Протягом всього періоду становлення України як незалежної, демократичної, правової держави, в якій права та інтереси людини і громадянина проголошено Конституцією України найвищою соціальною цінністю, що визначає спрямованість розвитку і діяльності держави, одним із найактуальніших питань залишається реформування судової системи.

З моменту вступу до Ради Європи у 1995 році Україна визнала необхідність приведення системи правосуддя у відповідність до визнаних європейських стандартів.

Першими законодавчими актами, прийнятими в Україні з часу здобуття незалежності стали Закон України "Про статус суддів" (1992 року) та Закон України "Про судоустрій України" (2002 року), які визначили правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні, систему судів загальної юрисдикції, основні вимоги щодо формування корпусу професійних суддів та статус суддів, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування тощо.

Разом з тим, практика застосування зазначених законів, показала про наявність низки проблем, зокрема, в частині недосконалості системи судів, порядку добору суддів та притягнення їх до дисциплінарної відповідальності, системи і діяльності кваліфікаційних комісій тощо, які з часом набували системного характеру і негативно позначились на рівні судового захисту громадян і якості здійснення правосуддя в цілому. Фрагментарні зміни, які вносились до вказаних законів, ситуації на краще не змінили.

З огляду на це назріла нагальна необхідність у вжитті скоординованих заходів щодо комплексного реформування законодавства про судоустрій і статус суддів, а також здійснення судочинства.

Завдяки консолідованим зусиллям усіх інститутів влади 7 липня 2010 року Верховною Радою України прийнято Закон України "Про судоустрій і статус суддів", проект якого був підготовлений Робочою групою, створеною Президентом України.

Прийняття цього Закону стало довгоочікуваною і важливою подією в напрямку реформування судової системи України та приведення її у відповідність до європейських стандартів.

У положеннях Закону комплексно вирішено існуючі проблеми в цій сфері. При цьому враховано висновки і рекомендації Венеціанської комісії, які надавались до попередніх законопроектів з питань судоустрою і статусу суддів.

Європейська спільнота високо оцінила ухвалення вказаного Закону, оскільки це стало важливим кроком у створенні судової системи в Україні, яка б відповідала вимогам, що висуваються до судової влади в демократичній державі.

Зокрема, Венеціанська Комісія у своєму висновку до Закону, схваленому на її засіданні 15-16 жовтня 2010 року, більшість норм Закону оцінила позитивно як такі, що відповідають визнаним європейським стандартам, а також висловила рекомендації щодо подальшого їх вдосконалення.

Розглядаючи питання практики застосування положень Закону, яка склала вже понад десять місяців, варто зосередити увагу на таких основних її аспектах.

Відповідно до Закону на сьогодні функціонує чітка вертикаль системи судів загальної юрисдикції на чолі з вищими спеціалізованими судами, які відповідають за забезпечення єдності застосування законодавства та судової практики в межах відповідної судової юрисдикції. Зокрема, в реалізацію положень Закону Указом Президента України від 12 серпня 2010 року N 810 утворено Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, який розпочав свою роботу з 1 листопада 2010 року, і до його складу на сьогодні обрано 63 судді.

Також на виконання вимог Закону відповідно до Указу Президента України від 14 вересня 2010 року N 900 ліквідовано військові суди, існування яких вже давно критикувалось міжнародними інститутами, як одна із головних невідповідностей європейським стандартам та практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із Законом здійснення функцій з добору кандидатів на посади суддів та притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності зосереджено в одному органі - Вищій кваліфікаційній комісії суддів України, що, в свою чергу, забезпечує організаційну єдність та централізованість у вирішенні цих питань.

Як того вимагають положення Закону добір кандидатів на посади суддів здійснюється на засадах конкурсності та прозорості і включає такі стадії, як проходження кандидатами спеціальної підготовки, складання ними кваліфікаційного іспиту (шляхом анонімного тестування), формування рейтингу кандидатів та зарахування їх до резерву на заміщення вакантних посад суддів, рекомендування особи на посаду судді, виходячи із місця, яке займає особа у відповідному рейтингу.

При цьому важливо відзначити, що визначений Законом механізм призначення на посаду судді усуває політичну складову із процесу призначення суддів Президентом України на посаду вперше і обрання їх Парламентом безстроково, відносячи рішення вказаних суб'єктів у ранг церемоніального характеру.

На сьогодні Вищою кваліфікаційною комісією суддів України вже розпочато процедуру добору кандидатів на посади суддів та в повній мірі здійснюються необхідні для цього організаційні заходи.

Зокрема, 28 квітня 2011 року Вищою кваліфікаційною комісією суддів України прийнято рішення про допуск до участі у доборі кандидатів на посаду судді 3430 осіб, які подали письмові заяви про участь у доборі кандидатів на посаду судді, всі необхідні документи, визначені Законом, і за результатами перевірки поданих документів ці особи відповідають вимогам, установленим до кандидата на посаду судді.