Відповідно до статті 4 Закону України "Про власність" власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Він може використовувати майно для здійснення господарської та іншої, не забороненої законом, діяльності. Зокрема передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування іншим особам. Громадянин, який має у своїй власності офіс, має право розпоряджатися ним на свій розсуд: продавати, обмінювати, здавати в оренду, укладати інші угоди, не заборонені законом (стаття 15 Закону України "Про власність").

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

Згідно з чинним законодавством України громадяни мають право укладати договори оренди частини будинку, квартири, кімнати та ін. Об'єктом оренди може бути як цілий офіс так і його частина. Площа офісу, яка може бути здана в оренду, не обмежується.

Розмір орендної плати за користування офісним приміщенням, що є власністю громадянина, встановлюється сторонами у договорі оренди (ст. 762 Цивільного кодексу України).

Зміна умови договору щодо ставок орендної плати може мати місце лише за погодженням сторін.

Органи місцевого самоврядування встановлюють розрахунок та порядок використання орендної плати виключно для об'єктів, що перебувають у комунальній власності.

Отже, прийняте рішення міськради про встановлення нижньої межі орендної плати поширюється на комунальне майно, яке перебуває на балансі зазначеного органу, а не на офісні приміщення чи інші будівлі та споруди, які є власністю громадян.

Починаючи з 1 січня 2004 року та до 31 грудня 2006 року ставка податку згідно з пунктом 22.3 статті 22 Закону України "Про по даток з доходів фізичних осіб" становить 13 відсотків.

Тому, отримавши дохід від надання в оренду офісного приміщення, фізична особа, яка не має статусу суб'єкта підприємницької діяльності, має сплатити податок у розмірі 13 відсотків з такого доходу.