Згідно із <...> зверненням <...> щодо порядку виходу учасника із складу товариства з обмеженою відповідальністю в межах компетенції повідомляємо наступне.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 116 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчими документами товариства та законом, здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом.

Згідно зі статтею 147 ЦКУ учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим способом відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства. Цією ж статтею визначена можливість відчуження частки (її частини) учасника третій особі.

Порядок переходу (відступлення) частки учасника у статутному капіталі товариства та внесення змін до установчих документів товариства у зв'язку з виходом засновника зі складу товариства повинні здійснюватись з виконанням вимог, встановлених статтями 145, 147, 148 ЦКУ, статтями 53, 58, 59, 60 Закону України "Про господарські товариства" та статтею 29 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців".

Крім цього, слід враховувати, що відповідно до статті 167 Господарського кодексу України (далі - ГКУ) корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правочинності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правочинності, передбачені законом та статутними документами.

Визначення майнових прав міститься у Законі України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні". Згідно із статтею 3 цього Закону майновими правами визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.

Отже, корпоративні права є різновидом майнових прав, які безпосередньо пов'язані з майном і не можуть передаватися окремо від майна.

Звертаємо увагу, що згідно зі статтею 1 ЦКУ особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, регулюється цивільним законодавством.

Отже, перехід права власності на майно оформлюється документом згідно з вимогами глави 24 ЦКУ "Набуття права власності".

Враховуючи норми глав 24, 54, 55 ЦКУ, це може бути договір купівлі-продажу, міни, дарування або заява учасника про уступку своєї частки статутного фонду на користь іншої особи.

Стаття 208 ЦКУ вказує на те, що в письмовій формі належить вчиняти: правочини між юридичними особами; правочини між фізичною та юридичною особами, крім випадків, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Статтею 209 ЦКУ визначено, що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально посвідчений.

При цьому у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (стаття 220 ЦКУ).

Згідно зі статтею 334 ЦКУ право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно.

Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Відповідно до частини другої статті 82 ГКУ установчі документи господарського товариства повинні містити відомості, зокрема, про склад засновників та учасників.