Верховна Рада України

1. Схвалити Рекомендації парламентських слухань на тему: "Про стан та проблеми фінансування освіти і науки в Україні" (додаються).

2. Кабінету Міністрів України до 30 вересня 2017 року поінформувати Верховну Раду України про стан реалізації Рекомендацій парламентських слухань, схвалених цією Постановою.

3. Апарату Верховної Ради України спільно з Комітетом Верховної Ради України з питань науки і освіти забезпечити в установленому порядку видання збірника матеріалів за результатами зазначених парламентських слухань.

4. Контроль за виконанням цієї Постанови покласти на Комітет Верховної Ради України з питань науки і освіти.

5. Ця Постанова набирає чинності з дня її прийняття.

Учасники парламентських слухань на тему: "Про стан та проблеми фінансування освіти і науки в Україні", що відбулися 16 листопада 2016 року, відзначають таке.

У сучасному світі освіта, наука та інновації відіграють дедалі більшу роль у розвитку держави і суспільства, забезпеченні потреб та підвищення якості життя людей. Стратегічні плани та проекти на перспективу, що розробляються більшістю країн - світових лідерів, спираються на знання та здобутки науки, дають змогу зазирнути у майбутнє, скоригувати сучасний вектор розвитку країни, розподілити її ресурси на забезпечення максимального ефекту в реалізації визначених цілей.

Освіта і наука у XXI столітті є стратегічним ресурсом держави, найголовнішим чинником підвищення якості людського капіталу, генерації нових ідей, запорукою побудови інноваційної та конкурентоспроможної економіки.

Освіта, насамперед загальна середня освіта, наукова і науково-технічна сфери є питаннями та складовою національної безпеки держави.

Діяльність у сферах освіти і науки регулюється Конституцією і законами України. Загальні принципи державної політики у цих сферах визначені законами України "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про освіту", "Про дошкільну освіту", "Про загальну середню освіту", "Про позашкільну освіту", "Про професійно-технічну освіту", "Про вищу освіту".

У 2015 році в Україні діяли 14,8 тис. дошкільних навчальних закладів, у яких виховувалося 1,29 млн дітей та працювало 140 тис. педагогів. У 17,6 тис. загальноосвітніх навчальних закладів навчалося 3,75 млн учнів та працювало 454 тис. учителів, з них для навчання та виховання дітей з особливими освітніми потребами функціонувало 334 спеціальні загальноосвітні навчальні заклади, в яких здобували освіту та проходили реабілітацію 38962 учні. У 1376 позашкільних навчальних закладах системи освіти навчалося 1,228 млн вихованців, функціонувало 75,2 тис. гуртків, працювало 22,8 тис. педагогічних працівників. У 798 професійно-технічних навчальних закладах навчалося понад 304 тис. учнів, викладало 40 тис. педагогів. Діяли 371 технікум, коледж, училище, в яких навчалося 230 тис. студентів, функціонували 288 університетів, академій, інститутів, консерваторій, в яких навчалося 1,375 млн студентів та викладало 137,9 тис. педагогічних і науково-педагогічних працівників.

Україна має вагомий науковий та науково-технічний потенціал, відомі наукові школи та визначні наукові досягнення, що сконцентровані в академічній, вузівській та галузевій сферах. Упродовж 2015 року наукові та науково-технічні роботи виконували 978 організацій, з яких 44,3 відсотка належать до державного сектору, 40,3 відсотка - до підприємницького, 15,4 відсотка - до сектору вищої освіти. Загальна кількість працівників зазначених організацій становила 101,6 тис. осіб, з них 63,9 тис. - дослідники і техніки.

Однак сучасний рівень освіти в Україні є недостатнім, не відповідає суспільним вимогам, потребам держави та міжнародним стандартам. Уповільнюється і ускладнюється здійснення освітніх реформ, про що свідчать невисокі результати України в міжнародних рейтингах. Так, у 2015 році в рейтингу країн за індексом людського розвитку Україна посідала 81-ше місце серед 188 країн світу. Низька ефективність державної освітньої політики в Україні підтверджується і міжнародним рейтингом світової конкурентоспроможності. За опублікованим нещодавно Всесвітнім економічним форумом індексом глобальної конкурентоспроможності (The Global Competitiveness Index) у 2016-2017 роках Україна посіла 85-те місце серед 138 країн світу, опустившись на 12 позицій порівняно з 2012 роком. Зокрема, за показником "якість освітньої системи" Україна перебуває на 56-му місці, а за показником "наявність новітніх технологій" - на 93-му місці.

