До Державної фіскальної служби України надійшла постанова суду про надання індивідуальної податкової консультації.

З урахуванням висновків суду ДФС надає нову індивідуальну податкову консультацію щодо відображення у податковому обліку та оподаткування сум авансових внесків стягувачів, зарахованих на рахунки приватних виконавців, і у межах компетенції повідомляє.

Законом України від 02.06.2016 р N 1403 "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" із змінами та доповненнями (далі - ЗУ N 1403) встановлено, що приватний виконавець є суб'єктом незалежної професійної діяльності.

Відповідно до ч. І ст. 31 ЗУ N 1403 за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода.

Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової (ч. 2 ст. 31 ЗУ N 1403).

Основна винагорода приватного виконавця, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (ч. 4 ст. 31 ЗУ N 1403).

Відповідно до ч. І ст. 42 Закону України від 02.06.2016 р. N 1404-VIII "Про виконавче провадження" із змінами та доповненнями (далі - ЗУ N 1404-VIII) кошти виконавчого провадження складаються з:

1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому ст. 27 ЗУ N 1404-VIII, або основної винагороди приватного виконавця;

2) авансового внеску стягувана;

3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Відповідно до ч. 3 ст. 44 ЗУ N 1404-VIII кошти, які надходять на рахунки для зарахування коштів виконавчого провадження, для обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів у національній та іноземній валютах та їх виплати стягувачам, не є доходом приватного виконавця.

Контроль та облік використання коштів виконавчого провадження здійснюється Міністерством юстиції України відповідно до законодавства (п. 4 Порядку використання коштів виконавчого провадження затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2004 р. N 554 із змінами та доповненнями).

Водночас зазначаємо, що згідно з п. 7.3 ст. 7 ПКУ визначено, що будь-які питання щодо оподаткування регулюються ПКУ і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до ПКУ та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.