Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України, розглянуло лист '...' щодо можливості перебування на спрощеній системі оподаткування фізичною особою - підприємцем, платником єдиного податку у разі здійснення діяльності з надання послуг із оплатного зберігання та складування товарів і одночасно, діяльності з надання в оренду приміщень та в межах компетенції повідомляє наступне.

Відповідно до статті 42 Конституції України, кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Згідно із статтею 42 Господарського кодексу України від 16.01.2003 року N 436-IV підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Підприємництво здійснюється на основі вільного вибору суб'єктом господарювання - фізичною особою видів господарської діяльності, самостійного формування підприємцем програми діяльності, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику, вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом.

Пунктом 1 ст. 320 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року N 435-IV (далі - Цивільний кодекс) визначено, що власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.

Основні положення, що регулюють правовідносини за договором найму (оренди), встановлені у главі 58 "Найм (оренда)" Цивільного кодексу.

Право користування - це передбачене законодавством повноваження особи одержувати матеріальні, культурні та інші блага від майна, речей відповідно до їх корисних властивостей і господарського призначення, пов'язане із правом володіння. При цьому право користування є одним із повноважень власника і здійснюється у межах, встановлених законом.

Відповідно до засад регулювання відносин найму (оренди), що визначені Цивільним кодексом, а також виходячи із положень статті 4 Закону України від 01.07.2004 N 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", на правовідносини, що виникають з договорів найму (оренди), поширюються вимоги щодо обов'язковості державної реєстрації такого речового права як користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами.

Основні положення, що регулюють правовідносини за договором зберігання, встановлені у главі 66 "Зберігання" Цивільного кодексу.

Відповідно до статті 936 глави 66 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Крім того, у цій же главі визначено поняття зберігання на товарному складі (параграф 2 глави 66 Цивільного кодексу України).

Відповідно до підпункту 14.1.32 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року N 2755-VI (далі - ПКУ) відповідальне зберігання - господарська операція, що здійснюється платником податків і передбачає передачу згідно з договорами схову матеріальних цінностей на зберігання іншій фізичній чи юридичній особі без права використання у господарському обороті такої особи з подальшим поверненням таких матеріальних цінностей платнику податків без зміни якісних або кількісних характеристик.