Серед основних причин, що негативно впливають на розвиток системи освіти і науки в Україні, учасники парламентських слухань відзначають низький рівень виконання законів та відсутність цілісної та скоординованої політики розвитку науково-технічної та освітньої сфер.

Згідно із Законом України "Про освіту" держава має забезпечувати бюджетні асигнування на освіту в обсязі не менше 10 відсотків національного доходу. Законом також визначено додаткові джерела фінансування освіти: кошти, одержані за навчання, підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів відповідно до укладених договорів; плата за надання додаткових освітніх послуг; кошти, одержані за науково-дослідні роботи (послуги) та інші роботи, виконані навчальним закладом на замовлення підприємств, установ, організацій та громадян; доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання; дотації з місцевих бюджетів; дивіденди від цінних паперів.

Протягом усього періоду незалежності України визначені законом показники фінансування освіти жодного разу не були виконані.

Держава продовжує розглядати витрати на освіту як елемент соціальної політики, а не інвестиції в людський капітал, що загрожує розвитку країни у майбутньому.

Упродовж останніх років Україна витрачає на освіту з бюджетів різних рівнів, включно із спеціальними фондами, що наповнюються платежами юридичних та фізичних осіб, приблизно 5,3 відсотка валового внутрішнього продукту (далі - ВВП). Обсяг видатків на освіту з Державного бюджету України не перевищує 3 відсотків ВВП. Структура видатків зведеного бюджету України на освіту за освітніми рівнями у 2015 році характеризувалася такими показниками: дошкільна освіта - 16,5 відсотка, загальна середня освіта - 42,6 відсотка, професійно-технічна освіта - 5,4 відсотка, вища освіта - 27,6 відсотка, позашкільна освіта - 4,3 відсотка, післядипломна освіта - 0,8 відсотка.

Видатки на освіту у 2015 році за видами бюджетів розподіляли таким чином: 26,6 відсотка - державний бюджет, 73,4 відсотка - місцеві бюджети. Процеси бюджетної децентралізації, розпочаті 2015 року, зумовили тенденцію до зменшення питомої ваги видатків на освіту в державному бюджеті і відповідне збільшення у видатках місцевих бюджетів за всіма освітніми рівнями. При цьому у рахунок видатків на освіту зараховуються й інші видатки, зокрема видатки соціального спрямування (соціальні та академічні стипендії, видатки на харчування тощо), що в підсумку штучно завищує обсяг видатків на освітні потреби.

Отже, за відсутності належного правового забезпечення у 2015 році розпочаті процеси бюджетної децентралізації, спрямовані на зменшення питомої ваги видатків на освіту з державного бюджету України та збільшення видатків з місцевих бюджетів, що негативно позначилося на фінансовому забезпеченні освітньої сфери.

У 2016 році бюджетна забезпеченість одного учня в Україні становила 9,3-10 тис. гривень, або 350-400 доларів США, тоді як у Європейському Союзі цей показник становить 6,8 тис. євро. Витрати на одного студента в Україні складають 1000-1300 доларів США, тоді як у Сполучених Штатах Америки і Канаді - 28-30 тис. доларів США, у Великій Британії і Франції - 16-18 тис. доларів США.

Рівень оплати праці працівників закладів освіти в Україні є значно нижчим ніж у державах - членах Європейського Співтовариства та інших державах. Так, посадовий оклад доктора наук, професора у 2015 році в Україні становив 134 долари США, тоді як у Чехії - 1800 доларів США, у Польщі - 2800 доларів США, а в Китаї - 3100 доларів США. Такого низького рівня заробітної плати науково-педагогічних працівників немає в жодній країні світу.

Однією з причин низького рівня посадових окладів і ставок заробітної плати освітян є недотримання, починаючи з грудня 2008 року, вимог статті 96 Кодексу законів про працю України та статті 6 Закону України "Про оплату праці" щодо розрахунку розмірів посадових окладів (тарифних ставок) працівників бюджетної сфери на основі посадового окладу працівника першого тарифного розряду не нижче мінімальної заробітної плати.

Запроваджені останніми роками зміни у підходах до фінансування загальної середньої освіти шляхом надання освітньої субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам не забезпечують у повному обсязі потреб загальноосвітніх навчальних закладів, створення належних умов для здобуття учнями якісної загальної середньої освіти незалежно від місця їх проживання та кількості учнів у школі.

Потребує скасування заборона фінансування за рахунок освітньої субвенції загальноосвітніх навчальних закладів з чисельністю менше 25 учнів, запровадження якої призвело до вивільнення близько 4 тис. вчителів, закриття понад 150 малокомплектних шкіл та загальноосвітніх навчальних закладів з малою чисельністю. За відсутності належної законодавчої бази гострою проблемою залишається здійснення процесів оптимізації мережі загальноосвітніх навчальних закладів шляхом утворення опорних шкіл та філій, об’єднання малокомплектних шкіл, зміни їх типу та ступеня, особливо в сільській місцевості.

Актуальними є питання фінансового забезпечення функціонування загальноосвітніх навчальних закладів, зокрема зміцнення матеріально-технічної бази, вчасного забезпечення підручниками, здійснення організованого підвозу учнів до місць навчання, розгортання повноцінного інклюзивного навчання.

Учасники парламентських слухань наголошують на необхідності посилення уваги до вирішення проблеми забезпеченості навчання закладами дошкільної освіти відповідно до потреб, у тому числі шляхом створення додаткових місць у дошкільних навчальних закладах, введення в експлуатацію новобудов, відновлення діяльності таких закладів, що використовуються не за призначенням.

Непродумана державна політика попередніх урядів та низька фінансова забезпеченість дошкільної освіти спричинили катастрофічну нестачу місць у дошкільних навчальних закладах. За оперативними даними регіональних органів управління освітою, станом на початок 2016 року понад 90 тис. дітей перебували у черзі на влаштування в дитячий садок.

У системі позашкільної освіти нині залишаються невирішеними проблеми недотримання органами місцевого самоврядування норм Закону України "Про позашкільну освіту" щодо збереження і розширення мережі позашкільних навчальних закладів усіх форм власності. Постійно скорочується кількість гуртків і творчих об’єднань, є незадовільним рівень матеріально-технічного забезпечення закладів позашкільної освіти, особливо районних і сільських, потребує вдосконалення підготовка педагогічних кадрів для позашкілля.

Внесення змін до бюджетного законодавства в частині фінансування мережі професійно-технічних та вищих навчальних закладів I-II рівнів акредитації з метою їх модернізації, укрупнення, забезпечення підготовки фахівців і робітничих кадрів відповідно до потреб регіону та ринку праці, використання їх потенціалу для здійснення підготовки та перепідготовки незайнятого населення, фактично, завершили руйнування системи професійно-технічної освіти. На черзі - навчальні заклади I-II рівнів акредитації.

Видатки на професійно-технічну освіту у загальному обсязі видатків на освітню галузь у 2010-2015 роках скоротилися з 6,2 відсотка до 5,4 відсотка, що негативно позначилося на кількості та якості підготовки робітничих кадрів. За цей період кількість прийнятих до закладів професійно-технічної освіти зменшилася майже у 2,4 раза - з 270129 учнів у 2010 році до 113000 учнів у 2016 році.

На початок 2016-2017 навчального року 57 професійно-технічних навчальних закладів мали заборгованість з виплати заробітної плати на суму 25,24 млн гривень та стипендій на суму 15,91 млн гривень.

Вимагають змін, у тому числі законодавчих, підходи, пов’язані з покладанням фінансування підготовки робітничих кадрів професійно-технічними навчальними закладами на місцеві бюджети без відповідного фінансування шляхом міжбюджетних трансфертів та без законодавчо закріплених обов’язків органів місцевого самоврядування щодо збереження та розвитку таких закладів, у тому числі їх майна і земель.

За даними Державної служби статистики України, за 2014 рік навчальні господарства професійно-технічних навчальних закладів сільськогосподарського профілю втратили більше 6 тис. гектарів державних земель, і ці втрати - не лише за рахунок непідконтрольних територій Донецької і Луганської областей. Процеси відчуження державних земель, що перебувають в управлінні професійно-технічних навчальних закладів, тривають і досі. Так, за наявності документів на право власності у процесі їх переоформлення Державний навчальний заклад "Лісоводський професійний аграрний ліцей" (Городоцький район Хмельницької області) втратив близько 150 гектарів землі, а Липковатівський аграрний коледж (Нововодолазький район Харківської області) втратив таким самим чином 1200 гектарів землі, незважаючи на численні рішення судів на його користь.

Відсутність відповідальності за порушення законодавства у сфері освіти передбачає очевидні ризики у разі передачі майна професійно-технічних навчальних закладів у комунальну власність в умовах "порожнього" правового поля. Існує загроза, що передача без правових запобіжників професійно-технічних навчальних закладів у комунальну власність призведе до втрати більшості з них.

Прийняття у 2014 році нового Закону України "Про вищу освіту" не тільки не сприяло покращенню ситуації, а додало нових проблем, які істотно позначилися і на фінансуванні, і на загальному погіршенні ситуації у цій сфері. Постали проблеми фінансування та подальшої долі вищих навчальних закладів I-II рівнів акредитації, формування переліку галузей знань і спеціальностей, діяльності аспірантури та підготовки докторів філософії, присвоєння вчених звань, стипендіального забезпечення студентів тощо.

У системі вищої освіти через відсутність базового фінансування наукових досліджень, сучасного наукового і навчально-лабораторного обладнання, новітніх інформаційно-комунікаційних технологій навчання, неналагодження ефективної співпраці з роботодавцями, низький рівень оплати праці професорсько-викладацького складу не забезпечується належна якість підготовки конкурентоспроможних фахівців і проведення наукових досліджень.

Державним бюджетом України не передбачаються кошти на виконання норми Закону України "Про вищу освіту" щодо обов’язковості підвищення кваліфікації науково-педагогічних працівників. Як наслідок, науково-педагогічні працівники не мають змоги обмінюватися досвідом із запровадження інноваційних технологій навчання, оновлення змісту освіти, організовувати міжуніверситетські наукові дослідження.

Попри незначну державну підтримку і відсутність власних коштів у педагогічних вищих навчальних закладів, необхідно передбачити в повному обсязі державне фінансування педагогічних і класичних університетів в частині реалізації освітніх програм з підготовки педагогічних кадрів, здатних забезпечити реформування середньої школи.

Неприпустимими є наміри ревізувати Закон України "Про вищу освіту" в частині стипендіального забезпечення, категорій студентів, які мають право на отримання стипендій, та обсягів фінансування.

Назріла потреба розробити ефективну систему фінансування вищої освіти, спрямовану на забезпечення належної якості підготовки фахівців, яка передбачатиме:

створення прозорого ринку надання освітніх послуг;

залучення значних додаткових фінансових інструментів, у тому числі кредитних ресурсів, під гарантії держави;

перехід від ідеології дотацій до ідеології інвестування в освіту;

стимулювання постійної мотивації студентів до якісного навчання;

залучення коштів банківського сектору до пільгового студентського кредитування.

Основним інструментом нової моделі фінансування вищої освіти має стати створення персоніфікованої системи доступу до фінансових ресурсів для реалізації індивідуального освітнього розвитку людини.

Згідно із законодавством держава застосовує фінансові, кредитні та податкові інструменти для ефективної діяльності вітчизняної науки та досягнення у 2025 році її фінансування з усіх джерел на рівні 3 відсотків ВВП. При цьому у 2020 році рівень фінансування науки з державного бюджету має становити 1,7 відсотка ВВП.

У доповіді ЮНЕСКО щодо розвитку світової науки (UNESCO Science Report: towards 2030) зазначається, що у світі в 2007-2013 роках обсяг коштів, що виділявся на наукову і науково-технічну діяльність, збільшився на 30,7 відсотка, тоді як зростання глобального ВВП становить 20 відсотків. За цей час у світі на 21 відсоток зросла кількість дослідників та на 23 відсотки - наукових публікацій.

Вагоме збільшення видатків на науку розвиненими країнами світу забезпечує на 80-90 відсотків зростання їхнього ВВП. Натомість, в Україні за роки незалежності наукоємність ВВП скоротилася у чотири рази і у 2015 році становила 0,6 відсотка, з урахуванням високого рівня тінізації української економіки реальний показник не перевищує 0,4 відсотка ВВП. Світова тенденція полягає у неухильному зростанні наукоємності ВВП, загальносвітове значення цього показника збільшилося з 2,1 відсотка у 2000 році до 2,4 відсотка у 2014 році, а в Республіці Корея, наприклад, - з 2,3 відсотка до 4,3 відсотка. Україна має чи не найнижчі показники витрат на одного науковця не лише серед європейських держав, а й серед африканських, які лише починають науково-технологічний розвиток і ще не накопичили науковий потенціал такого рівня, як в Україні.

Це суперечить зобов’язанням, які взяла наша держава, підписавши Угоду про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (далі - Угода про асоціацію). Зокрема, у статті 374 Угоди про асоціацію проголошено: "Сторони розвивають та посилюють наукове та технологічне співробітництво з метою як наукового розвитку як такого, так і зміцнення свого наукового потенціалу для вирішення національних та глобальних викликів. …Врешті-решт, Сторони розвивають свій науковий потенціал з метою дотримання глобальної відповідальності та зобов’язань у таких сферах, як охорона здоров’я, захист навколишнього середовища, зокрема зміна клімату, та інші глобальні виклики". У статті 375 цієї Угоди йдеться також про розвиток науково-технологічного потенціалу, залучення України до Європейського дослідницького простору з метою сприяння розвитку конкурентоспроможної економіки та суспільства, яке базується на знаннях.

Втім, видатки Державного бюджету України на наукові дослідження у 2015 році не перевищували 0,25 відсотка ВВП, а у 2016 році взагалі скоротилися до рівня нижче 0,2 відсотка ВВП. При цьому видатки на наукові дослідження з місцевих бюджетів не здійснюються, а кількість замовлень на наукові розробки від підприємств (спеціальний фонд бюджету) є мізерною.

В Україні практично відсутнє конкурсне фінансування наукових досліджень, передбачене Законом України "Про наукову і науково-технічну діяльність" . Ситуація значно ускладнюється через повне невиконання норм законів України "Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки" та "Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні", відсутність дієвої системи коригування пріоритетних напрямів наукових досліджень згідно з вимогами часу та з урахуванням завдань входження України до Європейського наукового простору.

Порушуються принципи базового і конкурсного фінансування наукових досліджень, в Україні переважно здійснюється базове фінансування. Конкурсне фінансування, у тому числі грантове, формується з метою задоволення потреб економіки держави та її виробництва в рамках реалізації пріоритетних напрямів розвитку науки. На жаль, в Україні таке фінансування не перевищує 3 відсотків загального обсягу коштів, що спрямовуються на науку, тоді як у світі, навпаки більша частина фінансування сфери науки здійснюється за рахунок конкурсного фінансування у рамках виконання пріоритетних програм.

Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" не визначено відсоток ВВП, що спрямовується на наукову і науково-технічну діяльність. Це не відповідає вимогам статті 48 Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність" .

За даними Міністерства фінансів України, обсяг коштів, що спрямовуються на наукову і науково-технічну діяльність з загального фонду державного бюджету у 2017 році, становить 4816,3 млн гривень, або 0,18 відсотка ВВП. При цьому спостерігається вибірковість у фінансуванні головних розпорядників. Так, Національній академії наук України порівняно з 2016 роком збільшено видатки на 30 відсотків. Національній академії медичних наук України - зменшено на 18 відсотків, тоді як Міністерству юстиції України видатки на науку збільшено на 78 відсотків, Міністерству освіти і науки України - на 35 відсотків, Міністерству охорони здоров’я України - на 43 відсотки, Міністерству аграрної політики та продовольства України - на 41 відсоток. При цьому в абсолютному вимірі Міністерству юстиції України на сферу науки виділено коштів більше ніж Міністерству охорони здоров’я України, і більше ніж Міністерству енергетики та вугільної промисловості України, Міністерству економічного розвитку і торгівлі України та Міністерству культури України разом. Таку вибірковість важко пояснити.

Становище вітчизняної науки, особливо академічної, є вкрай загрозливим. Бюджетні кошти, що спрямовувалися на сферу науки у 2016 році, не покривали видатки на заробітну плату та її індексацію, оплату комунальних послуг та спожитих енергоносіїв, утримання та розвиток матеріально-технічної бази навчальних закладів та наукових установ, проведення перспективних наукових досліджень, передусім спрямованих на забезпечення високотехнологічних напрямів, обороноздатності та національної безпеки держави.

Згідно з прикінцевими положеннями Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність" Кабінету Міністрів України, Міністерству освіти і науки України, Національній академії наук України та національним галузевим академіям наук було визначено шестимісячний строк для виконання ряду завдань, зокрема щодо прийняття нових та приведення у відповідність із цим Законом чинних нормативно-правових актів, розроблення та подання на розгляд Верховної Ради України проектів законів про внесення змін до Податкового, Бюджетного та Господарського кодексів України для забезпечення особливого статусу Національного фонду досліджень України. Визначені строки для виконання завдань щодо утворення Ідентифікаційного комітету, Національної ради України з питань розвитку науки і технологій, її наукового та адміністративного комітетів, Національного фонду досліджень України та його наукової ради.

Для забезпечення контролю за станом виконання зазначених вимог закону на виконання доручення Прем’єр-міністра України від 25 січня 2016 року № 52073/1/1-15 затверджено 43 завдання, відповідальними виконавцями яких визначено відповідні центральні органи виконавчої влади, та встановлено конкретні строки їх виконання. Відповідальним виконавцем 37 завдань, передбачених цим дорученням, визначено Міністерство освіти і науки України. Проте станом на 27 жовтня 2016 року Міністерством освіти і науки України виконано лише п’ять завдань, або 16,2 відсотка. Отже, Закон України "Про наукову і науково-технічну діяльність" фактично не працює, а його реалізація відкладається на невизначений час.

Важливою складовою фінансування досліджень та інновацій у наукових установах та вищих навчальних закладах є міжнародні програми, зокрема програми Європейського співтовариства "Горизонт 2020", Tempus (Erasmus+) тощо. Однак до цього часу так і не затверджено склад української частини Спільного комітету Україна - ЄС зі співробітництва в галузі науки і технологій, не призначені представники України до п’яти стратегічних і 14 тематичних програмних комітетів програми "Горизонт 2020", що стримує розвиток науково-технічної діяльності в рамках європейського партнерства. Гальмується вирішення питання щодо створення сприятливих умов для отримання імпортного наукового обладнання та визначення порядку використання іноземної валюти, що спрямовується на реалізацію європейських проектів.

Усе це негативно позначилося на стані вітчизняної науки. За 2013-2015 роки загальна кількість працівників наукових установ зменшилася на 23 відсотки, зокрема чисельність працюючих у Національній академії аграрних наук України - на 52 відсотки, із 12,7 до 5,9 тис. осіб. У 2013-2016 роках чисельність працівників Національної академії наук України скоротилася на 26,6 відсотка, лише за 2016 рік - на 5,1 тис. осіб.

Негативною є динаміка чисельності молодих науковців в Україні. Протягом 2012-2015 років кількість молодих учених у системі вищих навчальних закладів зменшилася майже на 9,5 тис. із 40232 до 31581 особи, у системі Національної академії наук України - на 7 тис. осіб. Ця негативна тенденція посилюється.

Середньомісячна заробітна плата працівників Національної академії наук України у 2015 році становила 2729 гривень, що на 1803 гривні (або на 40 відсотків) менше, ніж середня заробітна плата по Україні за жовтень 2015 року. Середня заробітна плата працівників наукових установ Національної академії аграрних наук України у 2016 році становила 2454 гривні, Національної академії мистецтв України - 2264 гривні. Особливо несприятливим і критичним є таке ставлення до оцінки праці молодих учених, які через це масово переходять в інші сфери діяльності або емігрують з України.

Відтак, проголошений Кабінетом Міністрів України курс на реформування освіти і науки не підкріплений розрахунками та прогнозними оцінками, не визначені основні цілі і завдання цього процесу, крім економії бюджетних коштів. Заходи з "реформування" проводяться без підготовки та належного правового забезпечення. Як наслідок, виникають процеси, що негативно впливають на стан науки і освіти, що відволікає науковців та освітян від їхнього основного виду діяльності.

Головну роль у цьому процесі відіграє Міністерство фінансів України, перебираючи на себе функції Міністерства освіти і науки України щодо реалізації наукової та освітньої політики. Це стосується, зокрема, передачі фінансування закладів професійно-технічної освіти та вищих навчальних закладів I-II рівнів акредитації на регіональний рівень, катастрофічного недофінансування клінік Національної академії медичних наук України, виключення лікарні для вчених з підпорядкування Національної академії наук України, відсутність бюджетних компенсацій при підвищенні посадових окладів, що призводило до фактичного скорочення кількості науковців або тривалості їхнього робочого часу.

На жаль, проголошені завдання підвищення якості освіти та наукової діяльності Кабінет Міністрів України виконує виключно шляхом зменшення їх фінансування. При цьому не враховується досвід провідних країн світу, зокрема США, ФРН, КНР, Японії, Ізраїлю, щодо подолання кризових процесів, у тому числі в умовах збройних конфліктів, шляхом пріоритетного розвитку наукової і науково-технологічної сфери. Не діють фінансові, податкові, кредитні стимули розвитку інноваційної діяльності, трансферу технологій, у тому числі з оцінки та використання об’єктів права інтелектуальної власності, не запроваджені стимули щодо залучення коштів приватних підприємств у проведення наукових досліджень і розробок.

Актуальним залишається питання формування ефективних механізмів парламентського контролю у сферах освіти і науки, інноваційного розвитку суспільства і держави.

Відзначаючи, що наука і освіта продовжують втрачати функції впливу на соціально-економічний розвиток держави, а показники науково-технічного потенціалу досягли критичного рівня, що створює реальні загрози національній безпеці України, учасники парламентських слухань на тему: "Про стан та проблеми фінансування освіти і науки в Україні" вважають неприпустимим руйнування усталеної системи освіти і науки та рекомендують:

1. Верховній Раді України:

1) забезпечити діяльність Тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України з питань майбутнього та доручити їй підготувати законодавчі пропозиції щодо запровадження в Україні системи стратегічного планування;

2) прискорити прийняття проекту Закону України про внесення змін до Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність" щодо уточнення деяких положень (реєстр. № 4349);

3) створити Науково-консультативну раду з питань стратегічного планування та інноваційного розвитку при Верховній Раді України, до складу якої включити провідних учених Національної академії наук України, національних галузевих академій наук, наукових установ і навчальних закладів, представників бізнесу;

4) підвищити вдвічі розмір стипендій та премій Верховної Ради України для молодих учених та премій для педагогічних працівників;

5) провести у 2017 році парламентські слухання з питань інноваційного розвитку України, створення національної інноваційної системи, формування стимулів для державно-приватного партнерства та розвитку співпраці бізнесу, науковців та освітян на регіональному і державному рівнях.

2. Кабінету Міністрів України:

1) із залученням Національної академії наук України, національних галузевих академій наук, обласних, місцевих рад та державних адміністрацій:

1.1) розробити та подати на розгляд Верховної Ради України макроекономічні прогнози соціально-економічного розвитку України на 5, 10, 15 років;

1.2) на базі середньострокових (на 5 років) та довгострокових (на 10-15 років) прогнозів сформувати потребу в підготовці фахівців за галузями економіки і державне замовлення на фундаментальні і прикладні наукові дослідження;

1.3) розробити у 2017 році Стратегію розвитку освіти і науки в Україні на 10-15 років та проекти відповідних законодавчих актів, спрямованих на розвиток системи освіти і науки, для забезпечення надання доступних і якісних освітніх послуг усім громадянам України на рівні розвинених європейських країн;

1.4) реформувати систему державного замовлення на підготовку фахівців з вищою освітою та кваліфікованих робітничих кадрів з метою забезпечення конкурентоспроможного людського капіталу для високотехнологічного та інноваційного розвитку країни, самореалізації особистості відповідно до потреб суспільства, ринку праці, економіки регіонів та держави. Запровадити механізми стимулювання органів місцевого самоврядування та бізнесу до підготовки фахівців для працевлаштування їх після завершення навчання (податкові пільги, надання гарантій, бюджетних субсидій). Здійснювати постійний моніторинг потреби у кваліфікованих кадрах;

1.5) забезпечити в повному обсязі фінансування з Державного бюджету України державного замовлення на підготовку кваліфікованих кадрів з урахуванням державних стандартів професійно-технічної освіти за професіями;

1.6) забезпечити збереження наявних наукових шкіл і науково-технічного потенціалу, навчальних закладів і наукових установ, передбачивши необхідне кадрове, фінансове, матеріально-технічне та інше ресурсне забезпечення, вжити заходів для недопущення відчуження майна та земельних ділянок, переданих їм в управління;

2) з метою подолання кризового стану у сферах освіти і науки, запобігання відпливу випускників навчальних закладів та молодих учених за кордон подати до Верховної Ради України законопроект про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" щодо збільшення видатків на освіту і науку:

2.1) Міністерству освіти і науки України - на 1078615,0 тис. гривень за такими бюджетними програмами:

КПКВК 2201380 "Виконання зобов’язань України у сфері міжнародного співробітництва" - на 3535,4 тис. гривень;

КПКВК 2201080 "Державні премії, стипендії та гранти в галузі освіти, науки і техніки, стипендії переможцям міжнародних конкурсів" - на 1687,6 тис. гривень;

КПКВК 2201040 "Дослідження, наукові та науково-технічні розробки, виконання робіт за державними цільовими програмами та державним замовленням, підготовка наукових кадрів, фінансова підтримка преси, розвитку наукової інфраструктури, наукових об’єктів, що становлять національне надбання, забезпечення діяльності Державного фонду фундаментальних досліджень" - на 89492,0 тис. гривень;

КПКВК 2201310 "Фізична і спортивна підготовка учнівської та студентської молоді" - на 15000,0 тис. гривень;

КПКВК 2201150 "Підготовка кадрів вищими навчальними закладами I і II рівнів акредитації та забезпечення діяльності їх баз практики" - на 275700,0 тис. гривень (для оплати комунальних послуг та енергоносіїв);

КПКВК 2201160 "Підготовка кадрів вищими навчальними закладами III і IV рівнів акредитації та забезпечення діяльності їх баз практики" - на 650300,0 тис. гривень (для оплати комунальних послуг та енергоносіїв, у тому числі 30000,0 тис. гривень - для оплати комунальних послуг та енергоносіїв Національному технічному університету України "Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського");

КПКВК 2201280 "Підготовка кадрів Київським національним університетом імені Тараса Шевченка" - на 42900,0 тис. гривень (для оплати комунальних послуг та енергоносіїв);

2.2) Національній академії наук України - на 642829,67 тис. гривень за такими бюджетними програмами:

КПКВК 6541030 "Фундаментальні дослідження, прикладні наукові і науково-технічні розробки, виконання робіт за державними цільовими програмами і державним замовленням, підготовка наукових кадрів, фінансова підтримка розвитку наукової інфраструктури та наукових об’єктів, що становлять національне надбання, забезпечення діяльності наукових бібліотек" - на 625325,17 тис. гривень (у тому числі 15248,57 тис. гривень - для сплати дендрологічними парками земельного податку; 2000,0 тис. гривень - для виконання функцій науково-методологічного центру з питань випробувань генетично модифікованих організмів; 438513,6 тис. гривень - для забезпечення виплати заробітної плати в повному обсязі згідно із законодавством);