ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 759/4755/19
провадження № 61-14506св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М.,
Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк", правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвест-Кредо",
відповідач - ОСОБА_1,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року, прийняту колегією у складі суддів: Білич І. М., Лапчевської О. Ф., Сушко Л. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2019 року Публічне акціонерне товариство (далі - ПАТ) "Дельта Банк" звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позову вказувало, що відповідач, незважаючи на стягнення заочним рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 10 грудня
2013 року у справі № 759/15639/13-ц з неї на користь ПАТ "Дельта Банк" заборгованості за кредитним договором № 1210-Ф від 2 червня 2008 року
у розмірі 5 086 710,38 грн, не виконує зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим банк заявляє вимоги про стягнення за прострочення виконання зобов`язання коштів, передбачених статтею 625 ЦК України.
За таких обставин просило стягнути з відповідача заборгованість у розмірі
2 503 025,18 грн, яка складається з 3% річних за невиконання грошового зобов`язання у розмірі 457 803,93 грн та 2 045 221,25 грн інфляційних втрат.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 12 грудня 2019 року, ухваленим у складі судді Бабич Н. Д., у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що
ПАТ "Дельта Банк" не має права вимоги до ОСОБА_1, оскільки Господарським судом міста Києва у справі № 910/12760/16 за позовом
ПАТ "Дельта Банк" до ТОВ "Факторингова компанія "Актив-Гарант" про визнання нікчемного правочину недійсним не досліджувалися обставини, пов`язані з належністю/переходом права вимоги за кредитним договором № 1210-ф
від 2 червня 2008 року. За висновком суду, рішення господарського суду у вказаній справі не призвело до відновлення права вимоги позивача до позичальника за кредитним договором. Право вимоги до позичальника за кредитним договором на належних підставах перейшло до ОСОБА_1 і банк не звертався з віндикаційним позовом, тому у відповідача відсутні майнові (грошові) зобов`язання перед ПАТ "Дельта Банк".
Також місцевий суд зазначив, що заочне рішення у справі № 759/15639/13-ц з моменту набрання ним законної сили у примусовому порядку не виконувалося і не підлягає виконанню в майбутньому, оскільки суд відмовив у поновленні строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Тому сума, стягнена за судовим рішенням, є натуральним зобов`язанням і вимога за таким зобов`язанням не може бути захищена в судовому порядку. Суд першої інстанції зазначив, що кредитор у натуральному зобов`язанні не має права на нарахування 3% річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Дійшовши такого висновку, місцевий суд послався на висновок об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 757/44680/15-ц (провадження № 61-32171сво18).
Постановою Київського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року задоволено апеляційну скаргу ПАТ "Дельта Банк", в інтересах якого діяла
адвокат Васильєва І. В., скасовано рішення Святошинського районного суду міста Києва від 12 грудня 2019 року і ухвалено нове рішення про задоволення позову.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Дельта Банк" заборгованість за кредитним договором № 1210-Ф від 2 червня 2008 року у розмірі 2 503 025,18 грн, яка складається з 3% річних, що становить 457 803,93 грн та 2 045 221,25 грн інфляційних втрат.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що неправомірність відступлення права вимоги за договором від 2 липня 2014 року, укладеним ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "Факторингова компанія "Актив-Гарант", встановлена судовим рішенням у справі № 910/12760/16, тому з моменту укладення цей договір не створював правових наслідків, у тому числі, в частині набуття ТОВ "Факторингова компанія "Актив-Гарант" права вимоги
до ОСОБА_1 за кредитним договором № 1210-Ф від 2 червня 2008 року. Усі подальші договори про передачу права вимоги є похідними від договору, укладеного ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "Факторингова компанія "Актив-Гарант"
від 2 липня 2014 року, тому відповідне право вимоги залишається у ПАТ "Дельта Банк".
Також апеляційний суд зазначив про помилковість висновку суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, оскільки основна вимога кредитора захищена у судовому порядку шляхом ухвалення Святошинським районним судом міста Києва заочного рішення
від 10 грудня 2013 року у справі № 759/15639/13-ц, за яким з відповідача стягнено заборгованість за вказаним кредитним зобов`язанням, тому грошове зобов`язання ОСОБА_1 перед ПАТ "Дельта Банк" не можна вважати натуральним.
За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку про доведення пред`явленого позову належними і допустими доказами та задовольнив позов.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року і залишити в силі рішення Святошинського районного суду міста Києва від 12 грудня 2019 року.
Касаційна скарга мотивована невідповідністю висновку суду апеляційної інстанції висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18), згідно з яким визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним в силу закону. Апеляційний суд не врахував, що рішенням Господарського суду міста Києва
від 31 жовтня 2016 року у справі № 911/12760/16 захищено право ПАТ "Дельта Банк" у неефективний спосіб і не вирішено питання про наслідки недійсності правочину, що вказує на відсутність у позивача права вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором.
Помилковим, на думку заявника, є висновок апеляційного суду про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 31 жовтня 2016 року у справі № 911/12760/16 має преюдиційне значення для встановлення у цій справі обставин про нікчемність укладеного ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "Факторингова компанія "Альфа-Гарант" договору про відступлення права вимоги від 2 липня 2014 року, оскільки рішення у справі № 911/12760/16 обґрунтоване законом в редакцій, яка не діяла на час укладення договору від 2 липня 2014 року; цим рішенням не вирішено питання про застосування наслідків недійсності правочину; рішення господарського суду не виконано; право вимоги за кредитним договором перейшло від ТОВ "Факторингова компанія "Альфа-Гарант" до ОСОБА_2, а від останньої - до відповідача. Такого висновку апеляційний суд дійшов без урахування висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 3 липня 2018 року у справі № 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18).
