Державна фіскальна служба України, керуючись пп. 4 п. 4 Положення про Державну фіскальну службу України , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2014 року № 236, звертає увагу територіальних органів на ситуацію, що склалася із податковим адмініструванням плати за землю, у тому числі її справляння платниками, що обрали спрощену систему оподаткування.

Основою податкового адміністрування плати за землю в розумінні Податкового кодексу України як загальнообов'язкового платежу, який включає сплату земельного податку власниками земельних ділянок приватної власності або постійними користувачами земельних ділянок державної та комунальної власності, а також орендної плати за користування земельними ділянками державної або комунальної власності, для користувачів таких ділянок є вимоги п. 286.1 ст. 286 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (далі - Кадастр).

Кадастр як єдина державна геоінформаційна система про землі в межах кордонів України містить відомості про:

кількісну і якісну характеристику земельних ділянок;

грошову оцінку, включаючи нормативну грошову оцінку;

цільове призначення земельних ділянок;

розподіл земель між власниками та користувачами;

обмеження прав використання земельних ділянок (ст. 193 Земельного кодексу України (далі - Земельний кодекс).

Кадастр здійснює інформаційне забезпечення щодо земельних ділянок:

органів державної влади;

органів місцевого самоврядування;

суб'єктів господарювання та громадян для регулювання земельних відносин, визначення розміру плати за землю, контролю за використанням земель, економічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою (ст. 194 Земельного кодексу ).

Підстави та основні вимоги щодо внесення відомостей до Кадастру визначені ст. 21 Закону України "Про Державний земельний кадастр" (далі - Закон). Зокрема, відомості про межі, цільове призначення земельної ділянки у разі її формування за документацією із землеустрою, яка розробляється при формуванні земельних ділянок у випадках, визначених ст. 79-1 Земельного кодексу , вносяться на підставі такої документації (частини перша, друга, четверта ст. 21 Закону ).

На підставі технічної документації про нормативну грошову оцінку земель до Кадастру вносяться відомості про таку оцінку (частина сьома ст. 21 Закону ).

Документація із землеустрою і технічна документація з оцінки земель подається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, відповідно до їх повноважень, визначених Законом, разом з електронним документом, що містить результати робіт із землеустрою та оцінки земель (частина тринадцята ст. 21 Закону ).

Внесення відомостей до Кадастру здійснюється переважно у строк, що не перевищує чотирнадцяти робочих днів з дня отримання відповідних документів (частина чотирнадцята ст. 21 Закону ). У результаті державної реєстрації земельної ділянки їй присвоюється кадастровий номер, який є ідентифікатором такої ділянки в Кадастрі. Саме з моменту присвоєння кадастрового номера земельна ділянка вважається сформованою.

З огляду на викладене земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування та державної реєстрації відповідного права (власності, постійного користування або права оренди земель державної та комунальної власності) на неї.

Основу податкового адміністрування забезпечують, зокрема положення ст. 7 Кодексу , які вимагають під час встановлення податку обов'язково визначати у тому числі й такі елементи:

платника податку;

об'єкт оподаткування;

базу оподаткування;

ставку податку.

Платниками земельного податку з урахуванням положень пп. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 Кодексу слід вважати власників земельних ділянок приватної власності або постійних користувачів земельних ділянок державної та комунальної власності. Водночас плата за землю у формі орендної плати за користування земельними ділянками державної або комунальної власності справляється користувачами таких ділянок.

Об'єктом оподаткування платою за землю є площа земельної ділянки, що перебуває у приватній власності, постійному або строковому користуванні земельних ділянок державної та комунальної власності. Відомості про площу сформованої земельної ділянки, щодо якої виникають податкові зобов'язання з плати за землю, мають бути внесеними до Кадастру (п. 286.1 ст. 286 Кодексу ) за результатами виконання вимог ст. 79-1 Земельного кодексу щодо формування земельної ділянки як об'єкта цивільних прав (встановлено межі, певне місце розташування та визначено відповідне право).