Заслухавши та обговоривши звіт Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань розслідування випадків та причин порушення прав дитини під час здійснення децентралізації повноважень з питань охорони дитинства, реформування системи закладів інституційного догляду та виховання, реалізації права дитини на сімейне виховання та усиновлення, розвитку (модернізації) соціальних послуг, Верховна Рада України постановляє:

1. Звіт Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань розслідування випадків та причин порушення прав дитини під час здійснення децентралізації повноважень з питань охорони дитинства, реформування системи закладів інституційного догляду та виховання, реалізації права дитини на сімейне виховання та усиновлення, розвитку (модернізації) соціальних послуг (далі - Тимчасова слідча комісія) взяти до відома.

2. Направити звіт Тимчасової слідчої комісії Президенту України.

3. Направити звіт Тимчасової слідчої комісії до Кабінету Міністрів України, Міністерства соціальної політики України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства фінансів України, Міністерства розвитку громад та територій України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Радника - уповноваженого Президента України з прав дитини та дитячої реабілітації, Радника - уповноваженого Президента України з питань безбар’єрності, Радника - уповноваженого Президента України з питань Фонду Президента України з підтримки освіти, науки та спорту, освітнього омбудсмена, Державного бюро розслідувань, Національної поліції України для розгляду в межах компетенції та відповідного реагування.

4. Направити звіт та матеріали Тимчасової слідчої комісії до Офісу Генерального прокурора для їх вивчення та відповідного реагування.

5. Кабінету Міністрів України, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, освітньому омбудсмену, Офісу Генерального прокурора, Державному бюро розслідувань, Національній поліції України поінформувати Верховну Раду України про результати розгляду звіту Тимчасової слідчої комісії та вжиті заходи реагування у місячний строк.

6. Кабінету Міністрів України протягом трьох місяців з дня набрання чинності цією Постановою напрацювати і подати необхідні законодавчі ініціативи, спрямовані на вирішення проблемних питань у сфері забезпечення та захисту прав дитини, встановлених Тимчасовою слідчою комісією.

7. Опублікувати висновки Тимчасової слідчої комісії у газеті "Голос України", а також оприлюднити на офіційному веб-сайті Верховної Ради України.

8. Припинити повноваження Тимчасової слідчої комісії.

9. Ця Постанова набирає чинності з дня її прийняття.

Тимчасова слідча комісія Верховної Ради України з питань розслідування випадків та причин порушення прав дитини під час здійснення децентралізації повноважень з питань охорони дитинства, реформування системи закладів інституційного догляду та виховання, реалізації права дитини на сімейне виховання та усиновлення, розвитку (модернізації) соціальних послуг (далі - Тимчасова слідча комісія), утворена відповідно до Постанови Верховної Ради України № 1251-IX від 18.02.2021 року, за результатами розслідування дійшла таких висновків:

1. Стан справ у сфері захисту прав дітей є критичним. Це відображається у статистиці правоохоронних органів за показниками самогубств, кримінальних правопорушень стосовно дітей та за участю дітей, які постійно зростають.

Звіти Міністерства соціальної політики України щодо успіхів і досягнень у сфері соціального захисту і забезпечення прав дітей всіх категорій є недостовірними і штучними.

Висновки і рекомендації ТСК за результатами роботи у першому півріччі 2021 року, які викладені у звіті, були частково виконані, але не привели до якісних змін у політиці центральних органів виконавчої влади - Міністерства соціальної політики України, Національної соціальної сервісної служби, Міністерства освіти і науки України, Міністерства охорони здоров’я України.

2. На рівні Кабінету Міністрів України не забезпечено своєчасного розподілу і передачі повноважень відповідним посадовим особам щодо захисту прав дітей, що тягне за собою відсутність виконання будь-яких координаційних та керівних дій щодо міністерств. Внаслідок організаційної неузгодженості, неприйняття необхідних організаційно-розпорядчих документів, самоусунення від здійснення координуючої ролі на рівні Кабінету Міністрів України відсутня об’єктивна інформація щодо проведення в країні такої важливої реформи, як реформа деінституціалізації.

У зв’язку з цим потребує негайного вирішення питання відновлення роботи Координаційної ради з питань реформування системи інституційного догляду та виховання дітей та є потреба повернення повноважень голови цієї Ради до Віце-прем’єр-міністра України відповідно до розподілу функціональних повноважень. На даний час Координаційну раду з питань реформування системи інституційного догляду та виховання дітей очолює Міністр соціальної політики України, який жодного разу не скликав її засідання. Таким чином, функції виконання, контролю і координації сконцентровані в одному органі, що виключає об’єктивність та призводить до відсутності гарантій прийняття збалансованих рішень щодо управління галуззю, дотримання прав дитини і своєчасного виявлення помилок.

3. Система захисту прав дітей є розбалансованою. Реформою децентралізації не було передбачено підготовчих заходів або перехідних періодів, які б забезпечили виконання повного комплексу заходів у сфері захисту прав дітей на місцевому рівні. Міністерство соціальної політики України самоусунулося від участі у формуванні плану комплексних дій, які б гарантували захист прав дітей під час децентралізації повноважень органів у сфері захисту прав дітей і деінституалізації дітей. В свою чергу з боку Міністерства розвитку громад та територій України вбачається незацікавленість у залученні Міністерства соціальної політики України, оскільки необхідність участі міністерства у формуванні політики децентралізації є очевидною. Міністерство розвитку громад та територій України, очікуючи пропозицій щодо вибудови у межах децентралізації повноважень місцевих органів виконавчої влади з питань дітей, допустило відсутність цих повноважень у законах України та підзаконних актах.

Як наслідок, голови територіальних громад втратили або не набули повноважень з питань захисту прав дитини, чітких алгоритмів виконання цих повноважень, фактично самоусунулися від виконання повноважень органу опіки та піклування, а діти втратили відповідального державного опікуна в особі керівників тих громад, з яких діти походять або на території яких перебувають.

4. Немає системного і узгодженого бачення проблематики з боку Міністрества соціальної політики України, Міністерства охорони здоров’я України та Міністерства освіти і науки України у реалізації Національної стратегії реформування системи інституційного догляду та виховання дітей на 2017-2026 роки та інших пов’язаних реформ, які реалізуються відомствами. Відсутня координація дій. Так, наприклад, Міністерство охорони здоров’я України при реалізації реформи системи психіатричної допомоги проводить ліквідацію закладів не переконавшись, що з боку Міністерства соціальної політики України та Національної соціальної сервісної служби України створені відповідні соціальні послуги в громадах, що призводить до масового порушення прав людей і особливо дітей. Спостерігається перекладання відповідальності між міністерствами за здійснення роботи з реалізації Стратегії реформування закладів інституційного догляду та виховання дітей.

При цьому в результаті змін, внесених до Національної стратегії реформування системи інституційного догляду та виховання дітей, вдалося запобігти настанню фатальних наслідків в частині порушення прав дітей на безпеку та захист під час її реалізації.

Отже, необхідно розробити та запровадити дієвий механізм міжвідомчої координації дій для досягнення цілей і виконання завдань Національної стратегії реформування системи інституційного догляду та виховання дітей на 2017-2026 роки.

Принцип "найкращих інтересів дитини" має стати ключовим при ухваленні будь-яких рішень, що стосуються прав та інтересів дітей. Обґрунтування дотримання цього принципу має бути конкретним, змістовним і доказовим.

5. Незважаючи на те, що органи місцевого самоврядування під час затвердження відповідних місцевих бюджетів самостійно визначають обсяги видатків, фінансове забезпечення відповідних закладів і заходів для дітей здійснюється не на належному рівні, а отже, діти не отримують повного і якісного комплексу послуг.

Однією із причин такої ситуації є відсутність чіткого механізму/алгоритму дій на місцевому рівні у рамках впровадження реформ, повільний процес розробки необхідних нормативно-правових актів, а також відсутність єдиних та спільних підходів для вирішення проблем й відповідної взаємодії з місцевими органами влади з боку центральних органів.

Одним із прикладів відсутності взаємодії з місцевими органами влади є здійснення планування мережі малих групових будинків без відповідного аналізу та потреб регіонів, внаслідок чого із запланованих протягом п’яти років 75 закладів створено тільки 10, із яких фактично розпочали свою роботу три. Не враховано спроможність громад при ухваленні рішень про переведення фінансування певних закладів на рівень громад. Прикладом є фінансування малих групових будинків, які стоять без використання після побудови. Механізм співфінансування для утримання закладів або не розроблений, або нереалізований.

Необхідно розробити фінансові механізми забезпечення реформування системи інституційного догляду та виховання дітей, розвитку послуг з підтримки дітей і сімей з дітьми.

