Відповідно до статей 6, 7 Закону України "Про ветеринарну медицину" , підпункту 9 пункту 4 Положення про Міністерство аграрної політики та продовольства України , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 листопада 2015 року № 1119,

1. Затвердити Інструкцію щодо профілактики та боротьби із заразним вузликовим дерматитом великої рогатої худоби, що додається.

2. Департаменту тваринництва забезпечити подання цього наказу в установленому законодавством порядку на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України.

3. Цей наказ набирає чинності з дня його офіційного опублікування.

4. Контроль за виконанням наказу покласти на першого заступника Міністра М. Мартинюка.

1. Ця Інструкція визначає порядок проведення профілактичних, діагностичних заходів для недопущення захворювання на заразний вузликовий дерматит (далі - ЗВД) великої рогатої худоби (далі - ВРХ), ветеринарно-санітарних заходів у випадку проявів ознак хвороби у тварин у господарствах різних форм власності та підпорядкування, дикій фауні тощо з метою недопущення розповсюдження захворювання. Ця Інструкція є обов’язковою для виконання усіма суб’єктами господарювання незалежно від форми власності і підпорядкування: юридичними та фізичними особами - підприємцями; громадянами, діяльність яких пов’язана з розведенням, вирощуванням, утриманням та/або обігом тварин; спеціалістами ветеринарної медицини; місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування.

2. Заразний вузликовий дерматит (нодулярний дерматит, вузликова екзантема, Dermatitis nodulares, Lumpy skin disease) - контагіозне інфекційне захворювання, що характеризується лихоманкою, ураженням лімфатичної системи, набряками підшкірної клітковини та внутрішніх органів, утворенням шкіряних вузлів (горбочків), ураженнями очей та слизових оболонок органів дихання, розмноження та травлення.

Хворіють ВРХ, буйволи та деякі види диких жуйних тварин. Високопродуктивні тонкошкірі європейські породи ВРХ є більш сприйнятливими до захворювання та мають гострий перебіг хвороби. Проте не всі тварини у стаді вражаються ЗВД. Захворюваність на ЗВД становить від 5 до 45 %, летальність зазвичай нижче 10 %. Обидва показники можуть бути суттєво вищими, якщо хвороба виникає вперше.

Джерелом збудника ЗВД є хворі тварини, основний шлях передачі механічний - членистоногими комахами, у тому числі кровососами - комарами, мухами жигалками (Stomoxys calcitrans) тощо.

Поширення ЗВД відбувається стрибкоподібно - на значні відстані (до 50-100 км) через переносників, безконтрольне переміщення тварин, контаміновані корми, предмети догляду, транспортні засоби тощо.

3. Хвороба належить до особливо небезпечних хвороб ВРХ. ЗВД призводить до значних економічних втрат через зниження молочної продуктивності, тимчасову або постійну неплідність, стерильність биків-плідників, ураження шкіри, а також загибель хворих тварин унаслідок секундарних інфекцій.

4. Інкубаційний період захворювання становить від 7 до 28 діб і залежить від сприйнятливості тварини, типу і вірулентності збудника та шляхів його проникнення в організм тварини.

5. Клінічні ознаки.

Хвороба характеризується підвищенням температури тіла до 40 °С впродовж першого тижня, з’являються водянисті виділення з очей, відмічається в’ялість, тварини відмовляються від корму та швидко худнуть. Лімфовузли збільшуються, легко пальпуються в паху та перед лопатками. Інколи поверхневі лімфовузли мають вигляд набряків.

При важкому перебігу хвороби вражається ротова порожнина, статеві органи, органи дихання, порушуються травлення та розмноження. З ротової порожнини виділяється густа тягуча слина, з носової порожнини - гнійний слиз з неприємним запахом. Водянисті виділення з очей змінюються слизовими, які при висиханні утворюють кірки. На повіках утворюються виразки. Інколи відмічають кон’юнктивіт. Виразки, що виникають в органах дихання, призводять до утрудненого дихання та загибелі тварини.

По всьому тілу, а інколи лише на кінцівках та животі, утворюються внутрішньошкірні вузлики з плоскою поверхнею діаметром 0,5-7 см, заввишки до 0,5 см. Кількість таких утворень може коливатись від 1-10 до декількох сотень. З часом по краях вузлів (горбочків) епідерміс відділяється, а в центрі тканина некротизується з утворенням характерної впадини з валиком із грануляційної тканини розміром 1-3 мм навколо неї. Через 1-3 тижні після появи вузлів (горбочків) некротизована тканина легко відділяється або, підсихаючи, відпадає сама. Несеквестровані вузлики затвердівають і залишаються на багато місяців.

При асептичному перебігу впадина швидко заповнюється грануляційною тканиною та заростає волоссям іншого кольору. При ускладненнях у глибоких шарах шкіри та підшкірної клітковини з’являються набряки. У лактуючих корів вражається молочна залоза. Вона збільшується в об’ємі, на ній видно вузлики, молоко густе з рожевим відтінком, виділяється краплями, при нагріванні перетворюється на гель.

Хвороба триває близько 4 тижнів, при ускладненнях - довше. Серед ускладнень - трахеїти, пневмонії, які супроводжуються атрезією трахеї та утрудненим диханням, ураженням статевих органів, а у самців - тимчасовою статевою стерильністю. Нерідко хвороба ускладнюється вторинною бактеріальною інфекцією, при цьому вражаються суглоби, легені та інші органи.

У телят до місячного віку хвороба може протікати безсимптомно.

6. Специфічні методи лікування ЗВД не розроблені.

7. Збудником є вірус ЗВД.

Це ДНК-вмісний вірус, який належить до групи Neethling роду Capripoxvirus родини Poxviridae. Зрілі віріони круглої форми з подвійною оболонкою, щільною серцевиною та боковими тільцями. За своєю морфологією вірус ідентичний вірусу віспи овець і має з ним антигенну спорідненість.

8. Вірус ЗВД стійкий до трикратного заморожування, але інактивується при температурі 55 °С впродовж 2 годин, при 60 °С впродовж 30 хвилин, при 4 °С вірус ЗВД зберігає активність впродовж 6 місяців.

9. Збудник ЗВД ВРХ чутливий до 20 % розчину ефіру, хлороформу, 1 % формаліну, 2 % фенолу, 2-3 % гіпохлориту натрію, а також дезінфектантів на основі четвертинних амонієвих сполук. Вірус зберігається життєздатним в уражених частинах шкіри не менше 33 днів, в слині - до 11 днів, в крові, сечі, молоці, спермі, виділеннях з носової порожнини та очей, слизових оболонках та внутрішніх органах інфікованих тварин - до 4 днів. У пробах ураженої шкіри, відібраних через 3 місяці, в полімеразно-ланцюговій реакції (далі - ПЛР) виявляється вірусна нуклеїнова кислота.

10. Шляхи передачі.

Прямий контакт тварин вважається відносно неефективним шляхом передачі, проте можливим.

Уражені тварини виділяють вірус зі слиною, виділеннями з очей та носу, сечею, молоком, спермою.

Тварини можуть інфікуватись через контаміновані корми, воду, через предмети, що вони облизують, предмети утримання.

Струпи, які можуть містити вірус у високих титрах, виділяються в зовнішнє середовище інфікованими тваринами з ураженої вузликами шкіри. У середині струпів вірус зберігається життєздатним та добре захищеним протягом тривалого періоду.

У зовнішнє середовище вірус потрапляє зі шматочками ураженої шкіри та вірусовмісною спермою, слиною, кров’ю. Зі спермою вірус виділяється протягом 60 днів після клінічного одужання биків-плідників.

1. У цій Інструкції терміни вживаються у таких значеннях:

випадок ЗВД або тварина, інфікована вірусом, - будь-яка тварина або туша тварини, у якої були офіційно підтверджені клінічні ознаки хвороби або патолого-анатомічні зміни, характерні для ЗВД, або у якої було офіційно підтверджено присутність хвороби лабораторними дослідженнями;

епізоотичне вогнище (неблагополучний пункт) - ферми, господарства, пасовища, мисливські угіддя, інші об’єкти, де є хворі на ЗВД тварини, крім того, до епізоотичного вогнища можуть входити тварини, для догляду за якими використовується спільне обладнання або інвентар, а також ті, що належать жителям одного населеного пункту;

забій - будь-який спосіб досягнення смерті тварини зі знекровленням;

знезараження - будь-яка обробка біоматеріалу та інших матеріалів, що становлять ризик розповсюдження збудника хвороби, яка здійснюється шляхом, що забезпечує його знищення, в тому числі промислова переробка;

