До Міністерства юстиції України надійшло звернення [] щодо можливості відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення за договором довірчої власності, у зв'язку з чим в межах компетенції повідомляємо таке.

Особливості набуття і реалізації права довірчої власності на земельні ділянки регламентовано Цивільним кодексом України (далі - Кодекс) та Земельним кодексом України (далі - Кодекс-1).

Відповідно до положень статті 597-1 Кодексу за договором про встановлення довірчої власності одна сторона (довірчий засновник) передає майно другій стороні (довірчому власнику) на праві довірчої власності для забезпечення зобов'язання боржника за кредитним договором, договором позики.

Право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов'язань (далі - довірча власність) є різновидом права власності на майно, за яким кредитор, який отримав майно у довірчу власність (довірчий власник), не має права самостійно відчужувати таке майно, крім як для звернення стягнення на нього, а також викупу його для суспільних потреб у порядку, встановленому законом.

З моменту встановлення довірчої власності право власності особи, яка передала своє майно у довірчу власність, припиняється. Об'єктом довірчої власності може бути майно, яке може бути відчужено і на яке може бути звернено стягнення (частина перша статті 597-2Кодексу).

Тобто об'єкт має відповідати одночасно двом зазначеним вище вимогам.

Частинами першою, другою статті 89-1 Кодексу1 передбачено, що довірчий власник земельної ділянки має права та виконує обов'язки власника земельної ділянки з урахуванням особливостей, передбачених цією статтею та Кодексом.

З дня набуття особою права довірчої власності на земельну ділянку до довірчого власника переходять усі права та обов'язки власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, емфітевзису, суперфіцію, договорами про встановлення земельного сервітуту.

Звертаємо увагу, що у цивільному праві перехід прав власності від однієї особи до іншої є відчуженням.

Враховуючи наведене, договір про встановлення довірчої власності як різновид права власності на майно містить усі ознаки, притаманні договорам відчуження, із специфікою, встановленою чинним законодавством.

Водночас набуття права власності на земельні ділянки на підставі цивільно-правових угод врегульовано статтею 131 Кодексу1.

Зокрема, укладення цивільно-правових угод, що передбачають перехід права власності на земельні ділянки, а також набуття права власності на земельні ділянки за такими угодами здійснюються відповідно до Кодексу з урахуванням вимог Кодексу1.

Частиною третьою зазначеної статті передбачено, що земельні ділянки сільськогосподарського призначення приватної власності можуть бути відчужені лише за договорами купівлі-продажу, дарування, довічного утримання, спадкового договору, міни, шляхом внесення до статутного (складеного) капіталу чи шляхом звернення стягнення на них.

При цьому такі земельні ділянки можуть бути відчужені за договором дарування, довічного утримання, спадкового договору лише на користь іншого з подружжя, родичів (дітей, батьків, рідних (повнорідних і неповнорідних) братів і сестер, двоюрідних братів і сестер, діда, баби, онуків, правнуків, рідних дядька та тітки, племінниці та племінника, пасинка, падчериці, вітчима, мачухи) (частина третя статті 131 Кодексу1).

Разом з тим право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення може також набуватися банками лише в порядку звернення стягнення на них як на предмет застави (частина перша статті 130 Кодексу1).