Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва розглянув <...> лист щодо надання роз'яснень норм чинного законодавства про відповідальність за прострочення виконання грошового зобов'язання та в межах компетенції повідомляє.

У статті 509 Цивільного кодексу України (далі - Кодекс) визначено поняття зобов'язання - це правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі статтею 526 Кодексу, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 Кодексу).

Своєю чергою, статтею 625 Кодексу визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пункту 5 статті 694 Кодексу, якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти згідно зі статтею 536 Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

На підставі вищевикладеного Держпідприємництво України вважає, що Цивільним кодексом України не передбачено одночасне нарахування процентів відповідно до статей 536 та 625 Кодексу, оскільки вони різні за змістом. Але якщо договором між суб'єктами господарювання передбачено нарахування процентів як за договором товарного кредиту, так і у разі прострочення оплати грошового зобов'язання, то таке нарахування буде правомірним.