Постанова
Іменем України
27 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 519/307/18
провадження № 61-13702св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 10 липня 2019 року в складі судді Шенцевої О. П. та постанову Одеського апеляційного суду від 12 серпня 2020 року в складі колегії суддів: Комлевої О. С., Гірняк Л. А., Цюра Т. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2018 року публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 28 вересня 2006 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (далі - АКБ "Укрсоцбанк") (змінена назва на ПАТ "Укрсоцбанк") та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 2006/13-2.06/814, відповідно до якого позичальник отримала кредит в розмірі 80 000,00 доларів США зі сплатою 13,2% річних, та з наступним порядком погашення суми основної заборгованості: з жовтня 2006 року по серпень 2026 року щомісяця рівними частинами по 333 доларів США, з вересня 2026 року - 413 доларів США, з кінцевим терміном погашення заборгованості по кредиту - 27 вересня 2026 року.
Відповідач порушила взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим у неї станом на 15 січня 2018 року виникла заборгованість за кредитом в розмірі 48 541,46 доларів США, з якої: заборгованість за кредитом - 44 231,54 доларів США та заборгованість за відсотками - 4 309,92 доларів США.
Ураховуючи наведене, позивач просив стягнути з відповідача зазначену суму заборгованості за кредитним договором.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 10 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 12 серпня 2020 року, позов ПАТ "Укрсоцбанк" задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Укрсоцбанк" заборгованість за кредитним договором у розмірі 48 541,46 доларів США, яка складається з: суми заборгованості за кредитом - 44 231,54 доларів США та суми заборгованості за відсотками - 4 309, 92 доларів США. Вирішено питання про судові витрати.
Рішення суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, мотивоване тим, що банк взяті на себе за кредитним договором зобов`язання виконав у повному обсязі, надавши грошові кошти позичальнику, проте остання свої зобов`язання з повернення суми кредиту та сплати відсотків не виконала, у зв`язку з чим у неї утворилася заборгованість в розмірі 48 541,46 доларів США, яка складається з: суми заборгованості за кредитом - 44 231,54 доларів США та суми заборгованості за відсотками - 4 309, 92 доларів США.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
10 вересня 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 10 липня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 12 серпня 2020 року, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не встановили належним чином фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, в результаті чого дійшли помилкових висновків про наявність у відповідача заборгованості за кредитним договором.
Також апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року в справі № 161/16891/15-ц, від 13 червня 2018 року в справі № 733/608/16-ц та від 12 вересня 2018 року в справі № 910/22923/17.
Крім того, суди безпідставно відмовили в задоволенні клопотання та заяви про витребування і забезпечення доказів, в результаті чого встановили обставини, що мають значення, на підставі недопустимих доказів, зокрема, розрахунку заборгованості, який як документ в бухгалтерському обліку взагалі відсутній.
Наведені в касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Заперечення (відзив) на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходили
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 07 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У грудні 2020 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Установлено, що 28 вересня 2006 року між АКБ "Укрсоцбанк" (змінена назва на ПАТ "Укрсоцбанк") та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2006/13-2.06/814, за яким банк надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 80 000,00 доларів США, зі сплатою 13,2 процентів річних та наступним порядком погашення суми основної заборгованості: з жовтня 2006 року по серпень 2026 року щомісяця рівними частками по 333 доларів США, у вересні 2026 року - 413 доларів США, з кінцевим терміном погашення заборгованості - 27 вересня 2026 року.
Свої зобов`язання банк виконав у повному обсязі, надавши грошові кошти позичальнику, проте, ОСОБА_1 свої зобов`язання за кредитним договором не виконала, в результаті чого в неї станом на 15 січня 2018 року утворилася заборгованість, яка складається з: суми заборгованості за кредитом - 44 231,54 доларів США та суми заборгованості за відсотками - 4 309, 92 доларів США.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 27 травня 2020 року до участі в справі в якості позивача залучено правонаступника АТ "Укрсоцбанк" - акціонерне товариство "Альфа-Банк".
