Постанова
Іменем України
27 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 0417/2095/2012
провадження № 61-14692св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
відповідачі: акціонерне товариство "Акцент-Банк", товариство з обмеженою відповідальністю виробнича фірма "Галактика", ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06 березня 2020 року у складі судді Слюсар Л. П. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Деркач Н. М., Макаров М. О.,
В С Т А Н О В И В:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2012 року публічне акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк"), яке у подальшому перейменовано в акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк", яке перейменовано в акціонерне товариство "Акцент-Банк" (далі - АТ "Акцент-Банк"), товариства з обмеженою відповідальністю виробнича фірма "Галактика" (далі - ТОВ ВФ "Галактика"), ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позовних вимог банк посилався на те, що відповідно до укладеного кредитного договору від 14 листопада 2006 року № 1151 ТОВ ВФ "Галактика" отримало кредит у сумі 740 000,00 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 16,60 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 14 листопада 2009 року.
Відповідач ТОВ ВФ "Галактика" порушило умови кредитного договору стосовно своєчасного повернення суми отриманого кредиту та своєчасної сплати нарахованих за користуванням кредитними коштами відсотків у встановлені кредитним договором строки, в зв`язку з чим станом на 27 вересня 2011 року виникла заборгованість за кредитом у розмірі 2 805 315,70 грн.
Вимоги до ТОВ ВФ "Галактика" за указаним кредитним договором забезпечені шляхом укладення з відповідачами ПАТ "Акцент-Банк", ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 договорів поруки.
Таким чином, банк просив солідарно стягнути з відповідачів ТОВ ВФ "Галактика", ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 14 листопада 2006 року № 1151 у розмірі 2 795 315,70 грн; стягнути солідарно з відповідачів ПАТ "Акцент-Банк", ТОВ ВФ "Галактика", ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "Приват Банк" 10 000,00 грн, що передбачено договорами поруки.
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22 серпня 2019 року клопотання представника позивача АТ КБ "ПриватБанк" про закриття провадження в частині заявлених позовних вимог до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості задоволено. Провадження у справі в частині позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості закрито.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06 березня 2020 року у задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк" до АТ "Акцент-Банк", ТОВ ВФ "Галактика", ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки банк просив стягнути відсотки і пеню поза межами строку дії кредитного договору (строком повернення кредиту за договором є 14 листопада 2009 року), та судовим рішенням у справі № 2-700/2010 вже було стягнуто заборгованість за кредитним договором після настання строку виконання зобов`язання в повному обсязі, тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 вересня 2020 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06 березня 2020 року в частині позовних вимог до ТОВ ВФ "Галактика", ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 1151 від 14 листопада 2006 року у розмірі 2 585 693,27 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 1 280 405 грн; заборгованості по відсоткам за користування кредитом у розмірі 747 795,59 грн; пені за несвоєчасне виконання зобов`язання за договором у розмірі 557 492,68 грн скасовано, провадження в цій частині закрито. В іншій частині рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06 березня 2020 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскільки рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 травня 2010 року вирішено спір між сторонами щодо стягнення заборгованості з відповідачів на користь банку за кредитним договором від 14 листопада 2006 року № 1151, то в частині позовних вимог про стягнення заборгованості у розмірі 2 585 693,27 грн, яка складається з: заборгованості за кредитом у розмірі 1 280 405 грн; заборгованості по відсоткам за користування кредитом у розмірі 747 795,59 грн; пені за несвоєчасне виконання зобов`язання за договором у розмірі 557 492,68 грн провадження у справі підлягає закриттю.
Залишаючи рішення суду першої інстанції в іншій частині без змін апеляційний, суд виходив з того, що строком повернення кредиту за договором є 14 листопада 2009 року, а відсотки та пеня нараховані банком вже поза межами такого строку, тому до стягнення не підлягають, оскільки такі нарахування можливо здійснювати лише у межах строку кредитування.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2020 року до Верховного Суду АТ КБ "ПриватБанк", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасуватирішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позову про стягнення з ТОВ ВФ "Галактика" відсотків за неправомірне користування кредитними коштами за період з 12 квітня 2010 року до 27 вересня 2011 року та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
В іншій частині судові рішення у касаційному порядку не оскаржуються та не переглядаються.
Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що суди не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 05 березня 2019 року у справі № 5017/1987/2012, від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16, від 10 червня 2020 року у справі № 903/191/19.
Також банк указує на те, що суди не звернули уваги на пункт кредитного договору, яким встановлено вищу відсоткову ставку у випадку, якщо боржник порушить строк погашення заборгованості за кредитним договором.
Зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17 суд розмежував поняття "проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами" та "проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами", та відповідно сплата відсотків за неправомірне користування коштами врегульована частиною 2 статті 625 ЦК України. Однак суди на вказане уваги не звернули та відмовили у задоволенні позову про стягнення відсотків за неправомірне користування кредитом, нарахованих за підвищеною ставкою.
Заперечення (відзив) на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходили
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
Указана справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Установлено, щоміж закритим акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк" (яке перейменовано в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК") та ТОВ ВФ "Галактика" укладений кредитний договір від 14 листопада 2006 року № 1151, відповідно до якого ТОВ ВФ "Галактика" отримало кредит у розмірі 740 000,00 грн зі сплатою за користування відсотків 16,60 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 14 листопада 2009 року.
Вимоги до відповідача ТОВ ВФ "Галактика" були забезпечені шляхом укладення з ОСОБА_1 договору поруки від 14 листопада 2006 року № 1151, відповідно до якого ОСОБА_1 зобов`язався відповідати за виконання ТОВ ВФ "Галактика" обов`язків за кредитним договором від 14 листопада 2006 року № 1151.
Відповідно до пункту 2 указаного договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язків за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. У випадку невиконання боржником зобов`язань за Кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники (пункт 4 договору). Згідно із пунктом 12 договору поруки, сторони дійшли згоди, що строк в межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права або законного інтересу за цим договором, встановлюється протягом п`яти років.
Також вимоги до відповідача ТОВ ВФ "Галактика" були забезпечені шляхом укладення аналогічного договору поруки від 14 листопада 2006 року № 1151 з ОСОБА_2 .
Крім того, вимоги до відповідача ТОВ Виробнича фірма "Галактика" були забезпечені шляхом укладення з відповідачем ПАТ "А-Банк" (правонаступником якого є АТ "Акцент-Банк") договору поруки від 20 жовтня 2010 року № 167, відповідно до якого поручитель зобов`язався солідарно з боржником відповідати перед банком за виконання зобов`язань за кредитним договором від 14 листопада 2006 року № 1151, розмір відповідальності 10 000,00 грн. Строк, в межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права або законного інтересу за цим договором, встановлюється протягом п`яти років.
14 червня 2018 року відбулась державна реєстрація та змінено найменування позивача з ПАТ КБ "ПриватБанк" на АТ КБ "ПриватБанк".
Звертаючись із позовними вимогами ПАТ КБ "ПриватБанк" посилався на те, що станом на час подання позову ТОВ ВФ "Галактика" має заборгованість за кредитним договором від 14 листопада 2006 року № 1151, у розмірі 2 805 315,70 грн, де 580 196,92 грн - заборгованість за кредитом; 1 244 954,89 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом; 980 163,89 грн - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.
Установлено, що Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська від 26 травня 2010 року у цивільній справі № 2-700/2010 за позовною заявою ПАТ КБ "ПриватБанк" до ТОВ ВФ "Галактика", ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості стягнуто солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором від 14 листопада 2006 року № 1151 станом на 12 квітня 2010 року у розмірі 2 585 693,27 грн, яка складається із заборгованості за кредитом - 1 280 405,00 грн, заборгованості по відсоткам за користування кредитом - 747 795,59 грн, пені за несвоєчасне виконання зобов`язання за договором - 557 492,68 грн. Рішення набрало законної сили.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно із пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно із статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною першою статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно із частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України,яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Такі висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) вказано, що у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості.
У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.
Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством.
У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника покладається обов`язок сплати кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування кредитом, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.
