Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва України розглянув Ваш лист від 28.10.2002 та повідомляє.

Дійсно, суб'єктом відповідальності в зобов'язаннях із заподіяння шкоди (деліктних зобов'язаннях) є саме та особа, яка заподіяла шкоду. Тому, при вирішенні таких спорів необхідно довести вину заподіювача шкоди, як необхідний елемент складу правопорушення. Разом з тим, обов'язок доведення того, що шкоду заподіяно не з його вини, покладається на відповідача (частина 2 статті 440 Цивільного кодексу України).

Що стосується статті 24 Господарського процесуального кодексу України (далі - Кодекс), на яку посилається Київський апеляційний господарський суд у постанові від 02.10.2002 як одну з підстав скасування рішення господарського суду Чернігівської області від 23.04.2002 (справа N 2/147), то відповідно до частини 3 цієї статті господарський суд, встановивши до прийняття рішення, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, може за згодою позивача, не припиняючи провадження у справі, допустити заміну первісного відповідача належним відповідачем. Тобто, для заміни неналежного відповідача необхідна наявність двох важливих підстав у сукупності - така заміна може бути здійснена тільки до прийняття рішення і тільки за згодою позивача. А оскільки господарський суд Чернігівської області вже прийняв рішення, і до його прийняття не замінив відповідача, то, на думку Держпідприємництва України, посилання на статтю 24 Кодексу, як підставу скасування рішення, безпідставне.