Державна фіскальна служба України розглянула листи щодо порядку визначення об'єкта оподаткування платника податку на прибуток - постійного представництва резидента Китайської Народної Республіки в Україні з урахуванням відповідних положень міжнародного договору про уникнення подвійного оподаткування, та, керуючись ст. 52 Податкового кодексуУкраїни (далі - Кодекс), повідомляє.

Для цілей застосування Кодексу постійним представництвом вважається постійне місце діяльності, через яке повністю або частково провадиться господарська діяльність нерезидента в Україні (пп. 14.1.193 п. 14.1 ст. 14 Кодексу). Таким чином, під постійним представництвом розуміється нерезидент, що провадить діяльність на території України.

Відповідно до пп. 133.2.2 п. 133.2 ст. 133 Кодексу платниками податку на прибуток підприємств є постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи із джерелом походження з України або виконують агентські (представницькі) та інші функції стосовно таких нерезидентів чи їх засновників.

Суми прибутків нерезидентів, які провадять свою діяльність на території України через постійне представництво, оподатковуються в загальному порядку. При цьому таке постійне представництво прирівнюється з метою оподаткування до платника податку, який провадить свою діяльність незалежно від такого нерезидента (пп. 141.4.7 п. 141.4 ст. 141 Кодексу).

Згідно з п.п 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень Кодексу.

Кодексом не передбачено коригування фінансового результату до оподаткування на суму адміністративних та загальновиробничих витрат понесених головним офісом в Китаї. Отже, такі операції відображаються відповідно до правил бухгалтерського обліку.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року N 996-ХIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"(далі - Закон N 996).

Регулятором з питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності є Міністерство фінансів України, яке затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (п. 2 ст. 6 Закону N 996).

Щодо застосування угоди про уникнення подвійного оподаткування

Згідно з п. 3.2 ст. 3 Кодексу якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

Положення Угоди між Урядом України і Урядом Китайської Народної Республіки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і майно (далі - Угода), ратифікованої 12 липня 1996 року ( Закон України N 342/96-ВР), яка є чинною в українсько-китайських відносинах з 18.10.1996 р., застосовуються "до осіб, які є резидентами однієї або обох Договірних Держав" (ст. 1 Угоди).

Одним з існуючих податків, на які поширюється Угода, зокрема в Україні, є податок на прибуток підприємств (п. 3 ст. 2 Угоди).

Питання, яке ставить заявник, стосується порядку врахування управлінських та загальноадміністративних витрат, понесених китайською компанією, при визначенні прибутку постійного представництва цієї компанії в Україні, відповідно положень першого речення п. 3 ст. 7 Угоди. Тобто питання заявника стосується практичного застосування окремо взятого положення з ст. 7 Угоди.

Зазначимо, що ст. 7 "Прибуток від підприємницької діяльності" Угоди, крім загальних, містить положення, якими встановлено особливості визначення об'єкту оподаткування доходів (прибутку), отриманих постійним представництвом резидента однієї Договірної Держави від діяльності в другій Договірній Державі. Але всі ці положення з метою їх практичного застосування слід розглядати не вибірково, а сукупно, оскільки майже кожний з наступних пунктів цієї статті містить посилання на попередні пункти, тобто всі положення цих пунктів тісно пов'язані одне з одним і на практиці не застосовуються окремо, оскільки кінцевою метою їх застосування є визначення бази оподаткування доходів постійного представництва, через яке головна компанія здійснює діяльність в іншій країні.