У постанові від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо наслідків порушення відповідачем строків повернення позичених коштів має здійснюватися у системному взаємозв`язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання цивільно-правової відповідальності, в тому числі за порушення грошового зобов`язання, враховуючи, що за пунктом 22 частини першої статті 92 Конституції України засади цивільно-правової відповідальності визначаються виключно законами України.
З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 13 грудня 2018 року у справі № 913/11/18, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
У касаційній скарзі банк посилається на те, що відповідно до частини другої статті 625 ЦК України у кредитному договорі може бути передбачено сплату процентів за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. Такі проценти може бути стягнуто кредитодавцем і після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування.
У постанові від 05 березня 2019 року у справі № 5017/1987/2012 Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду вказав на те, що банк не позбавляється права на отримання належних йому процентів за неправомірне користування кредитом, нарахованих за підвищеною ставкою на підставі пунктів 1.4, 3.3, 3.5, 6.7 кредитного договору у зв`язку із простроченням виконання позичальником грошового зобов`язання, оскільки ці проценти охоплюються диспозицією норми частини другої статті 625 ЦК України.
До подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду у своїх постановах від 10 червня 2020 року у справі № 903/191/19, Велика Палата Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) та від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17 (провадження № 12-83гс18).
Разом із тим правовідносини, що склалися у справі № 5017/1987/2012, не є подібними до правовідносин, що склалися у справі, що переглядається, оскільки у справі № 5017/1987/2012 договором була передбачена умова нарахування процентів за підвищеною ставкою саме за неправомірне користування кредитом, що відповідає диспозиції норми, викладеній у частині другій статті 625 ЦК України, а не відповідно до частини першої статті 1048 цього Кодексу.
В той же час у справі, що переглядається пунктом 4.2 кредитного договору від 14 листопада 2006 року № 1151 визначено, що відповідно до статті 212 ЦК України при порушенні позичальником будь-якого із зобов`язань з погашення кредиту передбачених пунктами 1.2, 2.2.3, 2.2.4, 2.2.17, 2.3.2, 2.4.1 позичальник сплачує банку проценти за користування кредитом у розмірі 38 % річних від суми залишку непогашеної заборгованості. При встановленні банком у порядку, передбаченому пунктом 2.3.12 зменшеної процентної ставки, умови цього пункту вважаються відміненими з дати встановлення зменшеної процентної ставки.
Однак у справі № 0417/2095/2012 судами не встановлено та з умов кредитного договору, на які посилається позивач, зокрема, пункту 4.2 не вбачається, що сторонами обумовлена умова нарахування процентів за неправомірне користування кредитом після закінчення строку кредитування і що така умова відповідає диспозиції норми, викладеній у частині другій статті 625 ЦК України, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання за цим договором.
Нарахування процентів за користування кредитом (кредитними коштами), про стягнення яких просить позивач, є відмінним від порядку та періоду нарахування платежів, що здійснюються за порушення зобов`язання за кредитним договором, зокрема, відповідно до статті 625 ЦК України, як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.
В охоронних/спірних правовідносинах права та інтереси кредитора можуть забезпечуватися частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Суд касаційної інстанції приходить до висновку, що доводи касаційної скарги банку про те, що апеляційний суд помилково не стягнув проценти за користування кредитними коштами після закінчення строку кредитування, оскільки такі платежі визначено на підставі окремого пункту договору, що відповідає частині другій статті 625 ЦК України, не заслуговують на увагу з огляду на таке.
Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із частиною першою статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З аналізу наведених норм процесуального та матеріального права можна дійти висновку, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.
Як убачається з позову ПАТ КБ "ПриватБанк", ним заявлялася вимога про стягнення заборгованості за кредитом, заборгованості по процентам за користування кредитом та пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором. Вимог про стягнення процентів за прострочення виконання грошового зобов`язання боржником та/чи поручителями у порядку частини другої статті 625 ЦК України позовна заява банку не містить.
Ураховуючи, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (частина шоста статті 367 ЦПК України), а суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частина друга статті 400 ЦПК України), то вказані доводи касаційної скарги є безпідставними та не можуть братися до уваги Верховним Судом.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.