Керуючись статтями 191 та 52 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI Головним управлінням ДФС у Тернопільській області розглянуто Ваше звернення від 12.01.2017 (вх. ГУ ДФС № 74/10 від 12.01.2017) щодо обов’язку сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі — єдиний внесок) при виплаті заробітної плати нижче встановленого мінімального рівня, про що повідомляємо наступне.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, платники, умови та порядок його нараху­вання і сплати регулюються Законом України від 08.07.2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування" із змінами та доповненнями (далі – Закон № 2464).

Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначаються Кодексом законів про працю України (далі Кодексом) та іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до ст. 94 Кодексу заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності.

Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Порядок виплати заробітної плати регулює Закон України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" зі змінами та доповненнями (далі – Закон № 108).

Так, ст. 3 Закону № 108 визначено, що мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці. Мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному та погодинному розмірах.

Розмір заробітної плати працівника за повністю виконану місячну (годинну) норму праці не може бути нижчим за розмір мінімальної заробітної плати (ст. 3 прим. 1 Закону № 108).

Тобто, якщо працівник відпрацював повний місяць, працедавець зобов’язаний нарахувати заробітну плату не нижче за мінімальну.

Відповідно до ст. 56 Кодексу за угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом, неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Оплата праці в цих випадках провадиться пропорціонально відпрацьованому часу або залежно від виробітку.

Таким чином роботодавець має право нарахувати працівнику, який працює неповний робочий день заробітну плату нижчу за мінімальну, але за умови, що сума нарахованої заробітної плати має бути не менша ніж частина від мінімальної заробітної плати, що припадає на фактично відпрацьований час.

Однак, абзацом другим частини п’ятої ст. 8 Закону № 2464 визначено, що у разi якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розмiру мiнiмальної заробітної плати, встановленої законом на мiсяць, за який отримано дохiд, сума єдиного внеску розраховується як добуток розмiру мiнiмальної заробiтної плати, встановленої законом на мiсяць, за який отримано дохiд (прибуток), та ставки єдиного внеску. Тому роботодавець розраховує суму єдиного внеску, як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та ставки єдиного внеску незалежно від того, що працівник працював не повний робочий день.