6. При формуванні державної політики не враховуються норми міжнародного права, а самест. 3 Конвенції "Про права дитини" та положення Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 24 лютого 2010 року 64/142 "Керівні принципи щодо альтернативного догляду за дітьми", які передбачають поступовий порядок ліквідації закладів та обов’язкове закріплення в національному законодавстві вимог щодо обов’язкової реєстрації усіх організацій та закладів, які надають послуги догляду за дітьми, і отримання ними дозволу на виконання своєї діяльності від служби соціального забезпечення чи іншого компетентного органу; при цьому невиконання цих нормативних положень має вважатися порушенням, що тягне відповідальність за законом. Дозволи повинні видаватися та періодично переглядатися компетентними органами на основі стандартних критеріїв, що мають охоплювати, щонайменше, завдання, напрями діяльності, порядок набору та кваліфікацію персоналу, умови надання догляду, фінансові ресурси і управління організацією чи закладом.

7. Рівень професіоналізму та компетентності уповноважених представників центральних органів виконавчої влади, який спостерігався під час засідань Тимчасової слідчої комісії, іноді був вкрай низьким. У певних чиновників відсутнє розуміння їх ролі у забезпеченні прав дітей в Україні і як рішення відображується на долі дітей. Необхідне проведення переатестації державних службовців Міністерства освіти і науки України, Міністерства соціальної політики України, дотичних до впровадження Національної стратегії реформування закладів інституційного догляду та виховання дітей, на предмет перевірки рівня професійних знань та відповідності посаді.

8. Політика у сфері дітей вимірюється виключно кількісними, а не якісними показниками, які до того ж прив’язані до оцінки ефективності роботи голів обласних державних адміністрацій, що певною мірою обумовлює на місцях гонитву за кількісними показниками та призводить до маніпулювання зі звітними даними.

9. Реформа деінституаціалізації відбувається методами, що не узгоджуються з елементарним розумінням і тлумаченням прав дитини. Заклади ліквідовуються або вводиться мораторій на зарахування до них дітей без урахування інтересів дітей і реальних наслідків. В результаті значна кількість дітей втрачають захист та порушуються їх права на здобуття освіти. Так, в Хмельницькій області після ліквідації закладів 11 дітей, за даними обласних структур, "виїхали за межі області" без жодної інформації про безпеку дітей і місце їх перебування та навчання. В Закарпатській області після ліквідації всіх шкіл для дітей з інтелектуальними порушеннями "загубилось" 12 дітей, які досі не знайдені. Істотна кількість дітей після ліквідації закладів продовжує навчання на педагогічному патронажі, тобто залишається вдома, що позбавляє їх можливості соціалізуватися.

Діти до 3-х років, від яких відмовилися батьки, задля виконання мораторію на влаштування до будинків дитини тримаються місяцями в лікувальних закладах, звідки відбувається їх усиновлення.

Відбувся сплеск кількості дітей, оформлених як "знайдені" без відомостей про батьків. В Житомирській області після заборони на зарахування дітей до будинків дитини цей показник сягнув у 2020 році 70 дітей. Наявні всі підстави для термінового внесення цих фактів до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань, з’ясування обставин справи і, у разі встановлення складу злочину, встановлення винних та притягнення їх до кримінальної відповідальності.

10. Трансформація і ліквідація закладів освіти проводились без участі Міністерства освіти і науки України, яке не ухвалило жодного підзаконного нормативного акта, який би регулював процедуру і порядок трансформації закладів з урахуванням прав та інтересів дітей. Як наслідок, частина закладів була ліквідована, а долі дітей ніким не відстежувались, і вони потрапляли у небезпеку. Інша частина закладів була перейменована без зміни фактичного порядку функціонування і контингенту, але з чітко не визначеними обов’язками керівників закладів щодо захисту прав дітей і їх представництва.

Міністерство соціальної політики України як координатор реалізації Національної стратегії реформування системи інституційного догляду та виховання дітей на 2017-2026 роки самостійно і одноосібно ухвалювало доленосні рішення про зміну способу її виконання, змінивши напрям трансформації закладів на напрям їх ліквідації. При цьому більшість цих закладів, таких як заклади спеціальної освіти, санаторні школи та загальноосвітні школи-інтернати, не відносилась до сфери діяльності Міністерства соціальної політики України.

Внесення змін до Закону України "Про повну загальну середню освіту" щодо порядку прийняття і виконання рішень про ліквідацію або реорганізацію спеціальних закладів загальної середньої освіти та санаторних шкіл шляхом узгодження цих рішень з боку Міністерства освіти і науки України та внесення змін до Національної стратегії реформування системи інституційного догляду та виховання дітей на 2017-2026 роки надало змогу запобігти масовому і безконтрольному знищенню цих закладів і порушенню прав дітей.

Щодо закладів інституційного догляду сфери Міністерства соціальної політики України будь-яких дієвих заходів з їх трансформації або ліквідації не відбулось.

Певні типи закладів такі, як, наприклад, приватні заклади по догляду за дітьми, у тому числі релігійного спрямування, взагалі було виключено з процесу реформування.

