Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва у відповідності до Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" Р О З Г Л Я Н У В:

проект Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (надалі - проект Закону) та документи, що додаються до нього, подані листом Міністерства фінансів України N 31-20010-06-5/9566 від 26.04.2010 р.

За результатами здійснення аналізу проекту Закону та відповідного аналізу регуляторного впливу на дотримання вимог статей 4, 5, 8 і 9 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" В С Т А Н О В И В:

Аналогічний проект Закону неодноразово надходив на розгляд до Держкомпідприємництва листами Державної податкової адміністрації України N 16916/5/4-046 від 17.11.2008 р. та Міністерства фінансів України N 31-20010-04-27/19943 від 22.07.2009 р. За результатами опрацювання були прийняті рішення про відмову у погодженні N 1013 від 23.12.2008 р. та N 691 від 27.07.2009 р., відповідно, оскільки при розробці проекту Закону не дотримано вимог чинного законодавства, зокрема, статей 4, 5 та 8 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" (надалі - Закон N 1160).

Проте розробником проекту Закону не враховані надані у даних рішеннях зауваження, а запропонована до розгляду редакція проекту Закону суттєво не відрізняється за своїм змістовним навантаженням від тих, що розглядалися раніше.

З огляду на зазначене, Держкомпідприємництво залишається на позиції, висловленій у попередніх рішеннях щодо неприйнятності запровадження даних норм проекту Закону.

Зокрема, зазначене стосується наступного.

1. У відповідності до статті 43 Конституції України кожна людина і громадянин має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Статтею 41 Конституції України визначено, що використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян. Водночас, в статті 22 передбачається, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Однак підпунктом другим пункту 2 розділу I проекту Закону пропонується внести зміни до пункту 2 статті 1072 Цивільного кодексу України, у відповідності до яких банки повинні списувати грошові кошти з рахунку клієнта в першу чергу (замість четвертої в діючій редакції) за розрахунковими документами, що передбачають платежі до бюджету, тобто перед списанням коштів на підставі рішень суду, зокрема, для розрахунків щодо виплати вихідної допомоги та оплати праці особам, які працюють за трудовим договором (контрактом), а також виплати за авторським договором.

Таким чином, вказана норма проекту Закону не відповідає Конституції України, Закону N 1160 в частині забезпечення у регуляторній діяльності балансу інтересів громадян, держави та суб'єктів господарювання та потребують виключення із редакції проекту Закону.

Окрім цього, слід зазначити, що згідно статті 112 Цивільного кодексу України в частині задоволення вимог кредиторів у разі ліквідації платоспроможної юридичної особи вимоги щодо податків, зборів (обов'язкових платежів) задовольняються у третю чергу, зокрема, після задоволення вимог працівників відповідного суб'єкта господарювання.

2. Пунктом 5 розділу I проекту Закону передбачається внесення змін до статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" від 26.12.92 р. N 13-92 щодо позбавлення права фізичних осіб - підприємців на нарахування сум амортизаційних відрахувань у порядку, визначеному Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Держкомпідприємництво вважає, що фізична особа - підприємець, який перебуває на загальній системі оподаткування, у разі відповідного документального оформлення та належного обліку основних засобів, які використовуються у його підприємницькій діяльності, має право на включення до складу валових витрат сум амортизаційних відрахувань на такі основні засоби.

Враховуючи зазначене, пропонуємо виключити пункт 5 розділу I проекту Закону.

3. Підпунктом 2 пункту 6 проекту Закону пропонується доповнити статтю 30 Закону України "Про нотаріат" новою підставою припинення нотаріальної діяльності приватного нотаріуса - неподання в установленому порядку інформації у випадках, передбачених законом з питань оподаткування доходів фізичних осіб.

Водночас, розробником не наведено обґрунтування доцільності ведення такої жорсткої норми та неможливості запровадження штрафних санкцій для приватних нотаріусів за вищенаведене порушення.

4. Підпунктом 1 пункту 7 розділу I проекту Закону запропоновано викласти пункт 11 статті 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" (надалі - Закон N 509) у новій редакції, згідно з якою до функцій державних податкових інспекцій в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонних та об'єднаних державних податкових інспекцій додатково віднесено подання до судів позовів про зобов'язання фізичних осіб - платників податків до подання декларацій про майновий стан і доходи (податкової декларації).

Слід зазначити, що внесення вказаної норми значно розширює повноваження посадових осіб податкової служби та не відповідає їхнім функціям і завданням, визначеним у законодавчих актах України.

Зокрема, відповідно до Закону N 509 на податкову службу покладено здійснення контролю, формування і ведення державного реєстру, роз'яснення та внесення пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства, а також запобігання злочинам та іншим правопорушенням в податковій сфері.

Крім цього, на сьогоднішній день існує декілька декларацій про доходи та майно різних категорій громадян України, що не відповідає вимогам статті 18 Закону України від 22.05.2003 N 889 "Про податок з доходів фізичних осіб" стосовно запровадження єдиної для всіх законодавчо встановлених випадків подання декларації.

