Міністерством юстиції України розглянуто листи Нотаріальної палати України від 23.12.2022 № 58/5 (вх. № 160168-33-22 від 23.12.2022), від 13.01.2023 № 3/6 (вх. № 654333-23 від 14.01.2023), від 13.01.2023 № 3/5 (вх. № 6542-33-23 від 14.01.2023) щодо посвідчення довіреностей, прирівняних до нотаріальних, та вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування та повідомляється.

Щодо місця посвідчення довіреностей посадовими особами органів місцевого самоврядування

Нотаріат в Україні – це система органів і посадових осіб, на які покладено обов’язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

У сільських населених пунктах нотаріальні дії, передбачені статтею 37 Закону України "Про нотаріат" (далі – Закон), вчиняються уповноваженими на це посадовими особами органів місцевого самоврядування.

Посвідчення заповітів і довіреностей, прирівняних до нотаріальних, може провадитись особами, вказаними у статті 40 Закону (частини перша, п’ята, сьома статті 1 Закону).

Відповідно до статті 245 Цивільного кодексу України (далі – Кодекс) та частин другої, сьомої статті 40 Закону до нотаріально посвідчених довіреностей прирівнюються довіреності осіб, які проживають у населених пунктах, де немає нотаріусів, посвідчені уповноваженою на це посадовою особою органу місцевого самоврядування, крім довіреностей на право розпорядження нерухомим майном, довіреності на управління і розпорядження корпоративними правами та довіреностей на користування та розпорядження транспортними засобами. Посвідчення довіреностей посадовими особами, зазначеними в цій статті, проводиться з дотриманням вимог Закону та інших нормативно-правових актів.

При цьому Законом України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" визначено, що місце проживання – це житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об’єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.

Громадянин України, який проживає на території України, а також іноземець чи особа без громадянства, який на законних підставах постійно або тимчасово проживає на території України, зобов’язані протягом 30 календарних днів після прибуття до нового місця проживання (перебування) задекларувати або зареєструвати його. Іноземець чи особа без громадянства, які отримали довідку про звернення за захистом в Україні, можуть зареєструвати місце свого перебування в Україні (стаття 5 Закону України "Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні").

Статтею 2 цього ж Закону визначено, що реєстрація місця проживання (перебування) особи – це внесення за заявою про реєстрацію місця проживання (перебування), поданою особою в паперовій формі, до реєстру територіальної громади інформації про місце проживання (перебування) особи.

Декларування місця проживання особи – повідомлення особою органу реєстрації адреси свого місця проживання шляхом надання декларації про місце проживання в електронній формі з використанням Єдиного державного веб-порталу електронних послуг з подальшим внесенням такої інформації до реєстру територіальної громади.

Порядок декларування та реєстрації місця проживання (перебування) затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 № 265.

Також, прикінцевими положеннями Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" визначено, що місце проживання особи, яке на день набрання чинності цим Законом підтверджувалося пропискою або було відповідно зареєстроване, вважається зареєстрованим.

Окремо слід зазначити, що посадові, службові особи, які посвідчують заповіти і довіреності, керуються Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, наказами Мін’юсту, а також Порядком посвідчення заповітів і довіреностей, що прирівнюються до нотаріально посвідчених, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.94 № 419 (далі – Порядок).

Щодо вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування сіл, селищ та селищ міського типу

Пунктами 1 – 7 частини першої статті 37 Закону встановлено, що у сільських населених пунктах уповноважені на це посадові особи органу місцевого самоврядування вчиняють такі нотаріальні дії:

1) вживають заходів щодо охорони спадкового майна;

2) посвідчують заповіти (крім секретних);

3) видають дублікати посвідчених ними документів;

4) засвідчують вірність копій (фотокопій) документів і виписок з них;

5) засвідчують справжність підпису на документах;

6) видають свідоцтва про право на спадщину;

7) видають свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя.

Дії, передбачені пунктами 6 і 7 частини першої цієї статті, вчиняють уповноважені посадові особи органу місцевого самоврядування, які мають вищу юридичну освіту, досвід роботи у галузі права не менше трьох років, пройшли протягом року стажування у державній нотаріальній конторі або приватного нотаріуса, завершили навчання щодо роботи з єдиними та державними реєстрами, що функціонують в системі Міністерства юстиції України, та склали іспит із спадкового права у порядку, встановленому Міністерством юстиції України.

Згідно з підпунктом 1.2 Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11.11.2011 № 3306/5 (далі – Порядок-1), нотаріальні дії вчиняють посадові особи, на яких за рішенням відповідного органу місцевого самоврядування покладено вчинення цих дій.

