З метою визначення стратегії та основних напрямів розвитку медичного забезпечення Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями під час дії особливого періоду, надзвичайного стану та інших кризових ситуацій Кабінет Міністрів України

Затвердити Воєнно-медичну доктрину України, що додається.

Забезпечення національної безпеки є стратегічним завданням та важливою функцією держави, основною сферою діяльності її політичних і державних інститутів. Національна безпека гарантує повну реалізацію життєво важливих інтересів людини, суспільства та держави, забезпечення сприятливих умов існування та розвитку нації, збереження та примноження її матеріальних і духовних цінностей.

Важливою складовою та ресурсом національної безпеки є здоров’я її громадян, зокрема військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями (далі - військовослужбовці).

Держава формує політику у сфері охорони здоров’я та забезпечує її виконання шляхом реалізації положень Конституції та законів України щодо створення безпечних умов життя та праці громадян, надання якісної медичної допомоги та запровадження ефективного механізму фінансування і управління системою охорони здоров’я.

Виконання зазначених функцій держави під час дії особливого періоду, надзвичайного стану, інших кризових ситуацій потребує об’єднання спроможностей і зусиль медичних служб Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями (далі - медичні служби), а також системи охорони здоров’я цивільного населення в рамках єдиного медичного простору.

Воєнно-медична доктрина України - сукупність поглядів, науково обґрунтованих принципів, єдиних організаційних вимог щодо організації медичного забезпечення Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями.

Правовою основою її розроблення є Конституція та закони України, інші нормативно-правові акти з питань охорони здоров’я, оборони держави і застосування Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями (далі - Збройні Сили та інші військові формування).

Воєнно-медична доктрина України ґрунтується на досягненнях медичної науки та практики охорони здоров’я військовослужбовців і цивільного населення, а також на Воєнній доктрині України. Вона відображає загальні положення, принципи та вимоги щодо організації медичного забезпечення військ і не деталізує окремі його складові та клінічні аспекти.

Положення Воєнно-медичної доктрини України є основою для розроблення нормативно-правових актів та керівних документів з питань медичного забезпечення Збройних Сил та інших військових формувань.

Держава формує законодавчу базу діяльності медичних служб та системи охорони здоров’я цивільного населення, забезпечує і контролює її виконання та здійснює фінансове і ресурсне забезпечення відповідно до потреб медичного забезпечення військ.

Збройні Сили та інші військові формування приймають нормативно-правові акти та керівні документи щодо реалізації положень Воєнно-медичної доктрини України, формують необхідний комплект сил і засобів медичних служб, готують пропозиції до проекту основних показників оборонного замовлення, створюють та утримують у постійній готовності визначену кількість сил і засобів.

МОЗ забезпечує готовність закладів охорони здоров’я, інших необхідних сил та засобів, визначених актами Кабінету Міністрів України, для надання медичної допомоги військовослужбовцям під час дії особливого періоду, надзвичайного стану, інших кризових ситуацій.

Мета Воєнно-медичної доктрини України - збереження життя і здоров’я військовослужбовців через досягнення максимальної ефективності їх медичного забезпечення шляхом об’єднання спроможностей і зусиль медичних служб та системи охорони здоров’я цивільного населення, підготовка системи охорони здоров’я держави до надання медичної допомоги військовослужбовцям під час дії особливого періоду, надзвичайного стану, інших кризових ситуацій.

Досягнення мети забезпечується виконанням таких завдань:

формування та впровадження єдиних підходів щодо збереження та зміцнення здоров’я військовослужбовців, організації і надання медичної допомоги їм у разі поранень, уражень і захворювань, якнайшвидшого відновлення боєздатності та працездатності шляхом застосування медичних стандартів НАТО та переходу на рівневу систему медичного забезпечення військ;

організація взаємодії та об’єднання спроможностей і зусиль медичних служб та системи охорони здоров’я цивільного населення для медичного забезпечення військ;

забезпечення постійної готовності сил та засобів медичних служб і системи охорони здоров’я цивільного населення до застосування за призначенням.

Воєнно-медична доктрина України, яка визначає найвищу цінність життя кожної людини, реалізується за такими принципами:

єдині організаційні засади діяльності медичних служб незалежно від підпорядкування;

єдине розуміння причин зниження (втрати) боєздатності військовослужбовців та шляхів її підвищення (збереження);

єдині погляди на профілактику, діагностику, надання медичної та психологічної допомоги, евакуацію, лікування, медичну та психологічну реабілітацію поранених (уражених, хворих), профілактику бойового стресу (превентивну реабілітацію);

організація медичного забезпечення та надання медичної допомоги відповідно до стандартів медичної допомоги (медичних стандартів), клінічних протоколів та військово-медичних стандартів;

формування необхідного резерву, ешелонування та постійна готовність сил і засобів медичних служб, системи охорони здоров’я цивільного населення для медичного забезпечення військ;

профілактична спрямованість діяльності медичних служб та єдині підходи під час проведення санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів;

територіальний принцип медичного забезпечення та інтеграція системи медичного забезпечення військ в єдиний медичний простір України, що передбачає спільне ефективне та раціональне використання можливостей закладів охорони здоров’я незалежно від форми власності, що розташовані на відповідній території.

