Державна фіскальна служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі - ПКУ), розглянула лист щодо визначення об'єкта оподаткування податком на доходи фізичних осіб у разі реалізації заставного майна ломбардом, і в межах компетенції повідомляє.

Відповідно до Закону України від 12 липня 2001 року N 2664-ІІІ "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" та з метою запровадження єдиних умов та правил здійснення діяльності з надання фінансових послуг ломбардами, запровадження вимог до ломбарду як фінансової установи, установлення критеріїв облікової та реєструючої системи ломбарду, Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України розпорядженням від 26 квітня 2005 року N 3981 затвердила Положення про порядок надання фінансових послуг ломбардами, яке зареєстровано в Міністерстві юстиції України 24 травня 2005 року за N 565/10845 (далі - Положення).

Пунктом 1.2 Положення зазначено, що ломбард - це фінансова установа, виключним видом діяльності якої є надання на власний ризик фінансових кредитів фізичним особам за рахунок власних або залучених коштів, під заставу майна на визначений строк і під процент та надання супутніх послуг ломбарду.

Ломбардна операція - це операція, що здійснюється фізичною чи юридичною особою, з отримання коштів від юридичної особи, що є фінансовою установою, згідно із законодавством України, під заставу товарів або валютних цінностей. Ломбардні операції є різновидом кредиту під заставу (пп. 14.1.100 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).

Поняття "застава" визначено у ст 572 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) та ст. 1 Закону України від 02 жовтня 1992 року N 2654-ХII "Про заставу" (далі - Закон N 2654), яке включає в себе те, що кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Застава виникає на підставі, зокрема, договору (п. 1 ст. 574 ЦКУ).

Статтею 575 ЦКУ визначено окремі види застав, зокрема, заклад майна, що передбачає перехід предмета застави у володіння заставодержателя.

Відповідно до ст. 20 Закону N 2654 та ст. 589 ЦКУ у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

При цьому, якщо при реалізації предмета застави виручена грошова сума перевищує розмір забезпечених цією заставою вимог заставодержателя, різниця повертається заставодавцю (ст. 25 Закону N 2654).