Державна фіскальна служба України розглянула лист щодо надання індивідуальної податкової консультації про достатню "обачливість" і "розумність" та надання контролюючим органом на запит платника податків інформації про третіх осіб повідомляє таке.

У Податковому кодексі України (далі - Кодекс) відсутнє визначення понять "обачливість" та "розумність".

Відповідно до частини першої статті 42 Господарського кодексуУкраїни (далі - ГКУ) підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Одними з принципів підприємницької діяльності, які визначено у частині першій статті 44 ГКУ, є самостійний вибір постачальників та власний комерційний ризик.

Відповідно до частини другої статті 527 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно з частиною першою статті 656 ЦКУ предметом договору купівлі- продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Відповідно до статті 264 ГКУ матеріально-технічне постачання та збут продукції здійснюється шляхом поставки продукції, придбаної у інших суб'єктів господарювання або власного виробництва. Згідно з частиною першою статті 901 ЦКУ за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності.

Виходячи із положень ст. 22 Кодексу, господарські операції між платниками (операції з постачання) є одним із видів об'єкта оподаткування.

Так, норми Кодексу, що регулюють питання оподаткування податком на додану вартість у взаємовідносинах платників податків при здійсненні постачання-придбання товарів/послуг (проведенні за них безготівкових розрахунків), чітко визначають такі обов'язкові умови для:

складання і реєстрації постачальником податкової накладної в ЄРПН - це здійснення продавцем (постачальником) - контрагентом покупця операції з постачання останньому товарів/послуг (наявність події з відвантаження товарів/факту постачання послуг) або зарахування на банківський рахунок продавця попередньої оплати (авансу) на оплату покупцем товарів/послуг (підпункт "а"/"б" пункту 185.1 статті 185; підпункт "а"/"б" пункту 187.1 статті 187; абзаци перші пунктів 201.1, 201.7 і 201.10 статті 201 Кодексу);

нарахування покупцем сум податку, що відносяться до податкового кредиту на підставі зареєстрованої постачальником податкової накладної в ЄРПН - це здійснення покупцем - контрагентом продавця (постачальника) операції з придбання (отримання) від останнього товарів/послуг або перерахування йому з банківського рахунку коштів на оплату товарів/послуг (підпункт "а" пункту 198.1, абзаци перший - третій пункту 198.2, абзаци перший - другий пункту 198.3 і абзац третій пункту 198.6 статті 198; абзаци другий - третій пункту 201.10 статті 201 Кодексу).

Вказані вище норми Кодексу свідчать, що податкова накладна буде підставою для нарахування сум ПДВ, які відносяться до податкового кредиту, за умови якщо:

мала місце господарська операція із постачання товарів/послуг (операція повинна бути реальною);

податкова накладна складена саме тією особою, яка здійснила постачання товарів/послуг.

Відповідно до абзаців першого - другого пункту 44.1 статті 44 Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних із визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством; платникам податків забороняється формування показників податкової звітності на підставі даних, не підтверджених зазначеними документами.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16.07.1999 р. N 996-ХIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"(далі - Закон), виходячи з норм якого: