Державна фіскальна служба України з метою належного адміністрування податку на прибуток підприємств та забезпечення податкового контролю з питання трансфертного ціноутворення повідомляє таке.

01 січня 2018 року набрав чинності Закон України від 07 грудня 2017 року № 2245-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році" (далі - Закон № 2245). Основними змінами Закону № 2245 стосовно трансфертного ціноутворення є такі:

З 01.01.2018 господарські операції, що здійснюються між нерезидентом та його постійним представництвом в Україні, визнаються контрольованими за умови, що їх обсяг перевищує 10 млн. грн. (за вирахуванням непрямих податків) за відповідний податковий (звітний) рік. Відповідні зміни внесено до підпунктів 39.2.1.1, 39.2.1.4 та 39.2.1.7 пп. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 Податкового кодексу України (далі - Кодекс).

При цьому, на відміну від інших платників податку, які здійснюють контрольовані операції, для постійного представництва нерезидента не встановлено критерію щодо обсягу отриманого річного доходу за відповідний податковий (звітний) рік для визнання господарських операцій контрольованими.

З урахуванням того, що постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи із джерелом походження з України або виконують агентські (представницькі) та інші функції стосовно таких нерезидентів чи їх засновників, згідно з пп. 133.2.2 п. 133.2 ст. 133 Кодексу є платниками податку на прибуток та у зв'язку із поширенням з 01.01.2018 контролю за трансфертним ціноутворенням на операції між нерезидентом та його постійним представництвом, господарські операції резидентів України з постійними представництвами нерезидентів не визнаються контрольованими відповідно до ст. 39 Кодексу.

До пп. 14.1.159 п. 14.1 ст. 14 Кодексу повернуто норми, чинні у 2013, 2014 роках:

юридичні особи визнаються пов'язаними, якщо повноваження одноособового виконавчого органу таких юридичних осіб здійснює одна і та сама особа.

Приклад:

Фізична особа є директором в ТОВ "А" та в ТОВ "Б". Юридичні особи ТОВ "А" та ТОВ "Б" визнаються пов'язаними особами;

якщо фізична особа визнається пов'язаною з іншими особами, такі особи визнаються пов'язаними між собою.

Приклад:

Фізичні особи А (чоловік) та Б (дружина) перебувають у шлюбі. Чоловік володіє 100 відс. корпоративних прав ТОВ "В", а дружина володіє 51 відс. корпоративних прав ПрАТ "С". Юридичні особи ТОВ "В" та ПрАТ "С" визнаються пов'язаними між собою.

Також пп. 14.1.159 п. 14.1 ст. 14 Кодексу доповнено новими критеріями:

пов'язаними визнаються юридична особа та фізична особа, яка є кінцевим бенефіціарним власником (контролером) такої юридичної особи;

юридичні особи є пов'язаними особами, якщо їх кінцевим бенефіціарним власником (контролером) є одна і та сама фізична особа.

Відповідно до п. 20 ст. 1 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1702-VII "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" кінцевим бенефіціарним власником (контролером) є фізична особа, яка незалежно від формального володіння має можливість здійснювати вирішальний вплив на управління або господарську діяльність юридичної особи безпосередньо або через інших осіб, що здійснюється, зокрема, шляхом реалізації права володіння або користування всіма активами чи їх значною часткою;

права вирішального впливу на формування складу, результати голосування, а також вчинення правочинів, які надають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов'язкові до виконання вказівки або виконувати функції органу управління;

або яка має можливість здійснювати вплив шляхом прямого або опосередкованого (через іншу фізичну чи юридичну особу) володіння однією особою самостійно або спільно з пов'язаними фізичними та/або юридичними особами часткою в юридичній особі у розмірі 25 чи більше відсотків статутного капіталу або прав голосу в юридичній особі.

При цьому кінцевим бенефіціарним власником (контролером) не може бути особа, яка має формальне право на 25 чи більше відсотків статутного капіталу або прав голосу в юридичній особі, але є агентом, номінальним утримувачем (номінальним власником) або є тільки посередником щодо такого права.

