Державна фіскальна служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), розглянула звернення щодо практичного застосування норм податкового законодавства і в межах компетенції повідомляє, що відповідь надається з урахуванням фактичних обставин, викладених у зверненні.

Згідно зі ст. 1076і Цивільного кодексу України за договором рахунка умовного зберігання (ескроу) банк зобов'язується приймати та зараховувати на рахунок умовного зберігання (ескроу), відкритий клієнту (володільцю рахунка), грошові кошти, отримані від володільця рахунка та/або від третіх осіб, та перераховувати такі кошти особі (особам), вказаній володільцем рахунка (бенефіціару або бенефіціарам), або повернути такі кошти володільцю рахунка за настання підстав, передбачених договором рахунка умовного зберігання (ескроу).

Порядок обов’язкового продажу простих акцій акціонерами на вимогу особи, яка є власником домінуючого контрольного пакету акцій визначено ст. 652 Закону України від 17 вересня 2008 року N 514-VI "Про акціонерні товариства" (далі - Закон N 514).

Відповідно до частини десятої ст. 652 Закону N 514 товариство протягом п'яти робочих днів з дня отримання від Центрального депозитарію цінних паперів переліку акціонерів зобов'язане, зокрема скласти список осіб, у яких придбаваються акції, із зазначенням суми коштів, що підлягають сплаті заявником вимоги на користь кожного акціонера, акції якого придбаваються, а також надати такий список банківській установі, в якій відповідно до частини дев'ятої цієї статті відкрито рахунок умовного зберігання (ескроу). Зазначений список складається товариством на підставі переліку акціонерів, отриманого від Центрального депозитарію цінних паперів відповідно до цієї частини.

Згідно з частиною дев’ятою ст. 652 Закону N 514 заявник вимоги сплачує ціну акцій акціонерам шляхом перерахування грошових сум банківській установі, в якій заявником вимоги відкрито рахунок умовного зберігання (ескроу), бенефіціарами якого є акціонери, у яких придбаваються акції (їхні спадкоємці або правонаступники, або інші особи, які відповідно до законодавства мають право на отримання коштів).

При цьому п. 10 глави 23 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003 р. N 492, передбачено, що банк зобов'язаний установити особу бенефіціара(ів) (або інших осіб, які відповідно до законодавства України мають право на отримання коштів), яка(і) звернулася(ися) до банку з метою отримання коштів з рахунку умовного зберігання (ескроу) та перевірити наявність у цих осіб права на одержання коштів, що розміщені на рахунку умовного зберігання (ескроу), у порядку, визначеному внутрішніми положеннями банку.

Частиною тринадцятою ст. 652 Закону N 514 встановлено, що усі витрати, пов'язані з відкриттям та обслуговуванням рахунка умовного зберігання (ескроу), несе заявник вимоги. Банк не має права здійснювати будь-які утримання з коштів, що виплачуються акціонерам (їхнім спадкоємцям або правонаступникам, або іншим особам, які відповідно до законодавства мають право на отримання коштів).

Тобто, банк не має права за рахунок коштів, що виплачуються акціонерам, здійснювати будь-які утримання, пов'язані з відкриттям та обслуговуванням рахунка умовного зберігання (ескроу).

Водночас, звертаємо увагу, що відповідно до п. 7.3 ст. 7 Кодексу будь-які питання щодо оподаткування регулюються Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

У разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення Кодексу (п. 5.2 ст. 5 Кодексу).

Згідно з п. 15 ст. 652 Закону N 514 придбання акцій заявником вимоги та продаж цих акцій акціонерами не потребує обов'язкової участі торговця цінними паперами та отримання ліцензії на здійснення валютних операцій або інших дозволів та погоджень державних органів, у тому числі Національного банку України.

Разом з тим відносини, що виникають під час розміщення, обігу цінних паперів і провадження професійної діяльності на фондовому ринку регулюються Законом України від 23 лютого 2006 року N 3480-IV "Про цінні папери та фондовий ринок" (далі - Закон N 3480), відповідно до частини восьмої ст. 17 якого правочини щодо цінних паперів повинні вчинятися за участі або посередництвом торгівця цінними паперами, крім випадків, визначених цією частиною.

Правочини щодо цінних паперів, вчинені без участі (посередництва) торговця цінними паперами, крім випадків, передбачених частиною восьмою ст. 17 Закону N 3480, є нікчемними (частина дев’ята ст. 17 Закону N 3480).

Оподаткування доходів фізичних осіб регулюється розділом IV Кодексу, відповідно до пп. 164.2.9 п. 164.2 ст. 164 якого до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається інвестиційний прибуток від проведення платником податку операцій з цінними паперами, деривативами та корпоративними правами, випущеними в інших, ніж цінні папери, формах, а також інші доходи, крім зазначених у ст. 165 Кодексу, зокрема доходу від операцій, встановлених у підпунктах 165.1.2, 165.1.40 і 165.1.52 п. 165.1 ст. 165 Кодексу.

Особливості оподаткування доходу у вигляді інвестиційного прибутку визначено п. 170.2 ст. 170 Кодексу.

Згідно з пп. 170.2.9 п. 170.2 ст. 170 Кодексу податковим агентом платника податку, який здійснює операції з інвестиційними активами з використанням послуг професійного торговця цінними паперами, включаючи банк, є такий професійний торговець (крім операцій з цінними паперами, визначеними у пп. 165.1.52 п. 165.1 ст. 165 Кодексу). Податковий агент під час кожного нарахування платнику інвестиційного прибутку нараховує (утримує) податок за ставкою, визначеною ст. 167 Кодексу, та сплачує (перераховує) утриманий податок до бюджету під час кожного нарахування такого доходу, що не звільняє платника податку від подання річної податкової декларації при отриманні ним доходу, зазначеного у цьому пункті.

Відповідно до пп. 170.2.2 п. 170.2 ст. 170 Кодексу при застосуванні платником податку норм пп. 170.2.9 п. 170.2 ст. 170 Кодексу податковий агент - професійний торговець цінними паперами, включаючи банк, з метою визначення об'єкта оподаткування під час виплати платнику податку доходу за придбані у нього інвестиційні активи враховує документально підтверджені витрати такого платника на придбання цих активів.