Постанова
Іменем України
27 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 592/11953/19
провадження № 61-10873св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - Товариство з обмеженою відповідальністю "Сумське АТП-15927",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумське АТП-15927" на рішення Ковпаківського районного суду міста Суми від 19 лютого 2020 року в складі судді Князєва В. Б. та постанову Сумського апеляційного суду від 25 червня 2020 року в складі колегії суддів:
Хвостика С. Г., Собини О. І., Левченко Т. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумське АТП-15927" (далі - ТОВ "Сумське АТП-15927") про стягнення заборгованості за договорами зворотної фінансової допомоги, заборгованості по підзвітним особам, заборгованості із заробітної плати та компенсації за порушення строків проведення остаточного розрахунку.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що він був призначений на посаду директора ТОВ "Сумське АТП-15927" з 14 червня 2009 року відповідно до протоколу загальних зборів учасників цього товариства від 14 червня
2009 року та наказу від 15 червня 2009 року.
Разом з тим, між сторонами було укладено п`ять договорів зворотної фінансової допомоги, а саме: від 01 квітня 2013 року на суму 84 500 грн,
від 01 липня 2013 року на суму 88 000 грн, від 01 жовтня 2013 року на суму 384 920 грн, від 03 січня 2014 року на суму 114 000 грн та від 01 квітня
2014 року на суму 148 500 грн. Відповідно до прибуткових касових ордерів ОСОБА_1, на виконання умов вищевказаних правочинів, вніс у касу ТОВ "Сумське АТП-15927" грошові кошти на загальну суму 699 420 грн. Однак, відповідач за первісним позовом не повернув позивачу за первісним позовом зазначені кошти.
Також ОСОБА_1 зазначив, що у період з 21 грудня 2011 року до 16 червня 2014 року у зв`язку з наявністю у ТОВ "Сумське АТП-15927" фінансових проблем він за власні кошти здійснював оплату різних послуг, товарів і робіт з контрагентами товариства, у зв`язку з чим загальний розмір заборгованості по підзвітним особам становить 337 684,16 грн, яка відповідачем за первісним позовом не повернута.
Рішенням загальних зборів учасників ТОВ "Сумське АТП-15927" від 10 червня 2018 року ОСОБА_1 був звільнений з посади директора, проте заборгованість зі сплати заробітної плати за червень 2018 року в розмірі 3 337,43 грн не виплачена, тому він має право на стягнення вказаної заборгованості та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи з розміру його заробітної плати за останні два місяці роботи у розмірі 4 870 грн.
На підставі викладеного, ОСОБА_1, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив стягнути з ТОВ "Сумське АТП-15927" заборгованість за договорами зворотної фінансової допомоги у розмірі 699 420 грн, заборгованість по підзвітним особам - 337 684,16 грн, заборгованість по заробітній платі - 3 337,43 грн, компенсацію за порушення строків проведення остаточного розрахунку у день звільнення - 55 396,25 грн.
У вересні 2019 року ТОВ "Сумське АТП-15927" звернулося до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів зворотної безпроцентної фінансової допомоги.
Зустрічна позовна заява ТОВ "Сумське АТП-15927" мотивована тим, що оспорювані договори фактично укладені однією особою - ОСОБА_1, оскільки останній видав довіреності на заступника директора
товариства - ОСОБА_2, якому делегував свої повноваження
керівника ТОВ "Сумське АТП-15927", що суперечить частині третій
статті 238 ЦК України. Крім того, ТОВ "Сумське АТП-15927" уповноважило ОСОБА_2 заключити від імені товариства договори про надання, а не на отримання зворотної безпроцентної фінансової допомоги, тому представник товариства перевищив надані йому повноваження під час вчинення оспорюваних правочинів.
Довіреності, що були видані директором ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_2 не конкретизовані, у них не зазначено на підписання якого саме договору,
з ким саме, на яку суму і на яких умовах було уповноважено останнього. Також керівник ТОВ "Сумське АТП-15927" мав обмеження щодо укладення правочинів, сума яких перевищує 10 000 грн, тому ОСОБА_1 не мав права передавати повноваження іншим особам, зокрема, заступнику ТОВ "Сумське АТП-15927" ОСОБА_2
На підставі викладеного ТОВ "Сумське АТП-15927" просило визнати недійсними укладені між ним і ОСОБА_1 договори про надання зворотної безпроцентної фінансової допомоги від 01 квітня 2013 року на суму
84 500 грн, від 01 липня 2013 року на суму 88 000 грн, від 01 жовтня 2013 року на суму 384 920 грн, від 03 січня 2014 року на суму 114 000 грн та від 01 квітня 2014 року на суму 28 000 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
і мотиви їх ухвалення
Рішенням Ковпаківського районного суду міста Суми від 19 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ТОВ "Сумське АТП-15927" на користь ОСОБА_1 заборгованість по договорах зворотної фінансової допомоги у розмірі 699 420 грн,
заборгованість по підзвітним особам - 337 684,16 грн, а також заборгованість по заробітній платі - 3 337,43 грн та компенсацію за порушення строків проведення остаточного розрахунку у день звільнення - 55 396,25 грн.