11. Простежується тенденція ліквідації закладів із потужною матеріальною базою при одночасному збереженні закладів, які такою базою не забезпечені. При цьому питання подальшого використання майна ліквідованих закладів не вирішується під час прийняття рішення про припинення їх діяльності. В результаті великі майнові комплекси або будівлі залишаються пустувати і руйнуватися, що призводить до збитків бюджету або створює загрозу їх нецільового використання. Все це залишається поза увагою центральних і місцевих органів виконавчої влади, які відповідають за децентралізацію. При розрахунку доцільності ліквідації закладів ніколи не враховуються витрати держави, понесені на реконструкцію закладу, а звертається увага лише на поточні витрати з його утримання.

Тимчасова слідча комісія упередила нецільове використання майнового комплексу колишньої Рубіжанської обласної санаторної школи-інтернату та виведення майнового комплексу школи зі сфери дитячих закладів, яка згідно з попереднім планом Луганської військово-цивільної адміністрації мала бути перетворена на лікувальний заклад для дорослих. Незважаючи на втручання Комісії, не вдалося досягнути мети повного припинення ліквідації, заклад перетворено у дитячий реабілітаційний центр з неефективним використанням майнового комплексу.

Дієвими зусиллями Тимчасової слідчої комісії припинено процес ліквідації Долинського обласного центру соціальної підтримки дітей та сімей "Теплий дім" Івано-Франківської обласної ради.

12. Права дітей в закладах соціального захисту - дитячих будинках-інтернатах не забезпечується. Переважна більшість вихованців не реалізує права на освіту.

Дитячі санаторії все більше використовуються як заклади тимчасового влаштування дітей, які залишилися без піклування батьків, або дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах. Ця тенденція є прихованою для центрального рівня, не враховується при здійсненні заходів з деінституціалізації дітей, не досліджується відповідальними за реформування системи закладів. У цих закладах порушуються численні права дитини, зокрема і щодо освіти та сімейного виховання дітей.

13. Обов’язок держави щодо утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, передбачений ст. 52 Конституції України, звужено Мінсоцполітики до функцій догляду та підтримки дітей цієї категорії. Державні органи не розуміють ступеня своєї відповідальності за долі цих дітей і ухвалюють рішення, які суперечать їх інтересам та спотворюють державні принципи підходу у забезпеченні прав дитини. Так, за даними Нацсоцслужби, на кінець 2021 року в Україні понад 1400 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, не отримували фінансування, гарантованого державою, через те, що були влаштовані у сім’ї з грубим порушенням законодавства. Мінсоцполітики замість заходів, спрямованих на виключення таких порушень прав дитини, запровадило статистичну звітність щодо таких випадків.

14. Мінсоцполітики не спроможне ефективно виконувати функції із захисту прав дітей, і потреба у створенні спеціального державного органу, який буде здійснювати формування і реалізацію державної політики у цій сфері і матиме чітку вертикаль, є нагальною й очевидною потребою для дітей як громадян України, які мають право на захист своїх громадянських прав.

Кабінет Міністрів України системно не виконує численні постанови Верховної Ради України з питань захисту прав дитини. Так, Постанова Верховної Ради України від 17 січня 2020 року № 483-IX "Про стан соціального захисту дітей та невідкладні заходи, спрямовані на захист прав дитини в Україні" не виконується належним чином, що призводить до системних порушень прав дітей.

Верховною Радою України 30 листопада 2021 року за № 1913-IX прийнято Постанову "Про звернення Верховної Ради України до Кабінету Міністрів України щодо створення центрального органу виконавчої влади в сфері захисту прав дітей - Державної служби України у справах дітей". На її підставі Кабінетом Міністрів України ухвалено постанову від 19 січня 2022 р. № 23 "Про утворення Державної служби України у справах дітей."

Розроблено проект закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування функцій державних органів влади та органів місцевого самоврядування з питань захисту прав дітей у зв’язку з утворенням Державної служби України у справах дітей.

15. Кабінет Міністрів України не проводить системного аналізу залучення інвестиційних коштів у здійснення заходів з децентралізації та деінституціалізації дітей, не аналізується і ефективність їх використання. У рамках реалізації Проекту "Модернізація системи соціальної підтримки населення України", який реалізовується за кредитні кошти, надані МБРР з 2014 року, не створено жодних змін у системі соціальної підтримки населення України, не змінено навіть систему прямих грошових виплат незахищеним верствам населення. Спосіб реалізації Проекту не відповідає його назві та меті і по суті є кредитом на покриття дефіциту державного бюджету.