Заявник вказує про неврахування судом апеляційної інстанції висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постановах від 7 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження №12-189гс19) та від 22 вересня 2020 року у справі № 918/631/19 (провадження № 12-42гс20), про те, що інфляційні втрати та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою.
На думку заявника, апеляційний суд не врахував висновок об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові
від 6 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц (провадження
№ 61-32171сво18), згідно з яким "натуральним є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов`язанні не має права на нарахування 3% річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку".
Також заявник вказує, що суд апеляційної інстанції не перевірив розрахунок заборгованості та не врахував, що позов пред`явлений до суду зі спливом позовної давності.
Позиція інших учасників справи.
У березні 2021 року представник ТОВ "Фінансова компанія "Інвест-Кредо" - адвокат Васильєва І. В. подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому, посилаючись на відповідність висновків суду апеляційної інстанції нормам матеріального та процесуального права, просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та постанову Київського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року.
Підставою для відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 у цій справі були доводи заявника про застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18), від 3 липня 2018 року у справі № 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18), від 7 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), від 22 вересня 2020 року у справі № 918/631/19 (провадження № 12-42гс20), у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 6 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц (провадження № 61-32171сво18) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2021 року залучено ТОВ "Фінансова компанія "Інвест-Кредо" як правонаступника позивача - Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до участі у цій справі.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1
частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Судом апеляційної інстанції встановлено, що 2 червня 2008 року Закритим акціонерним товариством "Сведбанк Інвест" (в подальшому ПАТ "Омега Банк") та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 1210-Ф.
18 червня 2013 року ПАТ "Омега Банк" та ПАТ "Дельта Банк", правонаступником якого є ТОВ "Фінансова компанія "Інвест-Кредо", укладено договір купівлі-продажу прав вимоги № 1, відповідно до умов якого право вимоги за кредитним договором № 1210-Ф від 2 червня 2008 року перейшли до позивача.
Заочним рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 10 грудня
2013 року у справі № 759/15639/13-ц стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Дельта Банк" заборгованість за кредитним договором № 1210-Ф від 2 червня 2008 року у розмірі 5 086 710,38 грн. Вказане рішення набрало законної сили та на момент звернення банку до суду з цим позовом залишається невиконаним.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 16 березня 2018 року у справі № 759/15639/13-ц, яка набрала законної сили, ПАТ "Дельта Банк" відмовлено у поновленні пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа, виданого на підставі заочного рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10 грудня 2013 року, до виконання.
Суди встановили, що 2 липня 2014 року за участю банків банківської групи "Дельта" ПАТ "Омега Банк" та ПАТ "Дельта Банк" укладені послідовно протягом одного дня взаємопов`язані правочини, в межах яких ПАТ "Дельта Банк" уклало з
ТОВ "Факторингова компанія "Актив-Гарант" договори про відступлення права вимоги, відповідно до яких відступлені права вимоги належного виконання зобов`язань боржників за кредитними договорами, в тому числі і за кредитним договором № 1210-Ф від 2 червня 2008 року на загальну суму 5 422 879,22 грн.
Того ж дня ТОВ "Факторингова компанія "Актив-Гарант" та ОСОБА_2 уклали договір № 1/07 відступлення права вимоги (цесії), відповідно до якого право вимоги належного виконання зобов`язань боржників за кредитними договорами, в тому числі, за кредитним договором № 1210-Ф від 2 червня 2008 року (позичальник ОСОБА_1 ) на загальну суму вимог 5 422 879,22 грн, відступлені ОСОБА_2
за 10 000 грн.
Крім того, 2 липня 2014 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали договір б/н відступлення права вимоги (цесії), відповідно до якого право вимоги належного виконання зобов`язань боржника ОСОБА_1 за кредитним
договором № 1210-Ф від 2 червня 2008 року на загальну суму 5 422 879,22 грн відступлене ОСОБА_1 за 2 500 грн. Пунктом 5 зазначеного договору сторони погодили, що зобов`язання ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором припинено у зв`язку з поєднанням боржника та кредитора в одній особі.
Протоколом № 78/1 засідання комісії ПАТ "Дельта Банк" з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, призначеної наказом № 67
від 11 березня 2015 року, договір про відступлення права вимоги від 2 липня
2014 року, укладений ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "Факторингова компанія "Актив-Гарант", віднесено до нікчемних.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 31 жовтня 2016 року визнано недійсним у зв`язку з його нікчемністю договір про відступлення права вимоги, укладений 2 липня 2014 року ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "Факторингова компанія "Актив-Гарант"; зобов`язано відповідача повернути ПАТ "Дельта Банк", серед іншого, оригінал кредитного договору № 1210-Ф від 2 червня 2008 року і додатковий до нього договір № 1 від 21 березня 2012 року. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28 лютого 2017 року та постановою Вищого господарського суду України від 30 травня 2017 року вказане рішення залишено без змін.