Верховна Рада України

1. Схвалити Рекомендації парламентських слухань на тему: "Актуальні питання зовнішньої політики України" (додаються).

2. Кабінету Міністрів України до 1 червня 2017 року поінформувати Верховну Раду України про стан реалізації Рекомендацій парламентських слухань, схвалених цією Постановою.

3. Контроль за виконанням цієї Постанови покласти на Комітет Верховної Ради України у закордонних справах.

4. Ця Постанова набирає чинності з дня її прийняття.

Учасники парламентських слухань на тему: "Актуальні питання зовнішньої політики України", які відбулися 7 грудня 2016 року, відзначають таке.

Протидія збройній агресії Російської Федерації проти України, відновлення територіальної цілісності України, а також захист і відновлення прав громадян України, які постраждали в ході міжнародного збройного конфлікту та/або перебувають на тимчасово окупованих територіях Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, а також окремих районів Донецької і Луганської областей, є пріоритетними завданнями Української держави загалом і української дипломатії зокрема.

Водночас зовнішня політика України має формуватися з урахуванням того, що російська влада розглядає Україну своїм екзистенційним ворогом, ставить під сумнів її право на існування як незалежної держави та переслідує остаточну мету - тотальне знищення України як нації, суб’єкта міжнародного права та геополітичної реальності.

Результати аналізу політики владного режиму Росії щодо України протягом усіх років її незалежності свідчать про систематичне порушення Росією Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною та Російською Федерацією, Статуту Організації Об’єднаних Націй (ООН), Гельсінського Заключного Акта Наради з безпеки і співробітництва в Європі та інших норм міжнародного права.

Збройна агресія Росії проти України не є випадковістю і триватиме принаймні доти, доки Росія утримуватиме окуповані нею території. Небезпека ескалації конфлікту і переростання його у повномасштабну війну є реальною. Відтак сили оборони та відповідні державні органи України мають перебувати у постійній готовності до відбиття збройного наступу російського терористичного війська, а саме підрозділів Збройних Сил Російської Федерації та незаконних збройних формувань. Важливими є постійне системне зміцнення обороноздатності нашої держави та розбудова конструктивних відносин із західними демократіями та їхніми ключовими інституціями - Організацією Північноатлантичного договору (НАТО) та Європейського Союзу (ЄС).

З метою формування чіткої правової позиції України щодо відповідальності Росії як держави-агресора Верховна Рада України ухвалила ряд постанов:

Постанова Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VIII "Про Звернення Верховної Ради України до Організації Об’єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором";

Постанова Верховної Ради України від 4 лютого 2015 року № 145-VIII "Про Заяву Верховної Ради України "Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій "ДНР" та "ЛНР", які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян";

Постанова Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року № 337-VIII "Про Заяву Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків";

Постанова Верховної Ради України від 21 травня 2015 року № 462-VIII "Про Заяву Верховної Ради України "Про відступ України від окремих зобов’язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод";

Постанова Верховної Ради України від 18 лютого 2016 року № 1014-VIII "Про Звернення Верховної Ради України до парламентів іноземних держав, парламентських асамблей міжнародних організацій щодо засудження триваючої агресії Російської Федерації проти України".

Зазначені постанови є концептуальним підґрунтям для вироблення відповідних рішень Президентом України, Радою національної безпеки і оборони України та Кабінетом Міністрів України.

Україна має докладати дипломатичних зусиль з урахуванням того, що Росія як держава-агресор використовує "Мінські домовленості" не як інструмент мирного врегулювання, а як засіб дестабілізації ситуації в Україні. До сьогодні Росія не виконала жодного пункту цих домовленостей та прагне використати їх для переконання Заходу у своїх начебто мирних намірах і доцільності припинення санкцій проти неї.

Україна вважає пріоритетним мирний шлях виходу із ситуації, породженої збройною агресією Росії, але підтверджує своє право на самооборону, передбачене Статутом ООН, і наполягає, що остаточне вирішення конфлікту можливе лише за умови деокупації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, а також окремих районів Донецької і Луганської областей.

Україна виходить із того, що без вирішення безпекових питань і відновлення контролю української влади над державним кордоном з метою повного припинення постачання військової техніки, боєприпасів, переміщення регулярних військ Російської Федерації та найманців на територію України, а також без реального захисту прав і свобод людини на деокупованих територіях прогрес у політичних питаннях є неможливим. Україна категорично не сприймає проведення виборів у тимчасово окупованих Росією районах Донецької і Луганської областей, оскільки це не відповідає міжнародним стандартам. Місцеві вибори за умов триваючої збройної агресії Російської Федерації та за наявності на території окремих районів Донецької та Луганської областей незаконних парамілітарних формувань перетворяться на фікцію та стануть способом легітимації маріонеткових структур самопроголошених "ДНР" та "ЛНР".

Відповідальність за ситуацію на окупованій території згідно з міжнародним правом несе держава-окупант, яка зобов’язана забезпечити дотримання прав людини та створити умови для повноцінної життєдіяльності населення. У зв’язку з цим потребує чіткого правового оформлення позиція України щодо правового статусу цих територій як тимчасово окупованих.

У контексті безпекових питань вкрай важливим є людський вимір збройної агресії Росії проти України. Окрім численних жертв породженого агресією конфлікту (за даними ООН, з початку агресії 22212 осіб поранено, 9569 осіб вбито; із загальної кількості жертв понад 7 тисяч - цивільні особи), одна з ключових проблем - утримання заручників, полонених та незаконно ув’язнених громадян України на тимчасово окупованих територіях Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, в окремих районах Донецької і Луганської областей та в самій Росії.

За даними Служби безпеки України, на непідконтрольній Україні території незаконно утримуються 109 заручників. За інформацією правозахисних організацій, на тимчасово окупованих територіях Автономної Республіки Крим та міста Севастополя і в Росії перебувають щонайменше 40 наших співвітчизників, які переслідуються російськими та окупаційними правоохоронними органами з політичних мотивів. Крім того, декілька тисяч громадян України, які перебували в місцях позбавлення волі на тимчасово окупованих територіях Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, незаконно та всупереч їхній волі були вивезені на територію Російської Федерації, що є грубим порушенням міжнародного гуманітарного права.

Росія використовує "фактор заручників" для досягнення власних політичних інтересів. У зв’язку з цим процес повернення зазначених осіб в Україну є вкрай складним і вимагає втручання демократичних країн світу та відповідних міжнародних інституцій. В умовах цілковитого нехтування Росією універсальними нормами міжнародного права у сфері прав людини та консульських зносин Україна здійснює заходи для захисту прав і повернення на батьківщину громадян України, незаконно утримуваних на території агресора. Зусилля на цьому напрямі є пріоритетом для українських дипломатів та Української держави загалом. і надалі постійний тиск на уряди демократичних країн світу з метою звільнення громадян України з полону чи незаконного ув’язнення має залишатися одним із пріоритетних завдань української дипломатії. Водночас варто враховувати, що зазначена проблема потребує передусім від українських інституцій вироблення системи ефективного реагування на кожне нове затримання, адже доки частина території України залишатиметься окупованою, доти проблема заручників існуватиме в тих чи інших формах.

На окупованих Росією територіях України відбуваються масові порушення прав людини.

Близько 2 мільйонів громадян України були змушені залишити загарбані Росією українські території і стали внутрішньо переміщеними особами, зазнавши величезних моральних страждань і значних матеріальних збитків. Внутрішньо переміщені особи обмежені у використанні можливостей, гарантованих загальновизнаними стандартами забезпечення прав людини. Організація допомоги внутрішньо переміщеним особам вимагає значних витрат з Державного бюджету України. Українська дипломатія постійно має спрямовувати зусилля на привернення максимальної уваги міжнародного співтовариства до породжених агресією Росії гуманітарних проблем та необхідності надання Україні допомоги для їх розв’язання.

Україною вжито ряд заходів, спрямованих на реалізацію міжнародно-правової відповідальності Росії за порушення нею своїх міжнародних зобов’язань у сфері боротьби з фінансуванням тероризму, ліквідації расової дискримінації та в галузі морського права, а також на використання механізму Європейського суду з прав людини.

Однак кінцевою метою зусиль України має стати повномасштабна реалізація міжнародно-правової відповідальності Росії як держави-агресора.

Росія своїми діями систематично порушує норми міжнародного права, свідомо руйнує міжнародний правопорядок і створює реальну загрозу міжнародному миру і безпеці. Зловживаючи своїм правом вето у Раді Безпеки ООН, Росія паралізує роботу цієї важливої міжнародної інституції і залишається безкарною за вчинені нею міжнародні злочини. Водночас переконливий результат, отриманий Україною на виборах до складу непостійних членів Ради Безпеки ООН на 2016-2017 роки, підтвердив високий рівень міжнародної підтримки нашої держави на фоні історичної Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 27 березня 2014 року "Територіальна цілісність України" та ухваленого Третім комітетом 71-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН проекту Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Стан з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі".

Те саме стосується і ситуації в Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ), оскільки рішення в усіх органах ОБСЄ ухвалюються консенсусом. Росія систематично використовує своє фактичне право вето для блокування конструктивної роботи ОБСЄ. Попри це, наразі ОБСЄ залишається єдиною міжнародною інституцією, що забезпечує постійну присутність в Україні та моніторинг виконання мирних домовленостей.

За таких умов конструктивно можуть діяти парламентські асамблеї ОБСЄ, Ради Європи, НАТО, які за активної участі парламентських делегацій України ухвалили ряд важливих рішень, спрямованих на підтримку нашої держави. Водночас останні події у Парламентській Асамблеї Ради Європи сигналізують про зростаюче бажання окремих посадовців відновити "політичний діалог з Російською Федерацією", попри історичні резолюції, ухвалені Парламентською Асамблеєю Ради Європи в жовтні 2016 року щодо російської агресії в Україні та її наслідків.

Збройна агресія Росії проти України виявила неефективність існуючих структур міжнародної безпеки. Їхні механізми не враховують те, що Росія у своїй зовнішній політиці керується "правом сили", а не "силою права". Її політичні декларації про прагнення до миру покликані слугувати маскуванню справжніх агресивних намірів щодо сусідніх держав та західних демократій.

Єдиною структурою, спроможною протистояти агресивним намірам Росії, є НАТО. Тому, поряд із зміцненням національного сектору безпеки України, першочерговим завданням для нашої держави є набуття повноправного членства в Північноатлантичному Альянсі. Відмова від статусу позаблоковості, внесення до стратегічних документів держави курсу на євроатлантичну інтеграцію, масштабні заходи щодо реформування сектору безпеки та оборони з метою набуття членства в НАТО стали поворотним моментом у безпековій орієнтації нашої держави.

На Варшавському саміті НАТО за участі делегації України відбулася консолідація союзників щодо оцінки безпекової ситуації у світі та шляхів протидії існуючим загрозам. У Спільній заяві НАТО вкотре зафіксовано підтримку України, засуджено дії Російської Федерації в окремих районах Донецької і Луганської областей, підтверджено політику невизнання анексії Автономної Республіки Крим та продовження політичного тиску на Москву з метою змусити її відмовитися від агресивних дій.

Схвалені під час засідання Комісії Україна - НАТО документи, зокрема Спільна заява та Комплексний пакет допомоги для України, стали потужними політичними сигналами і практичними рішеннями Альянсу щодо нашої держави. Важливим завданням посольств України у державах - членах НАТО є наповнення Комплексного пакета допомоги конкретним змістом.

Підсумки Варшавського саміту підтвердили обґрунтованість і практичну доцільність прискореного розвитку відносин України та НАТО, а також подальшого просування на шляху інтеграції у євроатлантичний безпековий простір. На цьому шляху важливо забезпечити належну координацію співпраці державних органів України і НАТО та держав - членів Північноатлантичного Альянсу, залучення допомоги Альянсу для розбудови оборонних спроможностей нашої держави та досягнення взаємосумісності збройних сил партнерів.