Питання юридичних фактів відноситься до фундаментальних незалежно від галузі права. Воно є одним зі стрижневих категорій всієї юриспруденції, що й визначає науковий інтерес до його дослідження. Майже всі види правничої діяльності пов'язані зі встановленням юридичних фактів. Так, до обов'язків слідчого входить встановлення події злочину та обставин, які її характеризують. При розгляді будь-якої справи суддя зобов'язаний окреслити коло юридичних фактів як обставин, які підлягають встановленню, що сприяє повному та всебічному розгляду справи взагалі. До подібних дій вдається й нотаріус при вчиненні нотаріальних дій, адвокат - при захисті свого клієнта та ще багато інших представників юридичної професії. З цього приводу в юридичній літературі є багато досліджень. Однак особливості встановлення юридичних фактів державним реєстратором прав на нерухоме майно не знайшли належного висвітлення на сторінках наукової літератури, що й обумовлює актуальність зазначеного питання. Разом із цим державний реєстратор прав на нерухоме майно є відносно новим учасником цивільного обороту, у зв'язку з чим його діяльність лише починає привертати увагу вчених-юристів.

Дослідженню питання юридичних фактів та способів їх встановлення присвятили свої праці такі вітчизняні та зарубіжні вчені юристи, як М.М. Агарков, Ч.Н. Азімов, В.І. Борисова, В.В. Вітрянський, О.В. Дзера, І.В. Жилінкова, А.М. Завальний, О.С. Іоффе, Г.В. Кикоть, О.О. Красавчиков, Н.С. Кузнєцова, Р.А. Майданик, О.П. Петришин, І.В. Спасибо-Фатєєва, М.В. Цвік, В.Л. Яроцький та інші.

Метою статті є аналіз статусу державного реєстратора прав на нерухоме майно як учасника цивільного обороту, до компетенції якого відноситься встановлення юридичних фактів.

Розуміння юридичних фактів є визначальним моментом у з'ясуванні природи дій з їх встановлення, у зв'язку з чим їх розгляду потрібно приділити окрему увагу. Так, питання юридичних фактів, набувши дефініційного оформлення лише у XIX ст. в працях Фрідріха Карла фон Савіньї [1, с. 113], стало предметом дослідження багатьох вчених цивілістів. І на сьогоднішній день більшість з них єдині в позиціях з приводу того, що юридичними фактами в цивільному праві є обставини, наявність яких тягне встановлення, зміну, припинення або інші трансформації цивільних прав і обов'язків (цивільних правовідносин) [2, с. 61]. Або, іншими словами, - це конкретні життєві обставини, з якими закон пов'язує виникнення, зміну чи припинення правовідносин [3, с. 53]. Разом із цим, на нашу думку, більш точно розкриває правову природу юридичних фактів М. О. Рожкова, яка у своїй праці "Юридические факты в гражданском праве" розмежовує "правову модель обставин" і "юридичний факт". На думку вченої, правовою моделлю обставин є абстрактна (типова) обставина, яка закріплена в гіпотезі норми (або декількох норм) і з якою норма пов'язує настання певних наслідків. Юридичний факт, у свою чергу, визначається як реальна життєва обставина, з правовою моделлю якого норма права пов'язує настання певних наслідків [4]. Такий підхід більш чітко розкриває механізм впливу фактичних обставин на правову дійсність і дозволяє уявити, як такі обставини викликають зміни в статусі осіб, їх правах, обов'язках і правовідносинах. Надане М. О. Рожковою визначення юридичних фактів дозволяє зробити деякі уточнення до наявних в юридичній літературі визначень їх встановлення. Зокрема, Р. В. Разбейко визначає встановлення юридичних фактів як інформаційний процес, зміст якого полягає в перетворенні інформації про факти ймовірного знання - у достовірне, шляхом встановлення всіх необхідних обставин, що дозволяє дати їм юридичну оцінку - визнати чи не визнати за ними властивості юридичного факту (юридичного складу) [5, с. 520]. Зважаючи на наведені позиції вчених юристів, вважаємо, що встановлення юридичних фактів у цивільному праві можна розуміти як розумово-аналітичний процес мислення, спрямований на визначення кола фактичних обставин матеріальної дійсності та виявлення ступеня тотожності між цими обставинами та правовими моделями, закріпленими в нормах права, який завершується висновком про тотожність відповідних обставин та моделей, а тому й про існування юридичного факту або про її відсутність, і, відповідно, відсутність юридичного факту. При цьому слід зазначити, що оформленість результатів встановлення юридичних фактів має суттєве значення лише в тому разі, коли норми права зобов'язують суб'єкта встановлення їх оформляти. В іншому разі вони можуть існувати в неоформленому (ідеальному) стані як власні переконання або установки. Наприклад, практичного значення набувають ті юридичні факти, встановлення яких підтверджується мотивувальною частиною судового рішення, у зв'язку з чим на суд покладається обов'язок передбачити їх для дотримання умов обґрунтованості судового рішення. Саме таке розуміння встановлення покладається в основу розгляду діяльності державного реєстратора прав на нерухоме майно, спрямованої на встановлення юридичних фактів у цивільному праві.

