Указом Президента України від 24 травня 2011 року N 597 схвалено Концепцію розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні.

Зазначену Концепцію було розроблено робочою групою, утвореною наказом Міністерства юстиції від 27 травня 2010 року N 491/7, до складу якої увійшли представники Верховного Суду України, центральних органів виконавчої влади, Генеральної прокуратури України, Інституту законодавства Верховної Ради України, пенітенціарної системи, неурядових громадських організацій.

Варто відмітити, що серед положень Концепції знайшли своє відображення кращі ідеї та позитивні напрацювання, що розроблялися свого часу при підготовці відповідного проекту концепції робочою групою при Верховному Суді України, склад якої був також представлений різноманітними державними органами, в тому числі представниками громадськості.

Аналіз положень Концепції свідчить про запровадження нового підходу держави до проблеми дитячої злочинності, захисту прав дітей. Адже, діти - є особливою категорією будь-якого суспільства. У зв'язку зі своєю соціальною незрілістю, вони не здатні в повній мірі усвідомлювати характер вчинюваних ними дій, а також можливість настання від цього негативних для себе наслідків. Одночасно, вони є майбутніми повноправними членами цього суспільства та, по суті, черговою ланкою у процесі продовження його існування. Держава, яка визначила себе як соціальна та правова, зі свого боку, має створити кожній дитині належні умови становлення та повного і гармонійного розвитку своєї особистості. У зв'язку з чим, є необхідність при вибудові будь-яких відносин з дітьми враховувати вікові, соціально-психологічні та інші особливості їх розвитку.

Значна кількість міжнародних документів, положення яких спрямовані на захист прав дітей, серед яких, зокрема:

1. Конвенція ООН з прав дитини 1989 року;

2. Керівні принципи ООН з попередження злочинності серед неповнолітніх та Правила ООН щодо захисту неповнолітніх, позбавлених волі 1990 року;

3. Рекомендація Комітету міністрів Ради Європи державам-членам щодо нових засобів роботи з злочинністю серед неповнолітніх і ролі правосуддя у справах неповнолітніх 2003 року;

4. Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи державам членам щодо соціальної реакції на злочинність серед неповнолітніх 1987 року;

5. Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи щодо ролі раннього психологічного втручання з метою профілактики злочинності 2000 року;

6. Європейська конвенція про здійснення прав дітей 1996 року, та інші вказує на те, що порушене питання потребує особливої уваги з боку будь-якої держави.

Конституція України визнає людину, її життя і здоров'я, честь і гідність найвищою соціальною цінністю. Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості. Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість держави.

Залежно від сфери регулювання суспільних відносин, законодавство України містить низку особливостей, що стосуються правовідносин з дітьми.

Так, Цивільний кодекс в залежності від віку суб'єкта правовідносин, окрім повної цивільної дієздатності фізичної особи визначає також часткову цивільну дієздатність та неповну цивільну дієздатність, характерною рисою яких, зокрема, є особливості у питанні цивільної відповідальності малолітньої та неповнолітньої особи.

Кримінальний кодекс визначає вік, з якого можливе настання кримінальної відповідальності, а також встановлює низку особливостей щодо кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх.

Кримінально-процесуальний кодекс також встановлює особливості провадження у справах про злочини неповнолітніх. Зокрема, визначає перелік обставин, що підлягають встановленню (характеристика особи неповнолітнього; умови його життя та виховання; обставини, що негативно впливали на його виховання; наявність або відсутність дорослих підмовників та інших осіб, які втягнули неповнолітнього в злочинну діяльність); виняткові випадки затримання неповнолітнього та взяття його під варту. Встановлює особливості вчинення процесуальних дій за участю неповнолітнього, порядок застосування до нього примусових заходів виховного характеру при розгляді справи судом. Передбачає можливість закриття кримінальної справи за злочин невеликої та середньої тяжкості, вчинений неповнолітнім.

Вищезазначене свідчить, що питанню дотримання прав дітей в Україні приділено значну увагу, що відповідає більшості загальновизнаним міжнародним стандартам. Разом з тим, розглядаючи вказане питання в контексті кримінальної юстиції варто відмітити, що низка положень чинного законодавства потребує суттєвого оновлення відповідно до вимог сучасності та з урахуванням розвитку правової думки. Так само є необхідність у впровадженні нових форм та методів роботи з неповнолітніми правопорушниками.

Недосконалість законодавства неминуче породжує проблеми у сфері правозастосування, унеможливлюючи реалізацію в повній мірі, в тому числі суддями, від рішень яких залежить подальша доля неповнолітніх правопорушників, своїх повноваження щодо здійснення незалежного, об'єктивного та неупередженого правосуддя, зокрема з метою виправлення неповнолітньої особи, запобігання вчиненню нею нових злочинів, унеможливлення завдання їй фізичних страждань або приниження людської гідності.

До проблем у сфері правозастосування також призводить відсутність системності у діяльності органів та служб у справах дітей та їх взаємодії між собою, що не сприяє формуванню єдиних та, головне, обґрунтовано вивірених підходів щодо роботи з неповнолітнім правопорушником, зокрема при подачі до суду документів, що характеризують його як особу, супроводженні під час здійснення правосуддя, тощо.