Стягнуто з ТОВ "Сумське АТП-15927" на користь ОСОБА_1 6 994,20 грн судових витрат.
У задоволенні зустрічного позову ТОВ "Сумське АТП-15927" відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що зібраними у справі доказами підтверджена заборгованість ТОВ "Сумське АТП-15927" перед ОСОБА_1 за договорами про надання зворотної безпроцентної фінансової допомоги та заборгованість по підзвітним особам. Позивач за первісним позовом перебував у трудових відносинах з відповідачем за первісним позовом і рішенням загальних зборів товариства від 10 червня 2018 року був звільнений з посади директора, однак остаточного розрахунку при звільненні з ним проведено не було, тому ОСОБА_1 має право на стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. Разом з тим, зустрічні позовні вимоги не підтверджені матеріалами справи, тобто є безпідставними. Крім того,
ТОВ "Сумське АТП-15927" пропустило позовну давність для звернення до суду із зустрічним позовом.
Постановою Сумського апеляційного суду від 25 червня 2020 року скасовано рішення суду першої інстанції в частині задоволених первісних позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації за порушення строків проведення остаточного розрахунку у день звільнення, ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні вказаних вимог.
Змінено рішення місцевого суду в мотивувальній частині щодо відмови
у задоволенні зустрічного позову, виключивши з мотивувальної частини посилання на пропуск позивачем за зустрічним позовом позовної давності як на підставу для відмови у задоволенні вказаних вимог.
В іншій оскаржуваній частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Рішення місцевого суду змінено в частині розподілу судових витрат.
Стягнуто з ТОВ "Сумське АТП-15927" на користь ОСОБА_1 судові витрати
зі сплати судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції у розмірі 6 619,31 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Сумське АТП-15927" судові витрати зі сплати судового збору за апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції у розмірі 772,24 грн.
Апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду в частині вирішення первісних позовних вимог про стягнення заборгованості за договорами зворотної фінансової допомоги та заборгованості по підзвітним особам,
а також зазначив, що між сторонами були укладені договори про надання зворотної безпроцентної фінансової допомоги і заборгованість ТОВ "Сумське АТП-15927" перед ОСОБА_1 підтверджена належними та допустимими доказами. ОСОБА_1, діючи як директор товариства, мав право видавати на ім`я заступника директора - ОСОБА_2 довіреності, зокрема, на укладення оспорюваних правочинів, оскільки він є також й учасником цього товариства, тому встановлені пунктом 7.9 статуту обмеження щодо суми цивільно-правових угод на нього, як на призначеного з числа учасників товариства директора, не розповсюджувались.
Під час укладення оспорюваних догорів заступник директора ОСОБА_2 представляв інтереси лише ТОВ "Сумське АТП-15927", оскільки з іншого боку договори про надання зворотної безпроцентної фінансової допомоги були укладені особисто ОСОБА_1 . Матеріали справи не містять належних
і допустимих доказів, що ОСОБА_2 був одночасно представником
й іншої сторони правочину - ОСОБА_1 . Отримані відповідачем за первісним позовом за оспорюваними договорами про надання зворотної безпроцентної фінансової допомоги кошти надійшли від позивача за первісним позовом готівкою в касу підприємства, що підтверджено, зокрема, висновком судової економічної експертизи. Під час розгляду іншої справи № 920/2214/13
про банкрутство ТОВ "Сумське АТП-15927", ОСОБА_1 надав звіти
за 2009-2011 роки на підтвердження фінансової можливості надавати фінансову допомогу вказаному товариству.
Факт понесення ОСОБА_1 за власний рахунок витрат на користь
ТОВ "Сумське АТП-15927" на оплату послуг за електроенергію, за утилізацію, податкових платежів, послуг нотаріуса, орендних платежів, послуг по ремонту авто, оплати членських внесків, за водопостачання та водовідведення, за природний газ, за товар тощо, а також факт наявності
у цього товариства перед позивачем за первісним позовом кредиторської заборгованості на загальну суму 337 684,16 грн підтверджено належними і допустимими доказами, зокрема, даними звітів про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт за період з 24 червня 2011 року
до 24 червня 2014 року з доданими підтверджуючими документами (чеками, квитанціями), а також висновком судової економічної експертизи.
Апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги про пропуск
ОСОБА_1 позовної давності для звернення до суду з позовом, оскільки він звертався з вимогами про стягнення заборгованості за договорами про надання зворотної безпроцентної фінансової допомоги та заборгованості по підзвітним особам 25 липня 2014 року, подавши заяву про визнання
вимог кредитора під час розгляду господарським судом справи про
банкрутство ТОВ "Сумське АТП-15927", тому відбулось переривання перебігу позовної давності.
Пред`являючи вимогу про стягнення заборгованості по заробітній платі за червень 2018 року в розмірі 3 337,43 грн, ОСОБА_1 не вказав, на якій правовій підставі він перебував з ТОВ "Сумське АТП-15927" у трудових відносинах та на якій саме посаді у спірний період, враховуючи, що посаду директора цього товариства з 29 вересня 2017 року займав ОСОБА_3 .
