Верховна Рада України

1. Схвалити Рекомендації парламентських слухань на тему: "Безпека діяльності журналістів в Україні: стан, проблеми і шляхи їх вирішення" (додаються).

2. Рекомендувати Кабінету Міністрів України до 1 червня 2020 року поінформувати Верховну Раду України про стан реалізації Рекомендацій парламентських слухань, схвалених цією Постановою.

3. Заслухати звіти Міністра внутрішніх справ України, Генерального прокурора, голови Національної поліції України, Директора Державного бюро розслідувань про стан розслідування кримінальних справ, порушених за фактами перешкоджання професійній діяльності журналістів та загибелі журналістів, на слуханнях у Комітеті Верховної Ради України з питань свободи слова у травні 2020 року.

4. Контроль за виконанням цієї Постанови покласти на Комітет Верховної Ради України з питань свободи слова.

5. Ця Постанова набирає чинності з дня її прийняття.

Учасники парламентських слухань на тему: "Безпека діяльності журналістів в Україні: стан, проблеми і шляхи їх вирішення", що відбулися 6 листопада 2019 року, - народні депутати України, представники органів виконавчої, судової влади, органів місцевого самоврядування, творчих спілок, громадських організацій, працівники засобів масової інформації (далі - ЗМІ), науковці, розглянувши стан забезпечення безпеки діяльності журналістів в Україні, відзначають таке.

На даний час основними загрозами професійній діяльності журналістів в Україні залишаються перешкоджання професійній діяльності, погрози та інші випадки фізичної агресії. Незважаючи на те, що вибори в Україні відбулися без значних порушень свободи слова, за перші дев’ять місяців 2019 року експертами громадської організації "Інститут масової інформації" зафіксовано 88 випадків фізичної агресії стосовно журналістів. Вперше за останні три роки в Україні було скоєно вбивство громадянського журналіста Вадима Комарова (м. Черкаси). Залишаються нерозкритими резонансні вбивства журналістів, зокрема Павла Шеремета. Не встановлені замовники вбивств Георгія Гонгадзе, В’ячеслава Веремія, Олеся Бузини та інших журналістів.

Все це викликає закономірну тривогу і справедливе обурення в суспільстві та занепокоєння вітчизняних і міжнародних інституцій, які відстежують ситуацію щодо дотримання прав людини, забезпечення фундаментального права на свободу слова в Україні.

За даними Генеральної прокуратури України, з січня по вересень 2019 року правоохоронці зареєстрували 187 кримінальних проваджень щодо злочинів, скоєних стосовно працівників ЗМІ, з них 136 кримінальних проваджень зареєстровано за статтею 171 "Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів" Кримінального кодексу України. Водночас із січня по вересень 2019 року правоохоронці розслідували та передали до суду 12 кримінальних проваджень щодо злочинів, скоєних стосовно журналістів (у 2018 році - 22 справи, у 2017 році - 23 справи).

Викликає тривогу, що наявні можливості законодавства, яке гарантує право на свободу слова, безпеку професійної діяльності журналістів, належним чином не використовуються. Мають місце факти відкритого ігнорування і порушення законів, зокрема щодо захисту джерел інформації журналістів. Намагання отримати доступ до значного обсягу відомостей про комунікації Наталії Седлецької - ведучої програми телевізійних розслідувань "Схеми: корупція в деталях", Крістіни Бердинських - журналістки журналу "Новое время страны", всіх копій "авторських матеріалів" журналіста цього ж видання Івана Верстюка, а також до редакційних комунікацій та інших внутрішніх документів журналістів програми "Схеми: корупція в деталях", які готували розслідування "Mr. Petro Incognito", - Михайла Ткача та Наталії Седлецької викликають серйозне занепокоєння.

Однією з найбільших загроз законній професійній діяльності журналістів стає цензура з боку власників ЗМІ. Відповідно до результатів опитування, проведеного громадською організацією "Центр прав людини Zmina" серед журналістів і працівників ЗМІ, 70 відсотків опитаних розглядають цензуру власників як найбільшу загрозу, фізичні загрози і загрози життю у зв’язку з журналістською діяльністю посідають друге та третє місця, їх вважають найбільшими 41 відсоток опитаних. Однією з форм цензури з боку власників і керівництва телеканалів є контроль за змістом поширюваної інформації з метою поширення чи непоширення певної інформації, замовчування суспільно необхідної інформації, накладення заборони на висвітлення окремих тем, показ окремих осіб або поширення інформації про них, заборони на критику певних суб’єктів владних повноважень. На жаль, випадки цензури з боку власників і керівництва телеканалів непоодинокі у вітчизняному медійному середовищі.

Робота незалежних журналістів на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України залишається суттєво ускладненою. Протягом останніх п’яти років правозахисні організації зібрали інформацію про більш як 300 випадків тиску на журналістів на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя (далі - АР Крим) - напади, тортури, свавільні затримання, захоплення майна, обшуки, погрози, психологічний тиск, заборона зйомки, відмова в доступі до інформації. На цій території повністю заблоковані 18 українських інформаційних сайтів і дві соціальні мережі, ще як мінімум сім інтернет-видань доступні лише в деяких провайдерів.

