Протягом тривалого часу у громадян та населення України укоренилася думка, що корупція притаманна лише чиновникам і що лише чиновники вчиняють корупційні діяння. Поширенню та закріпленню такого стереотипу мислення сприяло і наведене в Законі України "Про боротьбу з корупцією" визначення корупції, яке зводилось лише до того, що це діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, яка спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг.

Наявність такого підходу до корупції як соціального явища пропонувало хибні кроки з її подолання і ще більше підкріплювало ідею "сильної руки" у подоланні корупції. Так у суспільстві і до цього часу іноді можна чути заклики до реалізації найпростіших "рецептів" подолання корупції - достатньо активізувати роботу правоохоронних органів, щоб покарати всіх чиновників та замінити їх більш гідними людьми.

При цьому, сварячи корумпованих чиновників і вважаючи себе жертвами корупції, жоден з нас мабуть що дуже рідко, а може і ніколи, не замислювався, чим від цих чиновників відрізняємося ми самі, коли намагаємося вирішити на свою користь будь-які питання шляхом добровільного давання хабара. Пропонуючи чи обіцяючи з власної ініціативи хабар чиновнику, ми не перестаємо впевнено стверджувати, що якщо чиновнику не "дати на лапу", питання не вирішиться.

До такого способу вирішення питань ми вже привчили і власних дітей, і навіть онуків, які знають, що в дитячому садочку батьки даватимуть подарунки, щоб за дитиною краще доглядали, а в школі - щоб ставили кращі оцінки, а потім - щоб дитину прийняли в один з "вишів", в яких також не обов'язково вчитися. І так - протягом всього життя. Звичайно, нам набагато дешевше обходиться заплатити 100 гривень працівнику ДАІ, ніж сплачувати офіційний штраф, наприклад, 500 гривень.

Однак, проведені за останні роки в Україні дослідження з питань запобігання та протидії корупції свідчать саме про проблему не просто толерантного ставлення всього суспільства до корупції, а про використання корупції як "ефективної рушійної сили" при отриманні позитивних результатів врегулювання різного роду проблем. Саме таке ставлення суспільства до корупції є однієї з багатьох складових, що дозволяють корупції поширюватися в державі.

У зв'язку з цим застосування репресивного антикорупційного законодавства, спрямованого лише на покарання публічних службовців, без усунення факторів, що живлять та породжують корупцію, не приносило та і не могло принести жодних відчутних результатів щодо зниження її рівня.

Зокрема, правоохоронці сотнями та тисячами складали протоколи про корупційні діяння та інші правопорушення, пов'язані з корупцією, а особи, на яких накладались адміністративні стягнення, в більшості випадків продовжували після сплати відповідного штрафу працювати в тих самих органах державної влади на тих самих посадах.

Наразі в державі створені умови для викорінення корупції і не просто задекларовано наміри запобігати та протидіяти корупції, а реально проявлено політичну волю на вищих щаблях влади щодо проведення повного реформування не лише антикорупційного законодавства, а і всієї державної антикорупційної політики.

Першим кроком на цьому шляху стало створення Національного антикорупційного комітету, результатом діяльності та активної позиції якого стала розробка та швидке прийняття Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції".

До цього Закону можна ставитися критично, але не можна не визнати, що цей Закон дасть поштовх для зміни ситуації в державі.

В першу чергу слід зазначити, що Закон визначає корупцію не лише як проблему чиновників. Закон визначає корупційними правопорушеннями і дії громадян при наданні або пропозиції надання неправомірної вигоди чиновнику.

Так, відповідно до Закону корупція - це використання особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, наданих їй службових повноважень та пов'язаних із цим можливостей з метою одержання неправомірної вигоди, або прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень та пов'язаних із цим можливостей.

Саме тому до суб'єктів відповідальності за корупційні правопорушення Закон відносить не лише осіб, які отримують заробітну плату з державного або місцевого бюджетів, та осіб, які надають державні послуги (приватні нотаріуси, аудитори, експерти тощо), а і осіб, які постійно або тимчасово обіймають певні посади у юридичних особах приватного права незалежно від організаційно-правової форми, а також посадових осіб юридичних осіб, фізичних осіб - у разі одержання від них чиновниками або за участю цих чиновників іншими особами неправомірної вигоди.

При цьому значна частина положень Закону спрямована на запобігання корупції. Задля цього вперше на законодавчому рівні визначено поняття конфлікту інтересів, під яким пропонується розуміти суперечність між особистими інтересами особи та її службовими повноваженнями, наявність якої може вплинути на об'єктивність або неупередженість прийняття рішень, а також на вчинення чи невчинення дій під час виконання наданих цій особі службових повноважень.