У зв`язку з недоведеністю позивачем порушення трудових прав в частині несвоєчасного розрахунку при звільненні, відсутні підстави і для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Апеляційний суд також погодився з висновками суду першої інстанції про недоведеність зустрічних позовних вимог, а також зазначив, що ОСОБА_1 реально передавав кошти на користь ТОВ "Сумське АТП-15927", що за висновком судової економічної експертизи є документально та нормативно обґрунтованим. Разом з тим, дійшовши вказаних висновків, суд першої інстанції помилково вказав у рішенні про відмову у задоволенні позову
з підстав пропуску позовної давності, оскільки позовна давність може бути застосована лише у разі обґрунтованості зустрічного позову, що у даному випадку спростовується матеріалами справи.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ТОВ "Сумське АТП-15927" просило скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
У касаційній скарзі ТОВ "Сумське АТП-15927" посилається на пункт 1
частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції
в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку) як на підставу оскарження судових рішень. Вказувало, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах: Верховного Суду України
від 23 вересня 2014 року у справі № 3-110гс14, від 27 квітня 2016 року у справі № 3-269гс16, від 08 листопада 2017 року у справі № 6-2891цс16; Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 161/15679/15-ц, від 14 березня
2018 року у справі № 464/5089/15, від 17 жовтня 2018 року у справі
№ 910/16391/17, від 18 грудня 2018 року у справі № 916/371/18,
від 21 листопада 2018 року у справі № 481/759/13-ц, від 10 січня 2019 року
у справі № 323/1550/17-ц, від 07 серпня 2019 року у справі № 922/1014/18.
У касаційній скарзі відповідач за первісним позовом посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу).
Касаційна скарга також мотивована тим, що суди неправильно застосували статті 257, 258, 267 ЦК України та безпідставно не застосували до первісних позовних вимог позову давність. ОСОБА_1 клопотань про поновлення позовної давності не подавав. Звернення ОСОБА_1 із заявою про визнання вимог кредиторів у справі про банкрутство № 920/2214/13, провадження по якій було припинено, не перериває перебіг позовної давності. Позивач за первісним позовом подав до суду фіктивні докази, тобто не довів свої вимоги належними та допустимими доказами.
Суди неправильно застосували частину третю статті 238 ЦК України. Суди не дослідили питання правових підстав виникнення правовідносин між сторонами щодо спірної заборгованості, не дослідили фінансову можливість ОСОБА_1 надавати фінансову допомогу на загальну суму 1 037 104,16 грн. Суди не встановили, яка сума заборгованості і в який період виникла між сторонами, чи було фактично здійснено зарахування та оприбутковано 699 420 грн на банківському чи балансовому рахунку відповідача за первісним позовом по п`яти спірним договорам. Договори про надання безпроцентної фінансової допомоги укладені між пов`язаними особами: ОСОБА_2 на підставі довіреності директора ТОВ "Сумське АТП-15927" ОСОБА_1 та безпосередньо ОСОБА_1, тобто спірні договори направлені на реалізацію інтересів однієї особи - позивача за первісним позовом, що суперечить вимогам статті 238 ЦК України.
ТОВ "Сумське АТП-15927" уповноважило ОСОБА_2 укласти договір про надання, а не отримання зворотної безпроцентної фінансової допомоги. Крім того, довіреності не конкретизовані, у них не зазначено на підписання якого саме договору, з ким саме, на яку суму та на яких умовах було уповноважено ОСОБА_2 укласти договори. ОСОБА_2 не мав права підписувати договори, сума яких перевищує 10 000 грн, зокрема і спірні договори.
Суди дійшли помилкового висновку про доведеність належними та допустимими доказами факту понесення ОСОБА_1 за власний рахунок витрат на користь ТОВ "Сумське АТП-15927", а також наявності в останнього заборгованості перед позивачем за первісним позовом за цими витратами. Надані ОСОБА_1 первинні бухгалтерські документи не підтверджують витрачання ним власних коштів в інтересах ТОВ "Сумське АТП-15927".
ОСОБА_1 не мав фінансової можливості надавати позику товариству.
Доводи іншого учасника справи
ОСОБА_1 подав до суду відзив на касаційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції в незміненій та нескасованій частині та постанову апеляційного суду залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Вказував, що судами вірно встановлено фактичні обставини справи на підставі зібраних у справі доказів, які узгоджуються між собою та були досліджені у сукупності, а також яким була надана належна оцінка. Висновки судів підтверджуються матеріалами справи. Суди правильно вирішили питання щодо застосування позовної давності за первісними позовними вимогами. ОСОБА_1 не пропустив позовну давність.
Провадження у суді касаційної інстанції
Касаційна скарга ТОВ "Сумське АТП-15927" подана до Верховного Суду
21 липня 2020 року.
Ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Суди встановили, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань засновниками (учасниками) ТОВ "Сумське АТП-15927" є ОСОБА_1
і ОСОБА_3 .
Рішенням загальних зборів ТОВ "Сумське АТП-15927" від 14 червня 2009 року ОСОБА_1 призначено на посаду директора цього товариства з 15 червня 2009 року.
На підставі наказу ТОВ "Сумське АТП-15927" від 15 червня 2009 року
ОСОБА_1 приступив до виконання обов`язків директора цього товариства
з 15 червня 2009 року.
Відповідно до пунктів 7.8, 7.9 статуту ТОВ "Сумське АТП-15927", зареєстрованого 27 березня 2008 року виконавчим комітетом Сумської міської ради, виконавчим органом товариства є директор, який може бути обраний (призначений) учасником товариства або учасник може самостійно виконувати обов`язки директора товариства.
Згідно з пунктом 7.9 статуту ТОВ "Сумське АТП-15927" до прав і обов`язків директора належить, зокрема: діяти без довіреності від імені товариства
у правовідносинах з державою, іншими органами, підприємствами
і організаціями, громадянами; самостійно без згоди учасника укладати цивільно-правові угоди на суму, що не перевищує 10 000 грн, отримувати попередню згоду учасника на укладення договорів застави, іпотеки, на отримання кредитів і позик, надання позик (даний пункт діє в разі призначення директора не з складу учасників товариства), видавати довіреності та відкривати рахунки в установах банків.
За змістом виданих директором ТОВ "Сумське АТП-15927" ОСОБА_1 довіреностей від 01 квітня 2013 року, від 01 липня 2013 року,
від 01 жовтня 2013 року, від 03 січня 2014 року та від 01 квітня 2014 року
ТОВ "Сумське АТП-15927" уповноважило ОСОБА_2 на укладення договорів про надання зворотної безпроцентної фінансової допомоги
від імені ТОВ "Сумське АТП-15927" з правом їх підписання.
ТОВ "Сумське АТП-15927" в особі заступника директора ОСОБА_2, який діяв на підставі довіреностей, та ОСОБА_1 укладали договори про надання зворотної безпроцентної фінансової допомоги, а саме: від 01 квітня 2013 року на суму 84 500 грн, від 01 липня 2013 року на суму 88 000 грн,
від 01 жовтня 2013 року на суму 384 920 грн, від 03 січня 2014 року на суму 114 000 грн, від 01 квітня 2014 року на суму 148 500 грн.
Суди також встановили, що під час укладення оспорюваних догорів заступник директора ОСОБА_2 представляв інтереси лише
ТОВ "Сумське АТП-15927", з іншого боку договори про надання зворотної безпроцентної фінансової допомоги були укладені особисто ОСОБА_1 .
Отримані ТОВ "Сумське АТП-15927" за оспорюваними договорами про надання зворотної безпроцентної фінансової допомоги кошти надійшли від ОСОБА_1 готівкою в касу зазначеного товариства, що підтверджується висновком судової економічної експертизи від 28 квітня 2017 року, проведеної під час розгляду справи № 920/2214/13 про банкрутство
цього товариства, а також відповідає пункту 4.1 умов укладених між сторонами договорів.
Відповідно до прибуткових касових ордерів, касових книг та облікового регістру "Картка рахунку: 6852: Контрагенти: ОСОБА_1 за 24.06.11-26.06.14" ОСОБА_1 була надана ТОВ "Сумське АТП-15927" безвідсоткова зворотна фінансова допомога на загальну суму 699 420 грн, зокрема за договорами про надання зворотної безпроцентної фінансової допомоги від 01 квітня 2013 року на суму 84 500 грн, від 01 липня 2013 року на суму 88 000 грн, від 01 жовтня 2013 року на суму 384 920 грн, від 03 січня 2014 року на суму 114 000 грн, від 01 квітня 2014 року на суму 28 000 грн.
Пунктом 3.7 наказів ТОВ "Сумське АТП-15927" від 02 січня 2013 року № 1 та від 02 січня 2014 року № 1 передбачено обов`язок директора та окремих категорій працівників підприємства у разі відсутності на підприємстві власних обігових коштів проводити закупівлю матеріалів, товарів, робіт та послуг за власний кошт, з обов`язковим подальшим поверненням їм витрачених коштів через касу підприємства.
За даними звітів про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт ОСОБА_1 за період з 24 червня 2011 року до 24 червня 2014 року,
з доданими підтверджуючими документами (чеками, квитанціями),
ТОВ "Сумське АТП-15927" через ОСОБА_1 сплатило кошти у розмірі 337 684,16 грн на оплату послуг за електроенергію, за утилізацію, податкових платежів, послуг нотаріуса, орендних платежів, послуг по ремонту авто, членських внесків до Громадської організації "Всеукраїнська асоціація автоперевізників", за водопостачання та водовідведення, за природний газ, за товар тощо.
