Державна фіскальна служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), надає індивідуальну податкову консультацію на звернення Товариства щодо плати за землю.

Товариство поінформувало, що у 2016 році придбало нерухоме майно у вигляді адміністративної будівлі. При цьому продавець нерухомого майна на дату придбання використовував сформовані в значенні ст. - 79-1 Земельного кодексу України земельні ділянки під таким майном на підставі договору оренди, укладеного з органом місцевого самоврядування.

Станом на дату запиту дія договору оренди припинена у зв’язку із закінченням терміну його дії. Інформацію щодо повернення земельної ділянки орендодавцю Товариство не надало.

Товариство отримало витяги з Державного земельного кадастру, де визначено розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, але не вказало дату затвердження такої оцінки.

Також Товариство поінформувало, що Дніпропетровська міська рада 27.12.2010 р. прийняла рішення за N 5/6 (викладено у новій редакції від 15.02.2017 р. за N 12/18, далі - Рішення). Рішенням встановлено ставку "Плата за користування земельними ділянками, що використовуються юридичними і фізичними особами, у тому числі у разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено" у розмірі 3 відс. від нормативної грошової оцінки земельних ділянок (п. 1.6 додатка 2 до Рішення).

Товариство запитує щодо наявності обов’язку зі сплати земельного податку на період від дати придбання об’єктів нерухомості до дати державної реєстрації договору оренди на зазначені земельні ділянки під нерухомим майном.

Платниками земельного податку є власники земельних ділянок та землекористувачі, об’єктом оподаткування - земельні ділянки, які перебувають у власності або постійному користуванні (ст. ст. 269, 270 Кодексу).

Статтями 125, 126 Земельного кодексу України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Підставою для нарахування земельного податку є дані Державного земельного кадастру - сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики (пп. 14.1.42 п. 14.1 ст. 14 та п. 286.1 ст. 286 Кодексу), які забезпечують однозначність ідентифікації основних елементів податку: платника, об’єкта та бази оподаткування (ст. 7 Кодексу).