Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва розглянув Ваш лист і повідомляє.

Відповідно до статті 2 Указу Президента України від 3 липня 1998 року N 727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (в редакції Указу від 28 червня 1999 року N 746/99) суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа, яка сплачує єдиний податок, звільняється від обов'язку нарахування, відрахування та перерахування до державних цільових фондів зборів, пов'язаних з виплатою заробітної плати працівникам, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї.

З 22.02.2001 року утратив чинність Закон України від 26.06.97 N 402/97-ВР "Про збір на обов'язкове соціальне страхування". Його "спадкоємцем" став Закон України від 18.01.2001 N 2240-III "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності і витратами, зумовленими народженням і похованням".

З 01.01.2001 року набрав чинності Закон України від 02.03.2000 N 1533-III "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття". Таким чином, 01.01.2001 р. набрав чинності Закон N 1533-III та 22.02.2001 набрав чинності Закон N 2240-III.

Незважаючи на те, що порядок обчислення, а також ставки відрізняються від тих, які існували раніше, ці внески є правонаступниками зборів, що діяли раніше: збору до Фонду соціального страхування і збору до Фонду сприяння зайнятості населення.

Тому, як і раніше, суб'єкти малого підприємництва, які сплачують єдиний податок, не є платниками страхових внесків на обов'язкове державне пенсійне страхування і обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття, як з власних доходів підприємця і членів його сім'ї, так із заробітної плати найманих працівників.