Шановний Анатолію Івановичу!

Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва розглянув Ваше звернення від 19.02.2003 N 00000185 щодо визнання недійсною угоди і повідомляє.

Відповідно до статті 44 Цивільного кодексу письмові угоди повинні бути підписані особами, які їх укладають.

Згідно зі статтею 45 Цивільного кодексу недодержання форми угоди, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність угоди лише в разі, якщо такий наслідок прямо зазначено в законі.

У статті 46 Цивільного кодексу України передбачено, що недодержання простої письмової форми, що вимагається законом (стаття 44 цього Кодексу), позбавляє сторони права в разі спору посилатися для підтвердження угоди на показання свідків, а у випадках, прямо зазначених у законі, тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу. При цьому, у пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.04.78 N 3 (із змінами і доповненнями) "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" визначено, що судам належить мати на увазі, що за загальним правилом, встановленим ст. 46 ЦК, недодержання передбаченої законом простої письмової форми угоди не тягне визнання її з цих підстав недійсною, а тільки виключає можливість доказування сторонами наявності угоди показаннями свідків. Порушення вимог закону про укладення угоди у простій письмовій формі є підставою для визнання її недійсною лише у разі, коли це прямо передбачено правовою нормою, що регулює даний вид угод (наприклад, статті 180, 191 ЦК).