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Ураховуючи наведене, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її правильного вирішення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ПАТ "Укрсоцбанк" до ОСОБА_1 та стягнення з неї заборгованості за кредитним договором в розмірі 48 541,46 доларів США, яка складається з: суми заборгованості за кредитом - 44 231,54 доларів США та суми заборгованості за відсотками - 4 309, 92 доларів США.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що в оскаржуваних рішеннях судами не обґрунтовано розмір та складові заборгованості, а також не наведено доказів, які підтверджують такий розмір, не заслуговують на увагу, оскільки суди на підставі належним чином оцінених доказів, взявши до уваги, зокрема, наданий банком розрахунок заборгованості, який не спростований позичальником, встановили наявність простроченої заборгованості позичальника за кредитним договором.
Посилання заявника на те, що апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року в справі № 161/16891/15-ц, від 13 червня 2018 року в справі № 733/608/16-ц, не заслуговують на увагу, з огляду на наступне.
У постанові від 13 червня 2018 року в справі № 733/608/16-ц Верховний Суд погоджуючись з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог банку про стягнення кредитної заборгованості, виходив із відсутності доказів того, що підписуючи анкету-заяву, довідку про умови кредитування, позичальник був ознайомлений та надав свою згоду саме на ті конкретні "Умови та Правила надання банківських послуг у ПриватБанку" та "Правила користування платіжною карткою", затверджених наказом від 06 березня 2010 року № СП-2010-256, "Тарифи Банку", на які посилається позивач як на доказ умов кредитного договору.
У постанові від 30 січня 2018 року в справі № 161/16891/15-ц, Верховний Суд погоджуючись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог банку про стягнення кредитної заборгованості, виходив із того, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявність у відповідача заборгованості у розмірі, вказаному у розрахунку, зокрема, не надав на вимогу банку оригіналів кредитних договорів за 2006, 2009 роки, оригіналу Генеральної угоди від 9 серпня 2012 року, виписки з особового рахунку відповідача; доказів отримання відповідачем кредиту чи перерахування кредитних коштів на платіжну карту відповідача, з огляду на те, що представник відповідача заперечував підписання кредитних договорів з банком та здійснення платежів на виконання їх умов.
З урахуванням наведеного, висновки судів першої та апеляційної інстанцій в цій справі не суперечать висновкам суду касаційної інстанції, викладеним у постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року в справі № 161/16891/15-ц та від 13 червня 2018 року в справі № 733/608/16-ц, оскільки у справі, яка переглядається, судами на підставі належних та допустимих доказів встановлені обставини укладення між сторонами кредитного договору та неналежне виконання його умов позичальником, при цьому відповідач не заперечувала сам факт укладення кредитного договору, а лише не погоджувалася з розрахунком заборгованості, проте не надала належних та допустимих доказів на його спростування.
Крім того, в рішенні Приморського районного суду міста Одеси від 04 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 18 червня 2020 року та постановою Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року у справі № 522/20251/17 за позовом ОСОБА_1 до ПАТ "Укрсоцбанк" про визнання кредитного договору від 28 вересня 2006 року недійсним та застосування наслідків недійсності правочину, встановлено, що ОСОБА_1 свідомо уклала кредитний договір на зазначених у ньому умовах, тривалий час виконувала умови договору та сплачувала заборгованість по кредитам і відсоткам, при підписанні погодилася з усіма умовами правочину і зобов`язалася їх виконувати.
Посилання заявника на неврахування апеляційним судом правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 12 вересня 2018 року в справі № 910/22923/17, не заслуговують на увагу, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені в зазначеній постанові, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин в справі, що переглядається, предметом позовних вимог в постанові, на яку посилається заявник є стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу природного газу, а в справі, яка переглядається - стягнення заборгованості за кредитним договором.
Доводи касаційної скарги про те, що суди безпідставно відмовили в задоволенні заяв про витребування і забезпечення доказів, в результаті чого встановили обставини, що мають значення, на підставі недопустимих доказів, не заслуговують на увагу, оскільки відмовляючи в задоволенні відповідних заяв, суд першої інстанції в ухвалах від 10 липня 2019 року виходив із того, що відповідачем не надано доказів, що нею вжиті заходи для отримання відповідних доказів самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості їх самостійного отримання. Крім того, відмовляючи в задоволенні клопотання про призначення судової економічної експертизи, суд виходив із того, що заявником вказана заява не обґрунтована та в ній не вказано з якою метою має бути призначена така експертиза.
Посилання заявника на неналежне встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, не заслуговують на увагу, оскільки по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, проте встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, а суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в їх оцінку.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.