На виконання вимог Закону України від 11.09.2003 N 1160-IV "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", здійснюючи аналіз нормативно-правових актів місцевих органів виконавчої влади, з метою усунення надмірного та необґрунтованого державного втручання у підприємницьку діяльність Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва

Головою Київської міської державної адміністрації видано розпорядження від 26.01.2005 N 70 "Про внесення змін та доповнень до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 02.12.2002 N 2159" /далі - Розпорядження/, яким викладається в новій редакції Порядок визначення розміру плати за право тимчасового використання місць (для розташування об'єктів зовнішньої реклами), які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Києва, його районів або повноваження щодо розпорядження якими здійснюють органи місцевого самоврядування м. Києва /далі - Порядок/, затверджений розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 02.12.2002 N 2159 "Про Порядок розміщення об'єктів зовнішньої реклами у м. Києві".

Згідно з преамбулою Розпорядження воно видане відповідно до Законів України "Про столицю України - місто-герой Київ", "Про рекламу", постанови Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 N 2067 "Про затвердження Типових правил розміщення зовнішньої реклами" з метою впорядкування розміщення об'єктів зовнішньої реклами.

Аналіз Розпорядження вказує, що воно містить норми, які порушують принципи державної регуляторної політики.

1. Відповідно до нової редакції Порядку значно збільшуються розміри плати за право тимчасового використання місць (для розташування об'єктів зовнішньої реклами) - в два, а в деяких випадках і більше разів.

При цьому аналіз регуляторного впливу Розпорядження не містить достатнього аргументування необхідності внесення змін до вже існуючого Порядку. Крім того, належним чином не визначена та не проаналізована власне проблема, яку пропонується розв'язати шляхом державного регулювання господарських відносин, не оцінена важливість цієї проблеми. Таким чином, має місце порушення принципу доцільності державної регуляторної політики, тобто обґрунтованої необхідності державного регулювання господарських відносин з метою вирішення існуючої проблеми.