Відповідно до висновку судової економічної експертизи від 28 квітня
2017 року відображені у бухгалтерському обліку фінансово-господарські операції, за якими виникла заборгованість ТОВ "Сумське АТП-15927" перед ОСОБА_1 станом на 24 червня 2014 року у розмірі 337 684,16 грн,
є документально та нормативно обґрунтованими.
Ухвалою Господарського суду Сумської області від 24 червня 2014 року порушено провадження у справі № 920/2214/13 про банкрутство
ТОВ "Сумське АТП-15927".
Під час розгляду справи про банкрутство ТОВ "Сумське АТП-15927"
ОСОБА_1 25 липня 2014 року подав заяву про визнання вимог кредитора на загальну суму 1 037 104,16 грн.
Ухвалою Господарського суду Сумської області від 19 вересня 2017 року частково задоволено заяву кредитора ОСОБА_1 про визнання вимог кредитора. Визнано ОСОБА_1 кредитором у справі № 920/2214/13 про банкрутство ТОВ "Сумське АТП-15927" з вимогами в сумі 699 420 грн, які включені до четвертої черги реєстру вимог кредиторів; 1 218 грн судового збору - до першої черги реєстру вимог кредиторів; в іншій частині в задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду
від 28 листопада 2017 року ухвалу Господарського суду Сумської області
від 19 вересня 2017 року скасовано. Провадження у справі № 920/2214/13 припинено.
Постановою Верховного Суду від 13 червня 2018 року постанову Харківського апеляційного господарського суду від 28 листопада 2017 року залишено без змін.
Апеляційний суд встановив, що станом на червень 2018 року ОСОБА_1 не був директором ТОВ "Сумське АТП-15927". Так за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань керівником ТОВ "Сумське АТП-15927" з 29 вересня 2017 року був ОСОБА_3 . Факт призначення ОСОБА_3 на посаду директора ТОВ "Сумське АТП-15927" з 29 вересня 2017 року підтверджується також наказом по особовому складу товариства від 29 вересня 2017 року.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується
з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Задовольняючи первісні позовні вимоги та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що зібраними у справі доказами підтверджена заборгованість ТОВ "Сумське АТП-15927" перед ОСОБА_1 за договорами про надання зворотної безпроцентної фінансової допомоги та заборгованість по підзвітним особам. Під час звільнення
ОСОБА_1 10 червня 2018 року з посади директора з ним не було проведено остаточного розрахунку, тому він має право на стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. Разом з тим, зустрічні позовні вимоги не підтверджені матеріалами справи, тобто є безпідставними. Крім того, ТОВ "Сумське АТП-15927" пропустило позовну давність для звернення до суду із зустрічним позовом.
Апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду в частині вирішення первісних позовних вимог про стягнення заборгованості за договорами зворотної фінансової допомоги та заборгованості по підзвітним особам,
а також зазначив, що між сторонами дійсно були укладені договори про надання зворотної безпроцентної фінансової допомоги і заборгованість
ТОВ "Сумське АТП-15927" перед ОСОБА_1 підтверджена належними та допустимими доказами. ОСОБА_1, діючи як директор товариства, мав право видавати на ім`я заступника директора ОСОБА_2 довіреності, зокрема, на укладення оспорюваних правочинів.
Під час укладення оспорюваних догорів заступник директора ОСОБА_2 представляв інтереси лише ТОВ "Сумське АТП-15927", а з іншого боку ці договори були укладені особисто ОСОБА_1 . Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів, що ОСОБА_2 був одночасно представником й іншої сторони правочину - ОСОБА_1 . Отримані відповідачем за первісним позовом за оспорюваними договорами про надання зворотної безпроцентної фінансової допомоги кошти надійшли від позивача за первісним позовом готівкою в касу підприємства. ОСОБА_1 підтвердив свою можливість надавати фінансову допомогу товариству.
Факт понесення позивачем за власний рахунок витрат на користь
ТОВ "Сумське АТП-15927" у розмірі 337 684,16 грн підтверджено належними і допустимими доказами, зокрема, даними звітів про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт ОСОБА_1 за період з 24 червня
2011 року до 24 червня 2014 року з доданими підтверджуючими документами (чеками, квитанціями), а також висновком судової економічної експертизи.
Апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги про пропуск
позовної давності для звернення до суду із зустрічним позовом, оскільки ОСОБА_1 25 липня 2014 року звертався з вимогами про стягнення заборгованості за договорами про надання зворотної безпроцентної фінансової допомоги та заборгованості по підзвітним особам, подавши заяву про визнання вимог кредитора під час розгляду господарським судом справи про банкрутство ТОВ "Сумське АТП-15927", оскільки спеціальним законом передбачено такий порядок, тому відбулось переривання перебігу позовної давності.