Держкомпідприємництво неодноразово висловлював думку щодо доцільності уніфікації форм декларацій, їх спрощення та визначення єдиного строку подання.

Зважаючи на вищенаведене, запропонована норма є передчасною з огляду на те, що на сьогоднішній день питання подання декларацій про майновий стан і доходи потребує законодавчого врегулювання.

Підпунктами 1, 2 пункту 7 розділу I проекту Закону пропонується доповнити новими підпунктами статті 10 та 11 Закону N 509 щодо надання права органам державної податкової служби обстежувати будь-які виробничі, складські, торговельні та інші приміщення (території), засоби виробництва, транспортні засоби та інші об'єкти, які використовуються для здійснення господарської діяльності та одержання доходів платниками податків.

Проте пунктом 15 статті 11 вказаного Закону органам державної податкової служби надано право вимагати від керівників підприємств, установ і організацій проведення інвентаризацій основних фондів, товарно-матеріальних цінностей та коштів лише в ході планових та позапланових виїзних перевірок. Також статтею 1 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" визначено, що проведення перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та інших дій здійснюється органами державного нагляду (контролю) виключно в рамках проведення планових та позапланових заходів.

Таким чином, будь-яке обстеження - це лише метод, за допомогою якого орган державного нагляду (контролю) здійснює перевірку, тому обстеження має відбуватися виключно під час проведення заходів державного нагляду (контролю) та з дотриманням процедури, визначеної вищезазначеним Законом.

Крім того, запропоновані в проекті Закону зміни необґрунтовано розширюють повноваження працівників податкових органів при виконанні ними своїх службових обов'язків та можуть призвести до втручання в господарську діяльність суб'єктів господарювання, порушення їхніх прав, встановлених законодавством.

Також запропоновані зміни до Закону N 509 суперечать статті 22 Конституції України, згідно з якою при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Підпунктом 2 пункту 7 розділу I проекту Закону пропонується внести зміни до пункту 5 статті 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" в частині отримання органами державної податкової служби інформації від установ Національного банку України та комерційних банків про обсяг та обіг коштів на рахунках, у тому числі про ненадходження у встановлені терміни валютної виручки від суб'єктів підприємницької діяльності, без відповідного рішення суду.

Окрім цього, проектом Закону пропонується внести зміни до Закону України "Про банки і банківську діяльність", зобов'язавши банківські установи надавати органам державної податкової служби інформацію про юридичних осіб або фізичних осіб - підприємців, а також вилучити частину 4 статті 62 даного Закону щодо заборони банку надавати інформацію про клієнтів іншого банку.

Однак Закон України "Про банки і банківську діяльність" є спеціальним Законом, який регулює порядок розкриття банківської таємниці. Нормами даного Закону перш за все слід керуватися при вирішенні банками питання про правомірність надання інформації, що становить банківську таємницю, на письмову вимогу відповідних органів.

Відповідно до абзацу першого статті 60 вище вказаного Закону інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту, є банківською таємницею. Банківською таємницею, зокрема, є інформація про стан рахунків клієнтів.

Виходячи із зазначеного, внесення вказаних змін може призвести до виникнення колізій та неузгодженостей з нормами чинного законодавства.

Пунктом 4 статті 62 Закону України "Про банки і банківську діяльність" чітко визначено порядок розкриття банківської таємниці банками, зокрема, інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками органам Державної податкової служби України на їх письмову вимогу з питань оподаткування або валютного контролю стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу.

Враховуючи вищевикладене, запропоновані зміни є такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства, а також статті 5 Закону N 1160 в частині недопущення прийняття регуляторних актів, які є непослідовними або не узгоджуються з діючими регуляторними актами.

Підпунктом 2 та 3 пункту 7 розділу I проекту Закону пропонується доповнити статті 11 та 11-1 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" положеннями щодо надання права податковим органам проводити зустрічні звірки платників податків з метою підтвердження наявності відносин між ними, виду, обсягу й якості операцій та розрахунків, що здійснювались між ними, та для з'ясування їх реальності і повноти відображення в обліку платника податків.

В підпункті 3 пункту 7 розділу I проекту Закону надається визначення зустрічної звірки та пропонується вважати її неконтрольним заходом, що проводиться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Натомість, мета та питання, які визначаються для з'ясування при проведенні зустрічної звірки, а саме: зіставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта, підтвердження обсягу і якості операцій та розрахунків, з'ясування реальності та повноти відображення в обліку платника податків, є питаннями здійснення контролю податковими органами, викладеними у завданнях та функціях, покладених на органи податкової служби в чинному законодавстві (абзац другий статті 2, пункт 3 статті 10, пункт 1 статті 11, пункт 1, 5 частини шостої статті 11-1 чинного Закону України "Про державну податкову службу в Україні") і тому являються питаннями контрольного заходу.

Таким чином, запропоновані у проекті Закону зустрічні звірки є по суті одним із видів позапланових перевірок, проведення яких регулюється нормами статті 111 діючого Закону.