Відповідно до Положення про Міністерство розвитку громад та територій України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.04.2014 № 197 (далі – Положення), Міністерство розвитку громад та територій України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну регіональну політику, державну політику у сфері розвитку місцевого самоврядування, територіальної організації влади та адміністративно-територіального устрою.

Враховуючи вищенаведене, Міністерство юстиції України звернулось до зазначеного органу з проханням надати роз’яснення з приводу належності/неналежності селищ та селищ міського типу до сільських населених пунктів.

Листом Міністерства розвитку громад та територій України було повідомлено, що частиною першою статті 133 Конституції України встановлено, що систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села.

Згідно з пунктом 13 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначається територіальний устрій України.

Конституційний Суд України, надаючи офіційне тлумачення згаданому конституційному положенню, дійшов висновку, що положення пункту 13 частини першої статті 92 Конституції України про те, що виключно законами України визначається "територіальний устрій України", треба розуміти так, що питання територіального устрою України, зокрема визначення змісту цього поняття, правового статусу і видів адміністративно-територіальних одиниць, повноваження органів щодо вирішення питань адміністративно-територіального устрою України, є питаннями загальнодержавного значення і врегульовуються лише законом (пункт 3 резолютивної частини рішення від 13.07.2001 № 11-рп (справа про адміністративно-територіальний устрій)).

На даний час відсутній закон, що комплексно регулює питання у сфері адміністративно-територіального устрою України, в тому числі й підстави та порядок віднесення населених пунктів до тієї чи іншої категорії, правовий статус, види та рівні адміністративно-територіальних одиниць тощо.

З огляду на відсутність відповідного законодавчого забезпечення, окремі аспекти зазначеного питання регулює Положення про порядок вирішення питань адміністративно-територіального устрою Української РСР, затверджене Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 12.03.81 № 1654-X (яке відповідно до пункту 1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України є чинним в частині, що не суперечить Конституції України), згідно з преамбулою якого селища міського типу віднесено до міських населених пунктів, а села та селища незалежно від їх адміністративної підпорядкованості – до сільських.

В контексті наведеного також зауважено, що згідно з електронним довідником "Україна. Адміністративно-територіальний устрій", розміщеним на офіційному веб-порталі Верховної Ради України за посиланням:

http://static.rada.gov.ua/zakon/new/NEWSAIT/ADM/zmist.html (на даний час доступ до зазначеного ресурсу обмежено), селища міського типу належать до міських населених пунктів, а селища – до сільських.

Крім того, при щорічній оцінці чисельності населення Державна служба статистики України відносить жителів селищ міського типу до міського населення, а жителів селищ – до сільського.

Статус населених пунктів, як селищ міського типу, не передбачений Основним Законом і потребує врегулювання шляхом віднесення таких населених пунктів до одного із різновидів адміністративно-територіальних одиниць, передбачених Конституцією України.

Разом з тим населені пункти, які було віднесено до категорії селищ міського типу, продовжують існувати в такому статусі.

Таким чином, до відповідного законодавчого врегулювання селища міського типу належать до міських населених пунктів, а селища – до сільських.

Також поінформовано, що на розгляді Верховної Ради України перебуває проєкт Закону України "Про порядок вирішення питань адміністративно-територіального устрою України" (реєстр. № 4664 від 28.01.2021), яким, серед іншого, пропонується установити, що населені пункти, яким до дня набрання чинності цим Законом було присвоєно статус селищ міського типу, з дня набрання чинності цим Законом належать до категорії селищ, а селища віднести до сільських населених пунктів.

Окрім цього, на розгляді Верховної Ради України перебуває проєкт Закону України "Про дерадянізацію порядку вирішення окремих питань адміністративно-територіального устрою України" (реєстр. № 8263 від 05.12.2022), яким пропонується установити, що міста належать до міських, а селища та села – до сільських населених пунктів, а населені пункти, які до дня набрання чинності цим Законом було віднесено до категорії селищ міського типу, з дня набрання чинності цим Законом належать до категорії міст.

Отже, враховуючи викладену у листі Міністерства розвитку громад та територій України інформацію, посадові особи органу місцевого самоврядування селищ міського типу не мають повноважень щодо вчинення нотаріальних дій, визначених статтею 37 Закону.

Окремо слід зазначити, що система та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування, а також правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування визначені Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі – Закон-1) та Законом України "Про службу в органах місцевого самоврядування" (далі – Закон-2).

Посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження у здійсненні організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету (абзац тринадцятий статті 1 Закону-1, частина перша статті 2 Закону-2).