Верховна Рада України

1. Схвалити Рекомендації парламентських слухань на тему: "Про військово-медичну доктрину України" (додаються).

2. Кабінету Міністрів України до 1 січня 2016 року проінформувати Верховну Раду України про стан реалізації Рекомендацій парламентських слухань, схвалених цією Постановою.

3. Контроль за виконанням цієї Постанови покласти на Комітет Верховної Ради України з питань охорони здоров'я.

4. Ця Постанова набирає чинності з дня її прийняття.

Учасники парламентських слухань на тему: "Про військово-медичну доктрину України", що відбулися 20 травня 2015 року, відзначають, що Україна послідовно і наполегливо здійснює політику національної оборони, що носить оборонний характер, рішуче відстоює суверенітет, єдність, територіальну цілісність, внутрішню і зовнішню безпеку країни.

Важливою складовою системи національної безпеки є охорона та зміцнення здоров'я населення країни, зокрема і військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів України (далі - військовослужбовці).

Збереження здоров'я та життя громадян країни є однією із найважливіших функцій держави. Виконання цієї функції під час особливого періоду, надзвичайного стану чи інших кризових ситуацій (далі - надзвичайні ситуації) потребує формування єдиного медичного простору на базі охорони здоров'я мирного часу, перебудованої та посиленої для роботи в особливих умовах. Однак існуюча нині система державного управління медичним захистом неспроможна адекватно реагувати на виклики сьогодення, а проведення антитерористичної операції на сході нашої країни виявило ряд серйозних проблем в питанні медичного забезпечення військовослужбовців та цивільного населення.

Так, існуюча організаційна структура медичних служб, їх технічне оснащення не забезпечують надання своєчасної медичної допомоги, ефективного лікування військових та цивільного населення, та, як наслідок, збереження життя та здоров'я. У державі відсутні єдині вимоги до організації надання домедичної допомоги, медичної допомоги, лікування та реабілітації військовослужбовців і цивільного населення під час надзвичайних ситуацій, не сформований механізм ефективної взаємодії між різними медичними службами та цивільними закладами охорони здоров'я, який би дозволяв функціонувати єдиному медичного простору.

Саме тому прийняття такого базового документа загальнодержавного рівня, як Воєнно-медична доктрина є пріоритетним завданням і державних органів, і громадянського суспільства.

Основними завданнями такого документа є: створення єдиної дієвої системи державного управління медичним захистом задля збереження життя і здоров'я громадян України, її фінансове, матеріально-технічне та кадрове забезпечення, а також забезпечення координації діяльності її учасників в умовах надзвичайних ситуацій, зменшення кількості поранених і хворих у воєнний і мирний час та запобігання інвалідності і втрати працездатності; створення цілісної системи фізичної, психосоматичної і соціальної реабілітації для повернення в найкоротший термін до строю або трудової діяльності постраждалих; створення ефективної системи підготовки різних цільових груп населення з питань надання домедичної допомоги.

Представлений Міністерством оборони України для обговорення учасникам парламентських слухань проект Воєнно-медичної доктрини (далі - проект Доктрини), розроблений на виконання Указу Президента України від 14 листопада 2014 року № 880 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 4 листопада 2014 року "Про невідкладні заходи із забезпечення державної безпеки", взято до відома.

Однак у ході обговорення проекту Доктрини були висловлені зауваження стосовно його повноти та змісту, зокрема щодо необхідності визначення заходів з розвитку та реформування військово-медичних підрозділів, організації проведення навчань та тренувань військово-медичних частин, загальної організації лікування та реабілітації військовослужбовців, лікувально-профілактичних та протиепідемічних заходів, організації забезпечення лікарськими засобами та виробами медичного призначення, міжнародного співробітництва, узагальнення та аналізу поточної звітної інформації, науково-дослідницької роботи тощо.

Крім того, у проекті Доктрини не знайшли свого відображення питання формування та реалізації основних принципів державної політики у сферах: військово-патріотичного виховання; військової та цивільної медичної освіти; реабілітації постраждалих внаслідок надзвичайних ситуацій; соціально-трудового відновлення і психологічної адаптації військовослужбовців та цивільного населення тощо.

Так, за рік проведення антитерористичної операції, розпочатої згідно з Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України", загинуло 1800 та було поранено майже 7 тисяч військовослужбовців. Крім того, непоодинокими були жертви і постраждалі серед цивільного населення. За даними ООН (станом на 14 квітня 2015 року), кількість цивільних осіб, які стали жертвами військових дій, становила 6083 особи, у тому числі 65 дітей, поранено 15397 цивільних осіб, з них 127 дітей.

Однак ці втрати можна було значно мінімізувати за наявності в державі чіткої єдиної системи організації забезпечення збереження життя і здоров'я громадян в умовах надзвичайних ситуацій техногенного, природного, соціально-політичного та воєнного характеру.

Проте у перші місяці ведення бойових дій країна стикнулася з низкою проблем, що негативно позначилося на спроможності до збереження життя і здоров'я військовослужбовців та цивільного населення.

