Державна фіскальна служба України розглянула звернення з окремих питань застосування валютного законодавства, та керуючись статтею 52 Податкового кодексу України, повідомляє.

На сьогодні розрахунки за експортно-імпортними операціями регулюються як загальним законодавством, так і спеціальним валютним законодавством, яке є пріоритетним по відношенню до загального, і до якого належить Закон України від 23 вересня 1994 року N 185/94 ВР "Про порядок здійснення розрахунків у іноземній валюті" (далі - Закон N 185).

Так відповідно до статті 1 Закону N 185 виручка резидентів у іноземній валюті від експорту продукції підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) такої продукції, що експортується, а в разі експорту робіт, транспортних послуг - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання транспортних послуг. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

Порушення резидентами законодавчо встановленого строку розрахунків тягне за собою відповідальність передбачену статтею 4 Закону N 185.

Поняття, правові наслідки, права та обов’язки сторін за договорами поруки визначені статтями 553 - 559 параграфа 3 глави 49 Цивільного кодексу України (далі - Кодекс).

Водночас відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 Закону України від 12 липня 2001 року N 2664-III "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (далі - Закон N 2664) надання гарантій та поручительств є фінансовою послугою.

Фінансові послуги згідно із частиною першою статті 5 Закону N 2664 надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - підприємцями.

Поряд з цим частиною четвертою статті 5 Закону N 2664 передбачено, що можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції.

З урахуванням зазначеного, укладання договору поруки з резидентом - поручителем для оплати постачальнику (резиденту) вартості поставлених ним нерезиденту товарів згідно із зовнішньоекономічним контрактом, можливо за умови якщо поручитель є фінансовою установою.

При цьому слід мати на увазі, що на сьогодні постановою Правління Національного банку України від 13.12.2018 р. N 138 "Про запровадження обов’язкового продажу надходжень в іноземній валюті та встановлення розміру обов’язкового продажу таких надходжень" подовжено дію вимоги обов’язкового продажу надходжень в іноземній валюті на користь юридичних осіб до 06.02.2019 року.

Переведення боргу регулюється статтями 520 - 524 Кодексу і передбачає зміну боржника у зобов’язанні іншою особою.

Правочин щодо заміни боржника у зобов’язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов’язання.

Наслідком переведення боргу є вибуття первинного боржника із зобов’язання, вступ до зобов’язання нового боржника та збереження у повному обсязі змісту зобов’язання при зміні його суб’єктного складу. При цьому переведення боргу можливе лише за згодою кредитора.

З урахуванням зазначеного, у разі укладення договору про переведення боргу між двома нерезидентами (попереднім боржником та новим боржником) при надходженні виручки резиденту України (кредитору) за експортовану ним продукцію в законодавчо встановлені строки від нового боржника (нерезидента) при письмовій згоді кредитора, вимоги Закону N 185 не будуть порушені і відповідальність, передбачена статтею 4 цього Закону, не застосовується.

Крім того, у випадку укладення договору переведення боргу між двома нерезидентами за кордоном, за умови відсутності іншої домовленості сторін у самому договорі, до нього не може застосовуватися матеріальне право України.

Укладення ж договору про переведення боргу, яким передбачено заміну боржника - нерезидента у зобов’язанні на нового боржника - резидента, суперечить вимогам спеціального законодавства.