Інститут банкрутства в Україні пройшов тривалий шлях становлення та розвитку. За радянських часів процедура неплатоспроможності була регламентована, однак практично не застосовувалася.

Лише проголошення України незалежною державою та визначення економічного вектора на розвиток ринкових відносин сприяло відродженню інституту банкрутства. У зв'язку з цим виникла необхідність нормативно-правового врегулювання підстав, процедур та наслідків неплатоспроможності боржника.

Новелою у вітчизняному правовому полі став Закон України "Про банкрутство" , введений в дію Постановою Верховної Ради України від 14.05.92 № 2344-XII , який був чинний сім років, проте він окреслював лише контур системи державного регулювання сфери неплатоспроможності і мав значні недоліки.

Насамперед Закон України "Про банкрутство" не передбачав створення спеціалізованого органу державного регулювання з питань банкрутства, а також існування однієї з головних фігур процедури банкрутства - арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора).

Хоча такі персонажі, як розпорядник майна боржника та ліквідатор, законодавець передбачив. Повноваження щодо розпорядження і контролю за майном боржника арбітражний суд покладав на банк, що здійснював розрахунково-касове обслуговування боржника, Фонд державного (комунального) майна, якщо боржник - державне підприємство, організація, або іншу особу за пропозицією боржника (боржників) чи кредитора (кредиторів), і втрачали силу надані повноваження з моменту утворення ліквідаційної комісії (стаття 9).

Стосовно ліквідаторів, то вони призначалися постановою арбітражного суду про визнання боржника банкрутом з числа представників зборів кредиторів, банків, фінансових органів, а також Фонду державного (комунального) майна, якщо банкрутом визнано державне підприємство або організацію. На них покладалися обов'язки проведення процедури задоволення вимог кредиторів (стаття 13).

Крім того, призначені ліквідатори утворювали ліквідаційну комісію, до складу якої входив також розпорядник майна боржника.

До функцій ліквідаційної комісії входило: управління майном банкрута; здійснення інвентаризації та оцінки майна банкрута; визначення ліквідаційної маси і розпорядження нею; вжиття заходів до стягнення дебіторської заборгованості; реалізація майна банкрута і здійснення інших заходів, спрямованих на задоволення вимог кредиторів (стаття 16).

Важливим кроком на шляху до удосконалення державного регулювання у сфері відновлення платоспроможності та банкрутства підприємств та організацій стало створення Указом Президента України від 17.06.96 № 435/96 центрального органу виконавчої влади, підпорядкованого Кабінету Міністрів України, - Агентства з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій.

Положенням про Агентство з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій , затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.96 № 990, було визначено такі основні завдання створеного органу: реалізація заходів щодо запобігання банкрутству підприємств та організацій; проведення за участю міністерств, інших центральних органів виконавчої влади аналізу фінансово-господарського становища підприємств та організацій, майно яких перебуває у державній власності, з метою визначення неплатоспроможних підприємств та організацій; ведення реєстру неплатоспроможних підприємств та організацій, майно яких перебуває у державній власності; здійснення функцій щодо управління майном підприємств та організацій, занесених до реєстру; проведення експертизи проектів програм оздоровлення фінансового становища та запобігання банкрутству підприємств та організацій, занесених до реєстру; здійснення заходів щодо реорганізації та санації неплатоспроможних підприємств та організацій, занесених до реєстру; методологічне забезпечення вирішення питань, пов'язаних з неплатоспроможністю підприємств та організацій.

Указом Президента України від 13.05.98 № 465/98 Агентство з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій було перейменовано на Агентство з питань банкрутства, а вищезазначені завдання доповнено таким: формування і ведення єдиної бази даних про підприємства-банкрути; організація навчання фахівців з питань банкрутства.

За час дії Закону України "Про банкрутство" нормативними актами Президента та Кабінету Міністрів України створювалися умови для вжиття заходів щодо посилення ефективності застосування процедур банкрутства.

Однак Закон України "Про банкрутство" у первинному вигляді продемонстрував низьку процесуальну здатність, а численні зміни до нього не надали необхідного ефекту. У зв'язку з цим було прийнято рішення про підготовку нового законодавчого акта з питань банкрутства.

01.01.2000 набрав чинності Закон України від 30.06.99 № 784-XIV "Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом" (далі - Закон), і тим самим було розпочато наступний етап розвитку державного регулювання у сфері банкрутства.

Переваги нового Закону, який є чинним і на сьогодні, були беззаперечними.

По-перше, Закон встановлює умови та порядок не лише визнання боржника банкрутом, а й відновлення його платоспроможності та застосування ліквідаційної процедури, повного або часткового задоволення вимог кредиторів. У зв'язку з цим Закон має більшу кількість статей, які складають послідовну та логічну структуру порівняно з попереднім Законом.

По-друге, розширився глосарій, який висвітлено у статті 1 Закону. Зокрема, удосконалено з урахуванням набутого досвіду поняття "банкрутство", що вживається у значенні визнання господарським судом неспроможності боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

По-третє, на рівні закону закріплено існування державного органу з питань банкрутства та його повноваження.

Згідно частини першої статті 2 Закону державну політику щодо запобігання банкрутству, а також забезпечення умов реалізації процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом стосовно державних підприємств та підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує двадцять п'ять відсотків, суб'єктів підприємницької діяльності інших форм власності у випадках, передбачених цим Законом , здійснює державний орган з питань банкрутства, який діє на підставі положення, затвердженого у встановленому порядку.

Слід зауважити, що повноваження державного органу з питань банкрутства за десятирічний строк не переглядалися.

Указом Президента України від 23.10.2000 № 1159/2000 повноваження державного органу з питань банкрутства відповідно до Закону було покладено на Міністерство економіки України.

Згодом у складі Міністерства економіки України постановою Кабінету Міністрів України від 27.03.2006 № 370 було створено Державний департамент з питань банкрутства як урядовий орган державного управління.

Положення про Державний департамент з питань банкрутства було затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2006 № 533.

На сьогодні Указом Президента України від 06.04.2011 № 395/2011 повноваження державного органу з питань банкрутства покладено на Міністерство юстиції України.