Державна фіскальна служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), розглянула звернення щодо практичного застосування норм чинного законодавства і в межах компетенції повідомляє, що відповідь надається з урахуванням фактичних обставин, викладених у зверненні.

Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV Кодексу, відповідно до п. 162.1 ст. 162 якого платником податку на доходи фізичних осіб є фізична особа - резидент.

Згідно із пп. 165.1.11 п. 165.1 ст. 165 Кодексу до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються, зокрема кошти, отримані платником податку на відрядження або під звіт і розраховані згідно з п. 170.9 ст. 170 Кодексу.

Разом з тим відповідно до ст. 3 Кодексу положення чинних міжнародних договорів України, якими регулюються питання оподаткування, превалюють над положеннями чинного податкового законодавства.

Положення Конвенції між Урядом України і Урядом Словацької Республіки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доход і майно, є чинними в українсько-словацьких відносинах з 22.11.1996 р. (далі - Конвенція), застосовуються "до осіб, які є резидентами однієї або обох Договірних Держав" (ст. 1 Конвенції) і щодо податків, одним з яких, зокрема в Україні, є "прибутковий податок з громадян" (ст. 2 Конвенції).

Статтею 4 Конвенції встановлено критерії щодо визначення резиденції (податкового статусу) осіб, на яких поширюються положення Конвенції, зокрема фізичних осіб.

Згідно з п. 1 ст. 15 "Залежні особисті послуги" Конвенції "з урахуванням положень статей 16, 18, 19 і 20 платня, заробітна плата та інші подібні винагороди, що одержуються резидентом Договірної Держави у зв’язку з роботою за наймом, оподатковуються тільки в цій Державі, якщо тільки робота за наймом не здійснюється в другій Договірній Державі. Якщо робота за наймом здійснюється таким чином, одержані в зв’язку з цим винагороди можуть оподатковуватись у цій другій Державі".

Водночас п. 2 ст. 15 Конвенції передбачено, що незалежно від положень п. 1 ст. 15 Конвенції, винагорода, що одержується резидентом Договірної Держави у зв’язку з роботою за наймом, здійснюваною в другій Договірній Державі, оподатковується тільки в першій згаданій Державі, якщо:

"а) одержувач перебуває в другій Державі протягом періоду або періодів, що не перевищують у сукупності 183 днів протягом календарного року; і

b) винагорода сплачується наймачем або від імені наймача, який не є резидентом другої Держави; і

c) витрати по сплаті винагород не несуть постійне представництво або постійна база, які наймач має в другій Державі".

У п. 1 ст. 3 "Загальні визначення" Конвенції не розкрито поняття "винагорода, що одержується резидентом Договірної Держави у зв’язку з роботою за наймом", наведеного у п. 2 ст. 15 Конвенції.