Державна фіскальна служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі - ПКУ) розглянула звернення щодо оподаткування іноземного доходу отриманого фізичною особою від юридичної особи - нерезидента України за виконання трудових обов’язків на території України та в межах компетенції повідомляє, що відповідь надається з урахування обставин, які викладені у листі.

Відповідно до ст. 1 Закону України 16 квітня 1991 року N 959-ХІІ "Про зовнішньоекономічну діяльність" іноземні суб'єкти господарської діяльності, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність на території України, мають право на відкриття своїх представництв на території України.

При цьому п. 13 Інструкції про порядок реєстрації представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні, затвердженої наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України від 18.01.1996 р. N 30, визначено, що у разі здійснення представництвом господарської діяльності на території України таке представництво повинно стати на облік у податковому органі за своїм місцезнаходженням у порядку, установленому центральним податковим органом України, та набути статусу постійного представництва.

Крім того, основні засади господарювання в Україні визначено Господарським кодексом України (далі - ГКУ), відповідно до ст. 3 якого під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Відповідно до ст. 46 ГКУ укладати з громадянами договори щодо використання їх праці мають право підприємці.

При цьому за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу заробітну плату (ст. 1 Закону України від 24 березня 1995 року N 108/95-ВР "Про оплату праці").

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів в Україні, регулюються ПКУ згідно пп. 14.1.222 п. 14.1 ст. 14 якого визначено поняття, роботодавця - це юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ чи її представництво), яка використовує найману працю фізичних осіб на підставі укладених трудових договорів (контрактів) та несе обов'язки із сплати їм заробітної плати, а також нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб до бюджету, нарахувань на фонд оплати праці, інші обов'язки, передбачені законами. Для цілей розділу IV Кодексу до роботодавця прирівнюються, зокрема постійне представництво нерезидента, яке нараховує (виплачує) дохід за виконання роботи та/або надання послуги згідно із цивільно-правовим договором у разі, якщо буде встановлено, що відносини за таким договором фактично є трудовими (пп. 14.1.222 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).

Отже, укладати з громадянами України договори щодо використання їх праці на території України мають право роботодавці, які визначені пп. 14.1.222 п. 14.1 ст. 14 ПКУ.