При цьому апеляційний суд дійшов висновку про безпідставність первісних позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі за червень 2018 року, оскільки ОСОБА_1 не вказав, на якій правовій підставі він перебував з ТОВ "Сумське АТП-15927" у трудових відносинах та на якій саме посаді у спірний період, враховуючи, що посаду директора цього товариства з 29 вересня 2017 року займав ОСОБА_3 . У зв`язку з недоведеністю позивачем порушення трудових прав в частині несвоєчасного розрахунку при звільненні, відсутні підстави і для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Апеляційний суд також погодився з висновками суду першої інстанції про недоведеність зустрічних позовних вимог, а також зазначив, що ОСОБА_1 реально передавав кошти на користь ТОВ "Сумське АТП-15927", що за висновком судової економічної експертизи є документально та нормативно обґрунтованим. Разом з тим, дійшовши вказаних висновків, суд першої інстанції помилково вказав у рішенні про відмову у задоволенні зустрічного позову, зокрема і з підстав пропуску позовної давності, оскільки позовна давність може бути застосована лише у разі обґрунтованості зустрічного позову, що у даному випадку спростовується матеріалами справи.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками суду першої інстанції у незміненій та нескасовані частині, а також висновками апеляційного суду, враховуючи наступне.
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання,
а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Визначаючи характер та правову природу цивільних відносин, що виникли між сторонами, Верховним Судом враховано таке.
Операції з позики грошових коштів оформлюються згідно з вимогами
статті 1046 "Договір позики" глави 71 ЦК України. За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність іншій стороні (позичальнику) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцю таку ж суму коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду і такої ж якості. З моменту передачі грошей або інших речей, визначених родовими ознаками, договір позики вважається укладеним.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем)
у строк та в порядку, що встановлені договором.
За змістом підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов`язковою до повернення.
Поворотна фінансова допомога надається на підставі договорів, що передбачають передачу підприємству у користування на певний строк суми грошових коштів без нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плату за користування такими грошовими коштами.
Порівняння диспозицій наведених норм права дає підстави стверджувати про наявність спільних ознак правових відносин та, відповідно, аналогічне правове регулювання. Крім цього, необхідно врахувати, що у законодавстві не встановлюється будь-яких обмежень щодо кола осіб, які можуть бути сторонами договору позики. Тому позикодавцем та позичальником можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, як резиденти, так і нерезиденти. Чинним цивільним законодавством не передбачені обмеження також й щодо суми позики.
Позивач за первісним позовом, обґрунтовуючи заявлені ним вимоги, не посилається на порушення його прав як засновника (учасника) товариства та будь-яких інших його корпоративних прав, визначених установчими документами чи законом, а вказує лише на неналежне виконання відповідачем за первісним позовом свого договірного зобов`язання (повернути позику), тобто зобов`язання, що виникло на підставі цивільно-правової угоди.
Предметом первісного позову є, зокрема, вимога виконати зобов`язання, яке виникло на підставі договорів про надання зворотної безпроцентної фінансової допомоги щодо повернення отриманих коштів, його позовні вимоги обґрунтовано положеннями ЦК України, які регулюють правовідносини позики.
Таким чином, за своєю правовою природою між сторонами був укладений договір позики, а тому під час вирішення спору необхідно керуватися положеннями ЦК України, що регулюють правовідносини, які виникли
з договору позики.
Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) та постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі
№ 359/5473/20 (провадження № 61-10761св21).
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв
ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша
статті 627 ЦК України).
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу,
інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання
з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання - неналежне виконання (стаття 610 ЦК України).
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Встановивши факт існування між сторонами договірних правовідносин,
а також факт невиконання позичальником (ТОВ "Сумське АТП-15927") своїх зобов`язань перед кредитором ( ОСОБА_1 ), суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з указаного товариства заборгованості за договорами зворотної фінансової допомоги.
Також суди дійшли правильного висновку про стягнення на користь позивача за первісним позовом заборгованості по підзвітним особам, оскільки факт понесення ОСОБА_1 за власний рахунок витрат на користь ТОВ "Сумське АТП-15927" на оплату послуг за електроенергію, за утилізацію, податкових платежів, послуг нотаріуса, орендних платежів, послуг по ремонту авто, членських внесків, за водопостачання та водовідведення, за природний газ, за товар тощо, а також факт наявності в указаного товариства кредиторської заборгованості на загальну суму 337 684,16 грн підтверджено належними
і допустимими доказами, зокрема, даними звітів про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт ОСОБА_1 за період з 24 червня
2011 року до 24 червня 2014 року з доданими підтверджуючими документами (чеками, квитанціями), а також іншими доказами, які суди визнали належними та допустимими.
При цьому суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що обов`язок залучення позивачем за первісним позовом власних коштів у разі
відсутності на підприємстві обігових коштів з метою закупівлі матеріалів, товарів, робіт і послуг та з обов`язковим подальшим поверненням витрачених ним коштів через касу підприємства передбачений пунктом 3.7 наказів ТОВ "Сумське АТП-15927" від 02 січня 2013 року № 1 та від 02 січня 2014 року № 1.
Відповідно до вимог частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
За змістом частини третьої статті 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновком якого погодився
й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, належним чином дослідивши зміст договорів зворотної фінансової допомоги та зміст довіреностей на ім`я представника
ТОВ "Сумське АТП-15927" - заступника директора ОСОБА_2, дійшов обґрунтовано висновку про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог з підстав їх недоведеності.