Згідно зі ст. 64-1 Господарського кодексу України підприємства (крім державних та комунальних) зобов'язані встановлювати свого кінцевого бенефіціарного власника (контролера), регулярно оновлювати і зберігати інформацію про нього та надавати її державному реєстратору у випадках та в обсязі, передбачених законом.

Статтю 39 Кодексу доповнено новою нормою, відповідно до якої обсяг господарських операцій платника податків з кожним контрагентом для цілей розрахунку вартісного критерію, встановленого пп. 39.2.1.7 пп. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 Кодексу (10 млн. грн за вирахуванням непрямих податків) обраховується за цінами, які відповідають принципу "витягнутої руки".

Таким чином, якщо обсяг потенційно контрольованих операцій за договірними цінами становить менше 10 млн. грн., але у випадку коригування відповідно до ціни (показника рентабельності), що відповідає принципу "витягнутої руки", обсяг операцій перевищив би 10 млн. грн, то такі операції визнаються контрольованими та мають бути відображені у звіті про контрольовані операції.

Змінами до пп. 39.2.1.2 пп. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 Кодексу визначено додаткові критерії, які враховуються під час формування переліку "низькоподаткових" юрисдикцій, що затверджується відповідно до пп. "в" пп. 39.2.1.1 пп. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 Кодексу.

Зокрема до переліку може бути включено держави (території), які надають суб'єктам господарювання пільгові режими оподаткування, чи в яких особливості розрахунку бази оподаткування фактично дозволяють суб'єктам господарювання не сплачувати податок на прибуток підприємств (корпоративний податок) або сплачувати за ставкою на 5 і більше відсоткових пунктів нижчою, ніж в Україні.

Слід зазначити, що з 01 січня 2018 року набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2017 року № 1045 "Про затвердження переліку держав (територій), які відповідають критеріям, установленим підпунктом 39.2.1.2 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 Податкового кодексу України, та визнання таким, що втратило чинність, розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 р. № 977" (далі - постанова № 1045), якою затверджено новий перелік держав (територій), операції з резидентами яких визнаються контрольованими для цілей трансфертного ціноутворення. Загальна кількість юрисдикцій у переліку збільшилась з 65 до 85. Порівняно з попереднім переліком до нового додалися такі країни, як Бурунді, Гваделупа, Гватемала, Грузія, Республіка Джібуті, Співдружність Домініки, Домініканська Республіка, Естонія, Іран, Куба, Лаос, Латвія, Ліван, Маврикій, Мальта, Марокко, Монако, Об'єднані Арабські Емірати, Пуерто-Ріко, Самоа, Сінгапур, Угорщина. Водночас вилучено Королівство Лесото та Французьку Гвіану.

Враховуючи, що 22 нові країни внесено до переліку у 2017 році (постанову № 1045 прийнято та опубліковано у грудні 2017 року), відповідно до пп. 39.2.1.2 пп. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 Кодексу операції з контрагентами, зареєстрованими у цих державах, визнаються контрольованими з 01 січня 2018 року.

Змінами до пп. "г" пп. 39.2.1.1 пп. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 Кодексу визначено, що операції з контрагентом, зареєстрованим у державі (на території), включеній до переліку організаційно-правових форм, визнаються контрольованими з 01 січня звітного року, наступного за календарним роком, у якому держави (території) було включено до такого переліку (аналогічно до переліку "низькоподаткових" юрисдикцій).

Водночас з 01.01.2018 сферу застосування переліку організаційно-правових форм нерезидентів (наразі цей перелік затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 04 липня 2017 року № 480 та включає 95 організаційно-правових форм нерезидентів з 26 країн світу) поширено, крім ст. 39 Кодексу, також на неконтрольовані операції у випадках, визначених пп. 140.5.4 п. 140.5 ст. 140 Кодексу.

Таким чином, у разі придбання у 2018 році товарів, робіт та послуг у нерезидентів, організаційно-правова форма яких включена до переліку, затвердженого постановою № 480, компанії зобов'язані збільшити фінансовий результат податкового (звітного) періоду на суму 30 відс. вартості таких товарів (робіт, послуг) або підтвердити суму витрат у цих операціях за цінами, визначеними за принципом "витягнутої руки" відповідно до процедури, встановленої ст. 39 Кодексу.