В зв'язку з цим, запропоновані зміни є необґрунтованими та такими, що можуть призвести до перевищення повноважень працівниками податкових органів.

Підпунктом 3 пункту 7 розділу I проекту Закону пропонується за наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, проводити позапланову виїзну перевірку.

Однак з редакції даної норми однозначно не зрозуміло, які саме підстави вважаються достатніми, що не відповідає вимогам статті 5 Закону N 1160 в частині викладення положень регуляторного акта у спосіб, який є доступним та однозначним для розуміння особами, які повинні впроваджувати або виконувати вимоги цього регуляторного акта.

Таким чином, з метою уникнення подвійного трактування змісту вказаної норми проекту Закону та упередження можливих порушень потребують чіткого визначення зазначені "достатні" підстави, відповідно до яких податковий орган буде мати право включати підприємство до плану перевірок.

Підпунктом 3 пункту 7 розділу I проекту Закону пропонується внести зміни в терміни проведення планових та позапланових перевірок.

Слід зазначити, що в результаті прийняття запропонованих норм посадові особи податкової служби отримають право збільшити терміни проведення перевірки платника податків майже на місяць. Також проектом Закону передбачається зупинення перевірок з подальшим їх поновленням.

Проте ні положення проекту Закону, ні супроводжуючі до нього документи не містять ніякого обґрунтування необхідності внесення зазначених змін.

Враховуючи складний стан суб'єктів підприємницької діяльності в умовах економічної кризи, а також доручення Уряду щодо створення умов і розробки заходів, направлених на сприяння розвитку бізнесу, вважаємо, що прийняття запропонованих змін є недоцільним та таким, що звужує існуючі права платників податків, погіршує умови їх діяльності, як основних наповнювачів державного бюджету, і не відповідає напрямкам розвитку економіки держави. Слід зазначити, що податкові органи можуть досягти поставленої мети шляхом підвищення ефективності адміністрування податків і зборів, а також перерозподілом податкового навантаження.

5. У відповідності до підпункту 1 пункту 8 розділу I проекту Закону, яким вносяться зміни до Закону України "Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби", немаркованими вважаються, зокрема:

- алкогольні напої з марками акцизного збору, на яких зазначення суми акцизного збору, сплаченого за одиницю маркованої продукції, не відповідає сумі, визначеній з урахуванням діючих на дату розливу продукції ставок акцизного збору, міцності продукції та місткості тари;

- алкогольні напої та тютюнові вироби, марковані з порушенням встановлених вимог та/або марками, що не видавалися безпосередньо виробникові (імпортерові) зазначеної продукції.

Виходячи із вище зазначеного формулювання, працівники підприємств оптової та роздрібної торгівлі повинні володіти спеціальними знаннями з правил розрахунку суми акцизного збору для кожного виду відповідної алкогольної та тютюнової продукції, яку придбає підприємство для подальшої реалізації, а також інформацією про отримання використаних на придбаній продукції марок акцизного збору саме їх виробником (імпортером).

Окрім цього, у відповідності до даного підпункту проекту Закону немарковані алкогольні напої та тютюнові вироби, які зберігаються або транспортуються в товарних обсягах (крім товарів, призначених для вивезення за межі митної території України та для реалізації магазинами безмитної торгівлі), вважаються такими, що призначені для реалізації на території України та підлягають конфіскації.

Таким чином, при здійсненні умисного або неумисного зменшення виробником відповідної алкогольної чи тютюнової продукції бази нарахування акцизного збору або інших порушень, які важко виявити одразу при придбанні продукції, відповідальність у вигляді штрафу та конфіскації всієї такої продукції несе продавець, який до того ж повинен додатково витрачати кошти на навчання та додаткову заробітну плату своїх працівників, пов'язану із обов'язком перераховувати відповідність суми акцизного збору, зазначеній на акцизній марці.

Окрім цього, з редакції даного підпункту проекту Закону не є однозначно зрозумілим, хто саме повинен встановлювати вимоги для маркування алкогольних напоїв та тютюнових виробів та якими саме нормативно-правовими документами це передбачатиметься.

Виходячи із вище наведеного, даними нормами проекту Закону порушено принципи державної регуляторної політики, визначені статтею 4 Закону N 1160, в частині збалансованості, тобто забезпечення у регуляторній діяльності балансу інтересів суб'єктів господарювання, держави та громадян, доцільності та ефективності, а також вимоги статті 5 Закону N 1160 в частині викладення положень регуляторного акта у спосіб, який є доступним та однозначним для розуміння.

6. Підпунктом 1 пункту 9 розділу I проекту Закону запропоновано доповнити статтю 1 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" (надалі - Закон N 481) положеннями щодо запровадження Єдиного державного реєстру обладнання для виділення спирту, в якому мають, зокрема, визначатися відомості про місцезнаходження обладнання.

Водночас, відповідно до цієї ж статті Закону N 481 органами державної податкової служби України ведеться Єдиний державний реєстр місць зберігання, який вже містить відомості про місцезнаходження місць зберігання та відомості про заявників.