Разом з тим, дійшовши вказаних висновків, суд першої інстанції помилково вказав у рішенні про відмову у задоволенні зустрічного позову з підстав пропуску позовної давності, оскільки позовна давність може бути застосована лише у разі обґрунтованості зустрічного позову, що у даному випадку спростовується матеріалами справи. На вказані обставини обґрунтовано звернув увагу і суд апеляційної інстанції, зазначивши відповідні мотиви з цього питання в оскаржуваній постанові.
Безпідставним є посилання у касаційній скарзі на неврахування судами висновків, які були викладені у постановах Верховного Суду України
від 23 вересня 2014 року у справі № 3-110гс14, від 27 квітня 2016 року у справі № 3-269гс16, від 08 листопада 2017 року у справі № 6-2891цс16; Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 161/15679/15-ц, від 14 березня
2018 року у справі № 464/5089/15, від 17 жовтня 2018 року у справі
№ 910/16391/17, від 18 грудня 2018 року у справі № 916/371/18,
від 21 листопада 2018 року у справі № 481/759/13-ц, від 10 січня 2019 року
у справі № 323/1550/17-ц, від 07 серпня 2019 року у справі № 922/1014/18, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли
з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.
Так, у справі № 3-110гс14 фізична особа-підприємець звернулася до суду
з первісним позовом до товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення суми боргу за договором оренди нежитлового приміщення,
а товариство з обмеженою відповідальністю подало зустрічний позов до фізичної особи-підприємця про визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення. Під час розгляду вказаної справи суди встановили, що спірний договір оренди нежитлового приміщення було укладено від імені орендодавця та орендаря однією і тією ж особою.
Предметом позовних вимог державного підприємства у справі № 3-269гс16
є стягнення суми боргу з іншого державного підприємства як поручителя за договором постачання паливно-мастильних матеріалів.
У справі № 6-2891цс16 фізична особа звернулася до суду з первісним позовом до банку, фізичної особи і товариства з обмеженою відповідальністю про визнання недійсними договорів кредиту, іпотеки та поруки, а товариство з обмеженою відповідальністю звернулося до суду із зустрічним позовом до двох фізичних осіб та іншого товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення заборгованості за кредитними договорами. Скасовуючи судові рішення в частині задоволення зустрічного позову та направляючи справу в цій частині на новий розгляд, касаційний суд виходив з того, суд першої інстанції не встановив: чи було волевиявлення боржника на погашення боргу, чи знав боржник про таке погашення та чи схвалив такі дії. Також касаційний суд зазначив, що не можуть вважатися добровільним погашенням боргу, що перериває перебіг позовної давності, будь-які дії кредитора, спрямовані на погашення заборгованості, зокрема списання коштів з рахунків боржника без волевиявлення останнього, або без його схвалення.
Предметом позовних вимог банку до фізичної особи у справі
№ 161/15679/15-ц є стягнення заборгованості за кредитним договором. Під час розгляду вказаної справи апеляційний суд встановив, що поповнення ліміту коштів на кредитній картці відбувалось періодично, і зробив висновок, що це є підставою, передбаченою частиною першою статті 264 ЦК України, для переривання перебігу позовної давності. З указаним висновком погодився і Верховний Суд.
За результатом розгляду справи № 464/5089/15 суди відмовили
у задоволенні позову фізичної особи до банка, треті особи: інша
фізична особа та нотаріус, про визнання іпотечного договору недійсним, зобов`язання нотаріуса зняти заборону на відчуження з предмета
іпотеки в державному реєстрі речових прав, скасування запису про обтяження предмета іпотеки та вилучення відповідного запису з державного реєстру іпотек. Суди встановили, що іпотечний договір не відповідає
статті 18 Закону України "Про іпотеку", та дійшли висновку, що початком перебігу позовної давності для вимоги про визнання договору іпотеки недійсним є день укладення оспорюваного договору.
У справі № 910/16391/17 до суду звернулося товариство з обмеженою відповідальністю з позовом до іншого товариства з обмеженою відповідальністю, приватного підприємства та Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві, в якому просило визнати недійсним правочин щодо передачі земельної ділянки до статутного капіталу, застосувати наслідки такої недійсності, визнати недійсним рішення юридичною особи про включення іншої юридичної особи до складу засновників (власників), визнати недійсним статут в частині формування внеску до статутного капіталу, визнати недійсним свідоцтво про право власності на спірну земельну ділянку, скасувати державну реєстрацію права власності та зобов`язати зареєструвати право власності позивача на таку земельну ділянку.
Предметом позовних вимог фізичної особи-підприємця у справі
№ 916/371/18 є визнання недійсним правочину, на підставі якого право власності на автомобіль перейшло від одного відповідача до іншого відповідача. Скасовуючи судові рішення та направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд зазначив, що вчинення власником майна правочину
з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника, може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.