зона захисту (буферна зона) - зона, яка встановлюється для захисту ветеринарного статусу тварин благополучної країни або зони, що ізолює її від тварин країни або зони з іншим ветеринарним статусом, шляхом застосування заходів, обумовлених епізоотологією даної хвороби, з метою недопущення занесення її збудника в благополучну країну або зону. До переліку заходів, серед іншого, входять вакцинація, контроль переміщень і посилення нагляду за хворобою;

зона спостереження (нагляду) - територія, що оточує межі зони захисту і встановлюється для здійснення на її території комплексу заходів зі збору, узагальнення та аналізу ветеринарно-санітарної інформації, у тому числі її розповсюдження для своєчасного вжиття належних заходів;

інкубаційний період - максимальний період між проникненням збудника в організм тварини і проявом перших клінічних ознак хвороби;

інфікування - проникнення в організм тварини збудника захворювання;

компетентний орган - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері ветеринарної медицини;

окрема виробнича одиниця - окремо розміщений виробничий підрозділ з індивідуальним статусом стану безпечності, визначеним компетентним органом;

переносник інфекції - будь-яка хребетна або безхребетна тварина, комаха або інший живий переносник, що передає збудники інфекції від зараженої особи сприйнятливій особині, яка механічним або біологічним шляхом може передати і розповсюджувати збудника захворювання, а також корми для тварин або інші інфіковані об’єкти;

підтвердження зараження - оголошення уповноваженим (офіційним) лікарем ветеринарної медицини про захворювання, засноване на результатах лабораторних досліджень. Проте у разі епізоотії уповноважений (офіційний) лікар ветеринарної медицини також може підтвердити присутність захворювання на основі результатів епізоотичного розслідування;

первинний випадок ЗВД - будь-який випадок хвороби, виявлений вперше;

спалах - виникнення одного або більше випадків у епізоотичній одиниці;

стадо - група тварин (переважно одного виду, віку тощо), об'єднаних з певною господарською метою (для утримання, нагулу, відгодівлі тощо);

тварина - будь-яка свійська та/або дика тварина тих видів, що є чутливими до прямого зараження ЗВД, або будь-яка тварина, що ймовірно причетна до перенесення захворювання як носій інфекції;

умертвіння - будь-який спосіб досягнення смерті тварини;

уповноважений (офіційний) лікар ветеринарної медицини - лікар ветеринарної медицини, уповноважений компетентним органом здійснювати певні функції державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду.

2. Інші терміни вживаються у значеннях, наведених у Законах України "Про ветеринарну медицину" та "Про ідентифікацію та реєстрацію тварин".

1. З метою запобігання занесення вірусу ЗВД на територію України забороняється ввезення з неблагополучних щодо цієї хвороби регіонів, країн:

1) тварин, вакцинованих проти ЗВД;

2) ВРХ та буйволів, за винятком:

худоби, яка в день відправки не мала клінічних ознак, характерних для ЗВД;

худоби, результати лабораторних досліджень якої були негативні, за умови проведення досліджень не більше ніж за 14 діб до відправлення;

худоби, яка утримувалась від народження або останні 28 діб у господарстві, де за цей період не було зареєстровано жодного випадку ЗВД;

3) диких тварин, крім тих, що в день відправки не мали клінічних ознак захворювання та останні 28 діб перед відправленням знаходились на карантинній станції;

4) репродуктивного матеріалу, крім такого, результати лабораторних досліджень на ЗВД якого методом ПЛР були негативні, а також отриманого від донорів, які:

в день відбору та наступні 28 діб не мали клінічних ознак ЗВД;

утримувались у центрі штучного запліднення або господарстві, у якому за 28 діб до відбору зразків не було виявлено випадку ЗВД та яке знаходиться в благополучній щодо цього захворювання зоні;

5) продуктів тваринного походження (від ВРХ та буйволів), у тому числі кормів, призначених для використання в сільському господарстві та промисловості, крім оброблених за технологіями, що забезпечують знищення збудника хвороби;

6) шкір ВРХ та буйволів.

2. Проводиться обов’язкова ідентифікація всього наявного поголів’я ВРХ та буйволів відповідно до чинного законодавства.

3. Здійснюється лабораторний моніторинг ЗВД.

Кількість моніторингових досліджень коригується компетентним органом щороку залежно від наявного поголів’я ВРХ та епізоотичної ситуації.

4. Виведення тварин на пасовище дозволяється лише після обробки їх засобами, що забезпечують захист від укусів комах.

5. При постановці тварин на стійлове утримання після закінчення випасу проводиться обов’язковий клінічний огляд тварин та профілактична дезінсекція тваринницьких приміщень.

