На виконання пункту 7 протоколу міжвідомчої наради з питань "Про стан виконання рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28 квітня 2014 року "Про деякі заходи щодо захисту майнових прав та інтересів держави Україна у зв'язку із тимчасовою окупацією території України", уведеного в дію Указом Президента України від 7 травня 2014 року № 458" від 20 травня 2014 року, проведеної в Апараті Ради національної безпеки і оборони України під головуванням заступника Секретаря РНБО України Литвиненка О. В., Міністерство юстиції разом з Торгово-промисловою палатою України опрацювало питання розірвання або невиконання договорів купівлі-продажу за фактом встановлення форс-мажорних обставин у зв'язку із тимчасовою окупацією території України та інформує про таке.

27 квітня 2014 року набрав чинності Закон України від 15.04.2014 р. № 1207-VII "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (далі - Закон).

Цей Закон визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб (частина перша ст. 2 Закону ).

Статтею 13 цього Закону передбачено, що особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території визначаються законом.

У зв'язку з цим інформуємо, що листом Першого віце-прем'єр-міністра України Яреми В.Г. від 08.05.2014 р. № 16143/2/1-14 (п. 10) до доручення Прем'єр-міністра України Яценюка А. П. від 07.05.2014 р. № 16143/1/1-14 Міністерству економічного розвитку і торгівлі доручено розробити та внести в установленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України відповідний законопроект.

Також у контексті викладеного слід зазначити, що тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України (ст. 1 Закону).

У зв'язку з цим інформуємо, що цивільне законодавство, зокрема його основний акт - Цивільний кодекс України (далі - ЦКУ), визначає порядок укладання договору купівлі-продажу (глава 54).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (частина перша ст. 655 ЦКУ).

Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша ст. 627 ЦКУ).

Так, за загальним правилом договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до частини другої ст. 638 ЦКУ істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Також сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами (частина друга ст. 6 ЦКУ).

За загальним правилом під "форс-мажором" розуміється виникнення надзвичайних і невідворотних обставин, у тому числі обставин непереборної сили, результатом яких є невиконання зобов'язань однією із сторін.

Таким чином, сторони мають право самостійно визначити у договорі, що саме вони відносять до форс-мажору. Зокрема, визначити, які обставини є форс-мажором і суб'єктів, що мають його підтверджувати.

Статтею 629 ЦКУ визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

При цьому згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГКУ) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Разом з тим інформуємо, що згідно з нормами ЦКУ особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів (ст. 617 ЦКУ).

Тобто законодавець встановлює дві основні підстави звільнення особи, яка порушила зобов'язання, від відповідальності. Такими обставинами є випадок та непереборна сила. Доведення наявності випадку або непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Аналогічна норма відображена у ст. 218 ГКУ, а саме: учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Також відповідно до ст. 263 ЦКУ однією з підстав для зупинення перебігу позовної давності є дія непереборної сили, тобто надзвичайної або невідворотної за даних умов події.

Статтею 651 ЦКУ визначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічне положення закріплено у частині першій ст. 188 ГКУ: зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.