У таких умовах на теренах тимчасово окупованого Кримського півострова почало розвиватися явище "громадянської журналістики", коли звичайні люди беруть активну участь у процесі збирання, аналізу та поширення інформації про арешти та обшуки з перших вуст. Нерідко сюжети громадянських журналістів у мережі Інтернет привертають аудиторію, порівнювану з аудиторією професійних ЗМІ. Втім через таку діяльність як мінімум дев’ять громадянських журналістів - учасників громадської ініціативи "Кримська солідарність" були заарештовані та утримуються у слідчих ізоляторах, зокрема координатор ініціативи Сервер Мустафаєв, громадянські журналісти Ремзі Бекіров, Осман Аріфмеметов, Наріман Мемедемінов та інші.

Крім того, свобода вільного висловлення своїх поглядів та переконань перебуває під особливою загрозою на окупованих територіях Донецької та Луганської областей. Українські журналісти позбавлені можливості висвітлювати події на цих територіях через безпосередню загрозу життю і безпеці. Журналісти Станіслав Асєєв, Олег Галазюк, які утримувалися в заручниках на тимчасово окупованих територіях Донецької області з 2017 року, були засуджені самопроголошеною адміністрацією до позбавлення волі на великі строки.

Судові та правоохоронні органи в Україні не забезпечують належним чином права на свободу слова, на свободу професійної діяльності журналістів, фактично потураючи негативним тенденціям, що становлять реальну небезпеку для свободи слова в Україні. Судова практика досі не стала надійним інструментом гарантування свободи слова, захисту діяльності ЗМІ і професійної творчої діяльності журналістів.

Учасники парламентських слухань вважають, що ситуація вимагає посилення відповідальності правоохоронних органів, органів державної влади всіх рівнів, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб за дії з перешкоджання професійній діяльності представників ЗМІ та неналежного розслідування таких справ.

Водночас учасники парламентських слухань вважають за необхідне акцентувати увагу на тому, що право на свободу слова пов’язано з обов’язками і відповідальністю, та наголошують, що це право не може використовуватися з метою ліквідації незалежності України, зміни конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підриву її безпеки, незаконного захоплення державної влади, пропаганди війни, насильства та розпалювання міжетнічної, расової, національної, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини та здоров’я населення. Такі дії мають і внутрішній характер, і застосовуються з боку Російської Федерації.

У зв’язку з цим учасники парламентських слухань констатують:

високий рівень фізичної агресії до журналістів;

наявність погроз на адресу журналістів під час виконання ними своїх професійних обов’язків;

відсутність ефективного розслідування злочинів, скоєних стосовно працівників ЗМІ;

відсутність належного покарання судами осіб, які скоїли злочини стосовно журналістів;

системне небажання влади вирішувати проблеми безкарності, ігнорування справедливих вимог журналістської громади;

неефективність наявних форм співпраці медійних громадських організацій і правоохоронних та інших державних органів;

низький рівень довіри журналістів до уповноважених державних органів щодо їх спроможності захистити, знайти і справедливо покарати злочинців.

Окремої уваги заслуговує безпека роботи працівників ЗМІ в зонах бойових дій, надзвичайних ситуацій, на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях АР Крим, Донецької та Луганської областей. Визначення стандартів, механізмів реагування має стати спільним завданням органів державної влади, інститутів громадянського суспільства та професійної журналістської спільноти.

З огляду на виклики та загрози законній професійній діяльності журналістів, необхідність створення безпечних умов діяльності українських журналістів, учасники парламентських слухань на тему: "Безпека діяльності журналістів в Україні: стан, проблеми і шляхи їх вирішення" рекомендують:

1. Президенту України:

1) активізувати зусилля уповноважених державних органів щодо розслідування вбивств Георгія Гонгандзе, Павла Шеремета, Вадима Комарова, В’ячеслава Веремія, Олеся Бузини, звільнення полонених журналістів, припинення переслідування окупаційною владою АР Крим Миколи Семени та кримськотатарських громадських активістів;

2) брати участь у парламентських слуханнях щодо стану безпеки журналістів і свободи слова в Україні.

2. Верховній Раді України:

1) щороку проводити парламентські слухання щодо стану безпеки журналістів і свободи слова в Україні;

2) забезпечити приведення відповідальності за умисне перешкоджання законній професійній діяльності журналіста, а також за вбивство чи замах на вбивство журналіста у відповідність із нормами Кримінального кодексу України, які захищають життя і здоров’я громадян;

3) передбачити у законодавстві норму, що вчинення кримінальних правопорушень у зв’язку з перешкоджанням реалізації права громадян на свободу думки, слова і переконань є обставиною, що обтяжує відповідальність;