Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва розглянув ваш лист від 25.04.2003 N 5к-25/04 і повідомляє наступне.

1. Щодо застосування спрощеної системи оподаткування суб'єктами підприємництва, що займаються виготовленням ювелірних виробів, то згідно з Законом України від 19.10.2000 р. N 2063-III "Про державну підтримку малого підприємництва" його дія не поширюється, зокрема, на суб'єктів підприємницької діяльності, які є виробниками та імпортерами підакцизних товарів. Оскільки відповідно до Указу Президента України від 03.07.98 N 727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" в редакції Указу від 28 червня 1999 року N 746/99 спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для суб'єктів малого підприємництва (які відповідають встановленим цим Указом умовам), то виробники та імпортери підакцизної продукції не мають права працювати на єдиному податку.

В той же час, звертаємо увагу, що Законом України від 24 жовтня 2002 року N 195-IV "Про внесення змін до деяких законів України про оподаткування, виробництво та обіг підакцизних товарів" з 1 січня 2003 року скасовано ставки акцизного збору на ювелірні вироби.

Таким чином, зазначені вироби не можуть розглядатися як підакцизні і здійснення діяльності з їх імпорту чи виробництва в даний час не може бути перешкодою для переходу на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності.

2. Що стосується обліку збитків від торгівлі цінними паперами, що виникли в податкових періодах, які передували 2003 року, то Закон України від 28.12.94 N 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" в редакції Закону України від 22.05.97 р. N 283/97-ВР після внесення до нього змін Законом України від 24 грудня 2002 року N 349-IV передбачає, що збитки за окремими видами цінних паперів зменшують в наступних звітних періодах прибуток тільки від відповідних видів цінних паперів. Раніше такі збитки окремо за кожним видом цінних паперів не визначали, а враховували в повному обсязі при зменшенні прибутку від торгівлі цінними паперами звітного періоду.

Закон України від 24 грудня 2002 року N 349-IV не містить перехідних положень щодо податкового обліку збитків, що виникли до набрання ним чинності. При цьому в більшості випадків платники не матимуть змоги розподілити збитки минулих періодів за видами цінних паперів. В таких випадках, на думку Держпідприємництва України, за відсутності прямих правил обліку платник має право позитивний фінансовий результат за видами цінних паперів звітного періоду зменшувати на загальну суму збитків, що виникли до дати набрання чинності Законом України від 24 грудня 2002 року N 349-IV.

3. Стосовно граничних строків сплати та звітування щодо внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, то згідно із Законом України від 21 грудня 2000 року N 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі - Закон N 2181) з урахуванням змін, внесених до нього Законом України від 20 лютого 2003 року N 550-IV, Закон N 2181 є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення. Отже, щодо внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в повному обсязі діють правила адміністрування, передбачені Законом N 2181 щодо податків і зборів (обов'язкових платежів).

4. Щодо наслідків незадоволення господарським судом позову підприємства до податкового органу, то відповідно до підпункту 5.3.2 пункту 5.3 статті 5 Закону N 2181-III у випадках апеляційного узгодження суми податкового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити її узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом десяти календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

Згідно з підпунктом 5.2.4 пункту 5.2 статті 5 Закону N 2181 із врахуванням змін, внесених до нього Законом України від 26 грудня 2002 року N 397-IV, при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу податкове зобов'язання вважається неузгодженим до розгляду судом справи по суті та прийняття відповідного рішення.

Законом N 2181 визначено, що штраф, передбачений підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 цього Закону, нараховується у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків. Отже, підстави для нарахування пені та зазначеного штрафу у випадку оскарження нарахованого податкового зобов'язання у судовому порядку виникають тільки по закінченні десятиденного строку після прийняття судом рішення про незадоволення позову платника податку. Закон не передбачає застосування санкцій за період розгляду господарським судом справи, навіть якщо рішення було прийнято не на користь платника податку.

Однак, можлива ситуація коли позов до суду було подано по закінченні граничних строків сплати податкового зобов'язання, що стало узгодженим внаслідок закінчення процедури адміністративного оскарження. Якщо за період до звернення з позовом до суду до підприємства застосовано санкції у зв'язку з несплатою такого податкового зобов'язання, і в подальшому суд не задовольняє позов платника податку, то в такому випадку Держпідприємництво України не бачить підстав для їх скасування.