Медичне забезпечення військовослужбовців під час дії особливого періоду, надзвичайного стану, інших кризових ситуацій має проводитися в обсягах, що максимально відповідають основним вимогам мирного часу. За таких умов змінюється лише організація медичного забезпечення військ відповідно до характеру збройного конфлікту та конкретних умов оперативної і бойової обстановки.

Можливості системи медичного забезпечення мають бути адекватними чисельності військ, їх завданням, напруженості бойових дій, сучасним видам озброєння, очікуваним величині та структурі санітарних втрат.

Загальні принципи, вимоги і стандарти медичної допомоги єдині для мирного та воєнного часу.

Організаційні засади та ефективність діяльності медичних служб визначаються не тільки медичними чинниками, але і закономірностями впливу широкого спектра воєнно-політичних, економічних, правових та інших аспектів, що визначають спроможності, цілісність, стійкість системи охорони здоров’я військовослужбовців та перспективи її розвитку.

Воєнно-медична доктрина України базується на чинниках, що впливають на діяльність системи охорони здоров’я військовослужбовців та визначають її спроможності, а саме на воєнно-політичному, економічному, соціально-правовому, інформаційному та військово-медичному чинниках.

Закономірності побудови та функції системи охорони здоров’я військовослужбовців визначаються воєнною політикою держави, станом її Збройних Сил та інших військових формувань, принципами їх будівництва та застосування.

Система охорони здоров’я військовослужбовців має відповідати організаційній структурі Збройних Сил та інших військових формувань, стратегії та тактиці дій військ, забезпечувати постійну готовність сил і засобів медичних служб до застосування, мати необхідні мобілізаційні ресурси для забезпечення військ під час їх стратегічного розгортання.

Стан та розвиток матеріально-технічної бази системи охорони здоров’я військовослужбовців залежить від розвитку вітчизняної науки, військово-технічної політики, економічних можливостей держави та забезпечується:

військово-медичною спрямованістю науково-технічної та інноваційної політики на розроблення новітніх медичних технологій та створення нових технічних виробів медичного призначення;

науково-технічною, інформаційною та ресурсною незалежністю, що передбачає розроблення і використання медичних виробів вітчизняного виробництва.

Забезпечення соціальних гарантій військовослужбовців щодо охорони здоров’я здійснюється шляхом дотримання і виконання вимог законодавства, підтримання санітарного та епідемічного благополуччя і розвитку нормативно-правової бази щодо медичного забезпечення.

Інформаційний чинник визначає основні напрями розвитку та принципи функціонування в системі охорони здоров’я військовослужбовців інформаційно-аналітичних систем та включає розроблення і впровадження у практику нових прогнозно-аналітичних систем, автоматизацію технологічних процесів лікувально-діагностичної та інших видів діяльності медичних служб, автоматизацію управління тощо, забезпечує своєчасність, наступність і послідовність у наданні медичної допомоги пораненим (ураженим, хворим).

Зазначене досягається наявністю єдиної номенклатури та класифікації бойових уражень і захворювань, уніфікацією документів обліку, звітності та управління, застосуванням індивідуальних носіїв медичної інформації, сучасних систем зв’язку і телемедицини, єдиним програмним забезпеченням тощо.

Військово-медичний чинник як основа Воєнно-медичної доктрини України визначає єдність поглядів на організацію, тактику та порядок застосування сил і засобів медичних служб та системи охорони здоров’я цивільного населення в мирний час, під час дії особливого періоду, надзвичайного стану, інших кризових ситуацій.

В основу організації медичного забезпечення військ покладено такі принципи:

загальна відповідальність командирів (начальників) за збереження життя і здоров’я військовослужбовців;

профілактична спрямованість діяльності системи охорони здоров’я військовослужбовців;

контроль медичних служб за комплектуванням Збройних Сил та інших військових формувань особовим складом, придатним до військової служби, та медичною складовою його боєздатності;

єдині підходи до профілактики та діагностики захворювань, надання медичної допомоги, лікування та реабілітації поранених (уражених, хворих);

своєчасність, наступність і послідовність у наданні медичної допомоги пораненим (ураженим, хворим);

проведення лікувально-профілактичних заходів відповідно до стандартів медичної допомоги (медичних стандартів), клінічних протоколів і військово-медичних стандартів з метою досягнення максимально можливого результату лікування та реабілітації;