Тепер слід перейти до розгляду статусу та повноважень державного реєстратора прав на нерухоме майно як учасника цивільного обороту. Перш за все, слід звернути увагу, що в пункті 3 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2011 № 703 (далі - Порядок), йдеться саме про державного реєстратора [6, п. 3], тобто особу, яка в цивільних правовідносинах представляє державу. Крім того, статус державного реєстратора визначає і сфера його діяльності, яка також окреслюється назвою його посади згідно з положеннями наведеного Порядку - державний реєстратор прав на нерухоме майно. Це в свою чергу дає привід вважати, що в разі запровадження системи реєстрації зобов'язальних прав у сфері обороту нерухомого майна, таких, як, наприклад, права на переважну купівлю об'єкта нерухомого майна його співвласником або орендарем, такі функції будуть виконуватися також зазначеними реєстраторами. Проте на даний час це лише наукове припущення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон) державним реєстратором може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж юридичної роботи не менш як два роки, пройшов стажування в органах державної реєстрації прав не менше шести місяців [7, ст. 9]. Такі вимоги до державного реєстратора одразу дозволяють зробити висновок про необхідність досить значного обсягу юридичних знань для виконання покладених на нього обов'язків. Для прикладу: прокурорами і слідчими прокуратури можуть призначатися громадяни України, які мають вищу юридичну освіту, необхідні ділові і моральні якості (стаття 46 Закону України "Про прокуратуру" ) [8, ст. 46], а для того, щоб бути рекомендованим на зайняття посади судді необхідно, щоб кандидат був громадянином України не молодшим двадцяти п'яти років, мав вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки, а також проживав в Україні не менш як десять років і володів державною мовою (стаття 64 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" ) [9, ст. 64].

Відповідь на запитання про те, чи є державний реєстратор прав на нерухоме майно суб'єктом встановлення юридичних фактів в цивільному праві на кшталт судді чи прокурора, вбачається в пункті першому частини першої статті 9 Закону , яка визначає, що державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно [6, ст. 9]. Тобто до кола повноважень державного реєстратора входить дослідження документів на предмет їх відповідності вимогам законодавства, визначення факту виникнення в заявника речового права на нерухоме майно або ж його обтяження, а також встановлення відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно. Крім того, саме зазначені положення Закону встановлюють межі дослідження наведених юридичних фактів. Цими межами і є подані документи та права, які з них виникають. З точки зору юридичних фактів встановленню підлягають наступні обставини: а) чи відповідає поведінка особи на момент вчинення правочину тим правовим моделям, які в подальшому є необхідними для державної реєстрації прав, що виникли внаслідок цього правочину? б) чи виникло в особи право, яке підлягає державній реєстрації? в) чи належним чином зафіксовані юридичні факти в документах, які подаються для проведення реєстрації? г) чи достатньо їх для проведення реєстрації тощо. Іншими словами - державний реєстратор повинен встановити ті юридичні факти, які виникають безпосередньо з поданих документів, а не ті, які були необхідними для їх видачі. Винятком хіба що може бути державна реєстрація речового права на підставі рішення суду про віндикацію нерухомого майна. Крім того, особливістю державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є мінімальна необхідність безпосереднього спілкування заявника й реєстратора, що по суті підвищує значення процесу аналізу змісту поданих для реєстрації документів. На відміну від нотаріуса або посадових чи службових осіб державних органів, які безпосередньо спілкуються зі сторонами правочину, реєстратор обмежений у спілкуванні із заявником, а тому встановлює всі юридичні факти на підставі обставин, належним чином зафіксованих у поданих йому документах. Зокрема, межею встановлення юридичних фактів щодо речових прав на нерухоме майно або їх обтяжень, які виникли внаслідок правочину, є сам правочин. Для отримання необхідного обсягу відомостей державному реєстратору не треба зустрічатися зі сторонами правочину й пересвідчуватися в спрямованості їх волі на виникнення саме тих наслідків, які зафіксовані в умовах правочину. Проте можна сказати, що державний реєстратор проводить аналіз змісту та форми документів. Пояснень цьому декілька: по-перше, для державної реєстрації може подаватися підроблений документ, а тому відповідальність перед законним власником за проведення державної реєстрації прав на підставі такого документа може нести держава в особі державного реєстратора; по-друге, при складанні документа особа, яка здійснювала його підготовку, може допустити технічну помилку у імені суб'єкта, адресі об'єкта або в інших відомостях, у зв'язку з чим зі змісту цього документа будуть витікати протиріччя (наприклад, об'єкт нерухомого майна відчужується суб'єктом, який не має на це права, у зв'язку з чим провести державну реєстрацію на підставі такого документа стане неможливо).