 13 січня 2020 року № 11000465853001.
У задоволенні іншої частини вимог скарги відмовлено.
Судове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що приватним виконавцем документи виконавчого провадження направлялись на адресу, за якою ОСОБА_1 не проживала, при цьому приватний виконавець не з`ясував, чи отримав боржник дані документи.
При винесенні постанови про арешт майна від 08 квітня 2020 року приватним виконавцем порушені вимоги статті 48 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки ним не з`ясовано чи не є картковий рахунок боржника рахунком зі спеціальним режимом, кошти на якому не підлягають арешту.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 30 березня 2021 року апеляційну скаргу АТ "Ощадбанк" задоволено.
Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 23 листопада 2020 року скасовано.
У задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що порушень норм Закону України "Про виконавче провадження" при винесенні оскаржуваних постанов, приватним виконавцем Цинєвим В. О. допущено не було, тому вимоги скарги, є безпідставними.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у травні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить постанову Одеського апеляційного суду від 30 березня 2021 року скасувати та залишити в силі ухвалу районного суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд неправильно оцінив надані нею докази, не встановив повно обставин справи, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення. Крім того, просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки на даний час існують різні правові позиції суду касаційної інстанції у спірних правовідносинах, зокрема, від 27 червня 2019 року у справі № 716/73/19, від 10 жовтня 2019 року у справі № 916/1572/19, від 17 січня 2020 року у справі № 340/1018/19 та від 03 лютого 2021 року у справі № 756/1927/15-ц.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У липні 2021 року приватний виконавець Цинєв В. О. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що її доводи є необґрунтованими та не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України cуд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.
Згідно із частиною першою статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Виконання судового рішення є також сферою регулювання статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції.
Європейський суд з прав людини вказує, що "право на суд" було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду" (HORNSBY v. GREECE, № 18357/91, § 40, ЄСПЛ, від 19 березня 1997 року).
За змістом статей 1, 5 Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Згідно зі статтю 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією чи бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ЦПК України, порушено їх права та свободи.
Відповідно до статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів виконавчої служби щодо виконання рішення суду можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку передбаченому законом.
Частиною першою статті 18 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Статтею 2 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов`язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об`єктивності, тощо.
Відповідно до частини першої статті 28 Закону № 1404-VIII копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження.
Апеляційним судом було встановлено, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 03 травня 2012 року у справі № 2-812/11 стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у сумі 1 317 521,73 грн.
20 березня 2020 року приватним виконавцем, згідно з вимогами статей 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону України "Про виконавче провадження", відкрито виконавче провадження № 61599335, про що винесена відповідна постанова, в якій вказано, що боржник ОСОБА_1 зобов`язана подати декларацію про доходи та майно, та має право ознайомитись з матеріалами виконавчого провадження, внесеними до автоматизованої системи виконавчих проваджень за адресою в мережі Інтернет.
Копію постанови приватного виконавця надіслано 20 березня 2020 року боржнику ОСОБА_1 рекомендованою кореспонденцією за адресою, що зазначена у виконавчому документі (том 1, а. с.49).
Встановивши вказані обставини, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що приватним виконавцем виконані вимоги Закону України "Про виконавче провадження" при відкритті виконавчого провадження, у тому числі й щодо надіслання боржнику відповідної постанови, тому підстави для визнання його дій неправомірними та скасування постанову про відкриття виконавчого провадження від 20 березня 2020 року (АСВП № 61599335) відсутні.
При цьому, суд апеляційної інстанції правильно відхилив доводи заявника, які є аналогічними з доводами її касаційної скарги, та з якими погодився суд першої інстанції, про те, що приватний виконавець не пересвідчився чи було отримано нею постанову про відкриття виконавчого провадження, оскільки Закон № 1404-VIII зобов`язує виконавця лише направляти відповідні постанови на адресу боржника за адресою, вказаною у виконавчому документі, і не зобов`язує пересвідчуватися в їх отримані.
Згідно з пунктом 7 частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.
Статтею 56 Закону № 1404-VIII передбачено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.
Пунктом 2 частини другої статті 48 Закону № 1404-VIII заборонено звернення стягнення та накладення арешту на кошти на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 15-1 Закону України "Про електроенергетику", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 26-1 Закону України "Про теплопостачання", статті 18-1 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення", на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України "Про впорядкування питань, пов`язаних із забезпеченням ядерної безпеки", на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.
Відповідно до частини третьої статті 52 Закону № 1404-VIII не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов`язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.
Згідно з абзацом другим частини другої статті 59 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону.
Пунктом 1 частини четвертої статті 59 Закону № 1404-VIII встановлено, що підставою для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.
Відповідно до пункту 3 Інструкції про порядок відкриття і закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банків - резидентів і нерезидентів, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492, поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України. До поточних рахунків також належать рахунки із спеціальним режимом їх використання, що відкриваються у випадках, передбачених законами України або актами Кабінету Міністрів України.
