Державна фіскальна служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексуУкраїни (далі - Кодекс), розглянула запит про надання індивідуальної податкової консультації з питань застосування окремих положень Кодексу та повідомляє.

Щодо застосування терміну позовної давності до заборгованості, яка виникла за зовнішньоекономічним договором купівлі-продажу товарів, з метою визнання її безнадійною.

Підпунктом 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 Кодексу визначено, що безнадійна заборгованість - це заборгованість, що відповідає одній з перелічених підпунктом ознак. Зокрема, відповідно до підпункту "а" підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 Кодексу під безнадійною заборгованістю розуміється заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності.

Згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року N 435-IV, зі змінами та доповненнями (далі - ЦКУ), позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦКУ). Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (ст. 258 ЦКУ).

Зокрема, статтею 8 Конвенції про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 року (далі - Конвенція), яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 14 липня 1993 року N 3382-ХІІ, встановлено строк позовної давності чотири роки.

Разом з тим у будь-якому випадку строк позовної давності минає не пізніше, ніж через 10 років з дня, коли цей строк розпочався (ст. 23 Конвенції).

Ця Конвенція застосовується лише в тих випадках, коли комерційні підприємства сторін договору міжнародної купівлі-продажу товарів у момент його укладення перебувають у Договірних державах. Оскільки ця Конвенція не передбачає інше, вона застосовується незалежно від права, яке могло б підлягати застосуванню на підставі норм міжнародного приватного права. Ця Конвенція не застосовується в тих випадках, коли сторони договору купівлі-продажу в ясній формі виключили її застосування (ст. 3 Конвенції).