Державний комітет з питань регуляторної політики та підприємництва розглянув <...> лист <...> щодо притягнення до відповідальності суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють діяльність без ліцензії та повідомляє наступне.

Стаття 227 Цивільного кодексу України визначає, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Якщо юридична особа ввела другу сторону в оману щодо свого права на вчинення такого правочину, вона зобов'язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану таким правочином.

У разі відсутності у суб'єкта господарювання ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності договір, безпосередньо пов'язаний з такою діяльністю, на нашу думку, не відповідає вимогам закону і є таким, що суперечить інтересам держави.

У свою чергу відповідно до статті 207 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарське зобов'язання, що неї відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з і них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або частково.

Згідно зі статтею 208 ГК України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, і що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержаненими за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в дохід держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в дохід держави.

Хочемо зауважити, що необхідно додержуватися саме такої черговості, яка передбачена частиною 1 статті 208 ГК України, оскільки бувають випадки коли органи Державної податкової служби подають позови про стягнення всього одержаного за угодою з добропорядної сторони, а коли добропорядна сторона хоче отримати належне їй від не добропорядної сторони - її вже не існує, як такої. Отже, у разі наявності наміру лише у однієї із сторін:

1) усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні;

2) одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в дохід держави.

Відповідно до частини 2 статті 208 ГК України у разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.

Відповідно до статті 217 ГК України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.