Державна фіскальна служба України, керуючись статтею 52 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), розглянула звернення про отримання податкової консультації щодо податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та повідомляє таке.

Пунктом 10.3 статті 10 Кодексу передбачено, що питання встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) вирішують місцеві ради в межах повноважень, визначених Кодексом.

Платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (підпункт 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Кодексу).

Об’єктом оподаткування є об’єкт житлової та нежитлової нерухомості, у тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Кодексу). Конституція України та Цивільний кодекс України (далі - ЦК) закріпили право приватної власності (статті 41 та 325 ЦК). Суб’єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими. Законом може бути встановлено обмеження розміру земельної ділянки, яка може бути у власності фізичної та юридичної особи (стаття 325 ЦК).

Таким чином, суб’єктом права власності законодавством визнається фізична особа, яка може бути власником будь-якого майна, крім майна, яке не може знаходитися взагалі у власності фізичної особи, і, водночас, не виокремлюється такий суб’єкт права власності як фізична особа - підприємець.

Підпунктом "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Кодексу визначено, що не є об’єктами оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.