З наведених норм права вбачається, що судове рішення є обов`язковим до виконання. У разі невиконання боржником рішення суду добровільно державним або приватним виконавцем здійснюється його примусове виконання. Під час вчинення виконавчих дій виконавець має право накладати арешт на кошти божника, що містяться на його рахунках у банківських установах. При цьому стаття 48 Закону № 1404-VIII встановлює невичерпний перелік рахунків, на кошти на яких накладати арешт заборонено, зазначаючи, що законом можуть бути визначені й інші кошти на рахунках боржника, звернення стягнення або накладення арешту на які заборонено.
Отже, виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону № 1404-VIII повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі їх знаходження на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону № 1404-VIII.
Також виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (частина четверта статті 59 Закону № 1404-VIII).
Апеляційним судом було встановлено, що приватним виконавцем направлено запит до АТ "УкрСиббанк" щодо надання інформації про рух коштів по рахунку № НОМЕР_1, крім заробітної плати.
15 вересня 2020 року до приватного виконавця надійшла відповідь банку разом з випискою, з якої вбачається, що на зазначений рахунок надходять кошти заробітної плати та інші платежі, які жодного відношення до заробітної плати не мають.
Перевіривши виписку, приватним виконавцем встановлено, що на рахунку знаходяться кошти у розмірі 1 735,44 грн, з яких 1 158,73 грн - це кошти заробітної плати, які надійшли 27 серпня 2020 року.
31 серпня 2020 року адвокатом Богатовою М. А. в інтересах ОСОБА_1 направлено приватному виконавцю клопотання про зняття арешту з рахунку № НОМЕР_1, відкритого в АТ "УкрСиббанк", яке обґрунтовано тим, що даний рахунок має спеціальний режим і використовується для отримання заробітної плати, а накладений арешт унеможливлює її своєчасне отримання, що призводить до порушення конституційного права особи на своєчасне одержання винагороди за працю.
Проте, скаржником не надано документів, з яких вбачався б розмір заробітної плати, яку отримує боржник, а також, доказів того, що вище зазначений рахунок використовується виключно для зарахування тільки заробітної плати. В цій заяві боржник не вказав з якої саме суми коштів він просить зняти арешт та не додав документів, підтверджуючих ці обставини.
При цьому, 15 вересня 2020 року приватним виконавцем винесено постанову про зняття арешту з коштів заробітної плати у розмірі 1 158,73 грн.
27 жовтня 2020 року приватним виконавцем направлено запит за місцем роботи боржника ОСОБА_1 до Одеського державного екологічного університету.
На запит приватного виконавця надійшла відповідь від 29 жовтня 2020 року, якою повідомлено, що ОСОБА_1 не перераховувались кошти заробітної плати на рахунок № НОМЕР_2, відкритий у АТ "УкрСиббанк" за період з 01 вересня 2020 року по 27 жовтня 2020 року, та з 01 вересня 2020 року вона отримує заробітну плату по довіреності.
Враховуючи встановлені обставини, суд апеляційної інстанції обґрунтовано вказав, що приватним виконавцем законно винесено постанову про арешт коштів боржника ОСОБА_1 від 30 липня 2020 року, та при надходженні заяви боржника від 31 серпня 2020 року про зняття арешту з коштів, ним було знято арешт з конкретної суми заробітної плати, що відповідає частині четвертій статті 59 Закону України "Про виконавче провадження".
Доводи боржника про визнання неправомірною та скасування постанови від 30 липня 2020 року про арешт коштів боржника є необґрунтованими, оскільки накладаючи арешт на грошові кошти боржника, яка не виконала судове рішення, приватний виконавець у цій постанові зазначив, що арешт накладається на грошові кошти, що містяться на всіх відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику. Тому, приватним виконавцем при винесенні вказаної постанови також не було порушено вимог Закону України "Про виконавче провадження", оскільки наведеними вище нормами права, а саме частиною третьою статті 52 вказаного закону, встановлено, що саме на банк покладено обов`язок перевірити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі їх знаходження на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Отже, повно та всебічно встановивши обставини справи, врахувавши та надавши правову оцінку поданим заявником доказам та наведеним нею доводам, суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що вона не довела обґрунтованості вимог своєї скарги, а дії приватного виконавця та прийняті ним рішення відповідали вимогам Закону України "Про виконавче провадження".
Доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Наведені у касаційній скарзі заявника доводи були предметом дослідження в апеляційному суді з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
При цьому, колегією суддів враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для формування єдиної правозастосовчої практики колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду не вбачає, оскільки судом апеляційної інстанції судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, з урахуванням правових висновків, викладених Верховним Судом у подібних справах, а наведені заявником постанови Верховного Суду стосувалися справ з різними фактичними обставинами.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість його судового рішення не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду