Розглянувши проекти Законів України "Про внесення змін до Закону України "Про телебачення і радіомовлення", керуючись пунктом 2 статті 24 Закону України "Про Національну раду з питань телебачення і радіомовлення", Національна рада

1. Погодити проекти Законів України "Про внесення змін до Закону України "Про телебачення і радіомовлення" із зауваженнями (додаються).

2. Направити рішення Національної ради із зауваженнями до запропонованого законопроекту до Державного комітету телебачення та радіомовлення України.

3. Контроль за виконанням цього рішення покласти на голову Національної ради В.Шевченка.

Запропонована народним депутатом України Бондаренко О.А. нова редакція частини третьої статті 10 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" щодо транслювання фільмів та/чи іншої програми державною мовою не може бути погодженою з наступних підстав:

по-перше, оскільки законопроектом передбачено право транслювання фільмів та/чи іншої програми, якщо мова оригіналу (або дублювання) не є українською, за умови їх дублювання або озвучення чи субтитрування державною мовою, то в цьому випадку перевага буде надана виключно субтитруванню;

по-друге, оскільки здійснення субтитрування фільму та/чи іншої програми українською мовою дешевше за їх дублювання, то кожна компанія буде прагнути зекономити кошти на дублюванні, надаючи перевагу неякісним фільмам, програмам (передачам) на ринку виключно із субтитрами;

по-третє, зазначення в Законі сполучника "або" дає можливість власникам телекомпаній обирати одне чи друге, що передбачає обрання того, що дешевше, а не того, що якісніше.

Було б доцільним запропонувати внести доповнення до ст. 10 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" частиною 3-1, виклавши її в наступній редакції:

"3-1. Субтитрування фільмів, програм (передач) українською мовою визначається умовами ліцензії на мовлення".

Запропонована народним депутатом України Ландиком В.І. нова редакція статті 31 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" щодо визначення розміру ліцензійного збору не може бути погодженою.

Зазначення у назві статті та в цілому по тексту статті окрім терміна "ліцензія на мовлення" і терміна "ліцензія провайдера програмної послуги" є прийнятним, адже відсутність у чинній редакції ст. 31 Закону терміна "ліцензія провайдера програмної послуги" ускладнює сплату ліцензійного збору з провайдерів програмної послуги, що призводить до оскарження в судах рішень Національної ради.

Підтвердженням вищезазначеного є постанова Донецького окружного адміністративного суду від 05.11.2008 р. по справі N 2-а-18994/08 за позовом ТОВ "Імпульс" до Національної ради, якою було визнано незаконним встановлення обов'язку сплати грошового (ліцензійного) збору за видачу ліцензії провайдера програмної послуги. Суд, аргументуючи своє рішення, вказав на те, що ст. 31 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" сплату ліцензійного збору встановлює виключно за видачу, продовження, переоформлення та видачу дубліката ліцензії на мовлення.

Було б доцільно внести лише вищезазначені зміни до цього Закону.

Разом з тим, в цілому законопроект є неприйнятним, оскільки передбачається право надання Кабінету Міністрів України встановлювати розміри ліцензійного збору, що, в свою чергу, призведе до обмеження повноважень Національної ради, визначених Законом України "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення".

Запропоновані народним депутатом України О.Фельдманом зміни до частини першої статті 59 чинної редакції Закону України "Про телебачення і радіомовлення" щодо недопущення зловживань довірою телеглядачів можуть бути погодженими.

У запропонованих змінах не визначено чітких розмежувань щодо жанру передач, в яких транслюються інтерактивні ігри, оскільки розповсюдження такої продукції телемагазинами може бути передбачене спеціальним дозволом. Також варто підкреслити, що кошти громадян можуть бути внесені будь-яким іншим способом (СМС-повідомлення, факс та ін.), а не тільки за допомогою телефонного дзвінка.