6. Проводяться заходи, направлені на знищення стаціонарних ареалів мешкання комах.

7. У загрозливих щодо занесення ЗВД зонах, визначених рішенням Державної надзвичайної протиепізоотичної комісії (далі - ДНПК) при Кабінеті Міністрів України, всі власники зобов’язані проводити обробку сприйнятливих тварин інсектицидними препаратами тривалої дії, що забезпечують їх безперервний захист впродовж періоду активності кровососних комах.

8. Рішенням ДНПК при Кабінеті Міністрів України можливе запровадження профілактичного щеплення сприйнятливих тварин у буферних зонах. Глибина буферної зони визначається рішенням ДНПК при Кабінеті Міністрів України. Підставою для формування буферної зони є спалах ЗВД на суміжній із Україною території на відстані не більше 100 км.

1. Діагноз ставиться комплексно з урахуванням епізоотологічних даних, виявлення клінічних ознак хвороби, патолого-анатомічних змін та результатів лабораторних досліджень. Лабораторна діагностика проводиться згідно з настановою з діагностичних тестів та вакцин для наземних тварин Всесвітньої організації з охорони здоров’я тварин - МЕБ.

2. Для проведення досліджень з виділення вірусу ЗВД використовують уражені частинки шкіри, слизових оболонок або підшкірної клітковини, а також виділення з носу, очей, слини. Суспензія досліджується методом ПЛР.

3. Для проведення гістологічних досліджень у лабораторію направляють біопсійний матеріал уражених ділянок шкіри, відібраний відповідно до правил відбору патологічного матеріалу.

4. Для проведення лабораторної діагностики ЗВД можливе проведення виділення вірусу в культурі клітин.

5. Для серологічних досліджень використовують реакцію нейтралізації та імуноферментний аналіз (далі - ІФА).

6. Діагноз у неблагополучних господарствах вважається встановленим за наявності:

1) клінічних ознак захворювання;

2) патолого-анатомічних змін, характерних для ЗВД;

3) виявлення вірусу ЗВД (у тому числі антигену або нуклеїнової кислоти) або антитіл до вірусу ЗВД за результатами лабораторних досліджень.

Підтвердження діагнозу здійснюється в уповноважених компетентним органом лабораторіях.

7. Диференційний діагноз.

ЗВД слід диференціювати від шкірних уражень, зумовлених:

вірусом герпесу Allerton (вузлики локалізуються на поверхні епідермісу, після некротизації відпадають, а шкіра залишається без волосяного покриву і без пошкоджень);

дерматофільозом (хронічне ураження шкіри, що характеризується утворенням папул, пов’язаних з поверхневими шарами шкіри, вкритими кірочками і припіднятими над шкірою);

шкірною формою туберкульозу (вузлики локалізуються вздовж лімфатичних судин кінцівок та шиї, вузлики підшкірні і залишаються значно довше);

шкірними реакціями на укуси комах (добре помітні болючі ураження, які не мають чітких обмежень, вузлики м’які і розлиті).

Після вакцинації живими атенуйованими вакцинами можлива поява помірних клінічних ознак захворювання, які за кілька діб зникають без додаткового втручання.

1. При виникненні підозри щодо зараження тварин у господарстві вірусом ЗВД власнику або утримувачу тварин слід протягом двох годин повідомити про це уповноваженого (офіційного) лікаря ветеринарної медицини. Уповноважений (офіційний) лікар ветеринарної медицини зобов’язаний повідомити про підозру Головного державного інспектора ветеринарної медицини району, району в місті, міста (далі - Головний державний інспектор ветеринарної медицини відповідної території) та розпочати епізоотичне розслідування з метою підтвердження або спростування присутності захворювання, у тому числі брати участь у відборі зразків для лабораторного дослідження.

2. При виникненні підозри щодо захворювання Головний державний інспектор ветеринарної медицини відповідної території негайно повідомляє Головного державного інспектора ветеринарної медицини області, встановлює карантинні обмеження на 72 години (до підтвердження діагнозу) та офіційний нагляд за господарством і вимагає від власника та/або утримувача, органу місцевого самоврядування виконання заходів щодо:

1) заборони переміщення сприйнятливих тварин та продукції від них, обліку тварин усіх категорій сприйнятливих тварин, у тому числі загиблих. Облік, який ведеться постійно. Інформація про результати обліку надається уповноваженому (офіційному) лікарю ветеринарної медицини та повинна бути ним перевірена;