У справі № 481/759/13-ц фізична особа звернулася до суду з позовом до приватно-орендного підприємства та двох інших фізичних осіб про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним. Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з того, що відповідач (фізична особа) уклав договір оренди земельної ділянки, діючи у своїх інтересах як керівника і єдиного засновника орендаря - приватно-орендного підприємства, що суперечить змісту частини третьої статті 238 ЦК України. Вказаний відповідач (фізична особа) приховав факт укладення договору від власника земельної ділянки
і передбачену договором орендну плату не виплачував. Відповідачі будь-яких доказів на спростування цих обставин, зокрема щодо обізнаності позивача про укладення оспорюваного договору і виплату йому орендної плати на виконання його умов, не надали.
Під час розгляду справи № 323/1550/17 (за позовом фізичної особи до товариства з обмеженою відповідальністю, іншої фізичної особи про визнання договору оренди землі недійсним) суди встановили, що представник власника земельної ділянки, укладаючи оспорюваний договір оренди землі з товариством з обмеженою відповідальністю, діяв у своїх інтересах, а не в інтересах довірителя.
У справі № 922/1014/18 ухвалою Господарського суду Харківської області
від 07 травня 2018 року відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-сервіс+". Постановою Верховного Суду від 07 серпня 2019 року скасовано ухвалу Господарського суду Харківської області від 26 червня 2018 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 08 квітня 2019 року, справу в частині розгляду кредиторських вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма "Родзинський та партнери"направлено на новий розгляд до Господарського суду Харківської області. Іншою постановою Верховного Суду від 07 серпня 2019 року скасовано ухвалу Господарського суду Харківської області від 31 липня 2018 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 21 березня 2019 року, cправу в частині розгляду кредиторських вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Ньюф" направлено на новий розгляд до Господарського суду Харківської області. У зазначених постановах касаційного суду зазначено, що суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином зібрані докази у справі для повного та всебічного розгляду заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма "Родзинський та партнери" про визнання кредиторських вимог у справі про банкрутство і надання правового аналізу поданих кредиторських вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Ньюф".
Таким чином, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини
у справах № 3-110гс14, № 3-269гс16, № 6-2891цс16, № 161/15679/15-ц,
№ 464/5089/15, № 910/16391/17, № 916/371/18, № 481/759/13-ц,
№ 323/1550/17-ц, № 922/1014/18 та у цій справі є відмінними.
Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про наявність правових підстав для застосування до первісних позовних вимог позовної давності, оскільки судами встановлено, що ОСОБА_1 у межах строку позовної давності звернувсяз вимогами про стягнення заборгованості за договорами про надання зворотної безпроцентної фінансової допомоги та заборгованості по підзвітним особам 25 липня 2014 року, подавши заяву про визнання вимог кредитора відповідно до вимог статті 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції, чинній на час подання вказаної заяви) під час розгляду господарським судом справи про банкрутство ТОВ "Сумське АТП-15927".
Безпідставними є доводи касаційної скарги, що позивач за первісним позовом подав до суду фіктивні докази, оскільки такі доводи не підтверджені матеріалами справи. Рішення суду першої інстанції у нескасованій та незміненій частині та судове рішення апеляційного суду ухвалені на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були надані до суду у визначеному процесуальним законом порядку та були досліджені
в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість.
Дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).
Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. При цьому, суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону, не здійснює оцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.
Доводи касаційної скарги, що суди не дослідили питання правових підстав виникнення правовідносин між сторонами щодо спірної заборгованості, не дослідили фінансову можливість ОСОБА_1 надавати фінансову допомогу, не встановили, яка сума заборгованості і в який період виникла між сторонами, чи було фактично здійснено зарахування та оприбутковано на банківському або балансовому рахунку відповідача за первісним позовом по п`яти спірним договорам зворотної фінансової допомоги, не заслуговують на увагу та спростовуються змістом оскаржуваних судових рішень. Вказані обставини були предметом дослідження судів попередніх інстанцій.
У мотивувальній частині рішення суду першої інстанції у незміненій та нескасованій частині та у постанові апеляційного суду наведено дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, з яких суди виходили при вирішення спору.
Доводи касаційної скарги, що спірні договори, всупереч вимогам
статті 238 ЦК України, укладено від імені кредитора та позичальника однією і тією ж особою, тобто договори направлений на реалізацію інтересів однієї особи, не заслуговують на увагу, оскільки вказані правочини з одного боку були підписані заступником директора ТОВ "Сумське АТП-15927" - ОСОБА_2, який представляв інтереси лише вказаного товариства,
а з іншого боку договори про надання зворотної безпроцентної фінансової допомоги були укладені особисто ОСОБА_1 . Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів, що ОСОБА_2 був одночасно представником й іншої сторони правочину - ОСОБА_1 . Матеріалами справи не підтверджено укладення спірних правочинів в інтересах лише ОСОБА_1 .
Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява
№ 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки, зокрема
у постанові апеляційного суду, всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції у незміненій та нескасованій частині та постанови апеляційного суду, оскільки, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, суд першої інстанції у незміненій та нескасованій частині ухвалив рішення та апеляційний суд прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень у зазначеній частині без змін.