Відсутність у мобілізованих і залучених до проведення бойових дій військовослужбовців та добровольців з числа цивільного населення навичок само- та взаємопомочі, нерозвинена в країні практика застосування парамедичної допомоги, неукомплектованість військових формувань санінструкторами, недостатня кількість фахівців з питань екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, необізнаність лікарів цивільних закладів охорони здоров'я в питаннях тактики лікування бойової патології, зумовленої вогнепальними та мінно-вибуховими пораненнями, а також відсутність у достатній кількості засобів евакуації, мобільних польових госпіталів та сучасних індивідуальних засобів медичного захисту (пакетів перев'язувальних, джгутів кровоспинних медичних, сучасних знеболюючих засобів у шприц-тюбиках тощо) призводили до несвоєчасного надання домедичної та першої медичної допомоги, проведення протишокових заходів, гемотрансфузійної терапії, зупинки кровотечі, затримки з евакуацією тощо. Так, у червні - липні 2014 року важкопоранені, здебільшого прямо з передової, транспортувалися до військових госпіталів та цивільних закладів охорони здоров'я без надання кваліфікованої допомоги, що призводило до численних ампутацій та інвалідності учасників АТО.

На фоні моральної та фізичної застарілості комплектно-табельного оснащення медичних служб Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань мали місце і непоодинокі випадки формування підрозділів міліції особливого призначення та добровольчих батальйонів для участі в АТО взагалі без необхідної медичної служби чи медичного працівника.

Незважаючи на сформований відповідно до законодавства мобілізаційний резерв медичного призначення, необхідний резерв медичного майна (насамперед індивідуальних засобів медичного захисту), призначений для забезпечення постійної готовності сил і засобів медичної служби, фактично не оновлювався і не використовувався.

Станом на серпень 2014 року, на четвертому місяці проведення АТО, в Україні не було навіть офіційно зареєстрованого складу індивідуальної військової медичної аптечки. Її вміст був визначений наприкінці серпня 2014 року, а приведений у відповідність до стандартів НАТО - наприкінці січня 2015 року.

Лише за сприяння волонтерів значна частина військовослужбовців та добровольців була забезпечена індивідуальними аптечками зразка військ НАТО та іншими сучасними засобами надання першої медичної допомоги.

Крім того, був відсутній у достатній кількості санітарний транспорт, у тому числі броньований та для аеромедичної евакуації, для вивезення поранених з поля бою та їх подальшої евакуації.

Вкрай незадовільним було і залишається забезпечення медичними імунобіологічними препаратами (вакцини, анатоксини, сироватки) для профілактики та лікування дифтерії, правця, сказу, ботулізму, газової гангрени, а також протиотрутними засобами для надання невідкладної медичної допомоги при укусах павука каракурта і гадюки звичайної. При цьому слід зазначити, що промисловістю України зазначені препарати не виробляються.

До цього часу на державному рівні не вирішено питання щодо безоплатного забезпечення військово-лікувальних закладів Міністерства оборони України та інших силових структур кров'ю, компонентами та препаратами крові, що виробляються спеціалізованими закладами служби крові Міністерства охорони здоров'я України.

Окремо слід зазначити, що країна була не готова до вирішення проблем, пов'язаних з вивезенням, транспортуванням, ідентифікацією та похованням тіл загиблих у зоні проведення АТО.

Усі ці та інші численні проблеми посилювалися відсутністю чіткої міжвідомчої координації медичного забезпечення антитерористичної операції як на загальнодержавному, так і на регіональному рівнях.

За рік проведення АТО в Україні здійснено значну роботу, спрямовану на покращення організації медичного забезпечення медичних служб Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.

Однак на порядку денному залишаються системні проблеми, без вирішення яких у подальшому Україна не зможе ефективно виконувати функції збереження здоров'я та життя громадян під час надзвичайних ситуацій.

Насамперед це стосується необхідності технічного переоснащення і модернізації медичних служб усіх ланок охорони здоров'я, організації системної домедичної допомоги та підготовки кваліфікованих кадрів для надання медичної допомоги в умовах надзвичайних ситуацій.

Проведена в останні роки реорганізація системи підготовки офіцерів запасу медичної служби, в рамках якої були ліквідовані кафедри військової підготовки у більшості вищих медичних навчальних закладів, призвела до суттєвих проблем із підготовкою і формуванням кадрових ресурсів військової медицини та значного зменшення кількості військовозобов'язаних лікарів, професійно підготовленого мобілізаційного ресурсу загальнодержавної системи медичного забезпечення, здатного ефективно діяти в умовах надзвичайних ситуацій.

Крім того, в Україні відсутня система підготовки фахівців у базових вищих медичних навчальних закладах I-II рівнів акредитації (медичних коледжах) в єдиній системі військової медичної освіти за державним замовленням, зокрема фельдшерів з присвоєнням сержантського військового звання.

Незважаючи на те, що під час надзвичайних ситуацій на перший план виходять стреси і психологічні зриви, в Україні практично відсутня система психологічної реабілітації. Питання ж медичної та фізичної реабілітації знаходяться у занедбаному стані.

Суттєвого підвищення ефективності роботи потребує і діяльність військово-лікарських комісій в частині належного проведення медичних оглядів військовозобов'язаних. Так, протягом першої та другої часткової мобілізації медичний огляд військовозобов'язаних практично не проводився. І надалі мали місце непоодинокі випадки їх формального проведення та допущення непридатних за станом здоров'я осіб до військової служби.