У світовій практиці податок на додану вартість (ПДВ) вважається одним з найбільш ефективно працюючих податків, що стимулює національного виробника. Це непрямий бюджетоутворюючий податок. У другій половині XX століття в розвинених країнах його вводили, щоб обмежити перевиробництво.

Вперше податок на додану вартість було запроваджено у Франції в 1954 р. Потім ПДВ набув великого поширення - спочатку в інших країнах Європи, а пізніше - в країнах Азії, Африки і Латинської Америки. На сьогодні податок на додану вартість стягується більше, ніж у 130 країнах світу. Його розмір різниться від 5 до 28%. Наприклад, ставка ПДВ в Японії становить 5%, Канаді - 7%, Панамі - 5%, Росії - 18%. З економічно розвинених країн ПДВ відсутній в США, Швейцарії та Австралії, де замість нього діє податок з продаж за ставкою від 2 до 11%.

Також слід відмітити, що наявність ПДВ є обов'язковою умовою для вступу нових членів до Європейського Союзу.

Україна взяла за основу французьку модель ПДВ. На початку 90-х років цей податок був запроваджений для наповнення бюджету. На той час діяла ставка в розмірі 28%, на сьогодні - 20%. При цьому, в проекті Податкового кодексу України, який розробив Уряд, її пропонується знизити до 17% з 1 січня 2014 року.

За оперативними даними Державного казначейства України до загального фонду державного бюджету за січень-вересень 2010 року надійшло 143,8 млрд.грн. Зокрема податку на додану вартість надійшло 87,9 млрд.грн., податку на прибуток підприємств 24,1 млрд.грн., акцизного збору 17,5 млрд.грн., ввізного мита 5,8 млрд.грн., інші надходження - 8,5 млрд.грн. При цьому, здійснено відшкодування ПДВ грошовими коштами на суму 15,8 млрд.грн.

Головна особливість цього податку полягає в тому, що його платниками фактично є кінцеві споживачі товарів і послуг, причому як споживачі товарів і послуг виробничо-технічного призначення, так і споживачі товарів і послуг особистого призначення. За допомогою цього податку між кінцевими споживачами рівномірно розподіляється та частина створеного в суспільстві продукту, яка має централізуватись і задовольняти загальнодержавні потреби. Він стимулює економію витрат усіх видів матеріальних ресурсів, які не входять до складу валових витрат і собівартості продукції і, отже, не відшкодовуються підприємству, яке в такому разі виступає не як проміжний, а як кінцевий споживач (наприклад будівельні матеріали для капітальних вкладень та інших робіт з поліпшення основних засобів, здійснених за рахунок власного прибутку або інших джерел фінансування, ряд витрат, не пов'язаних з веденням господарської діяльності). У сфері обігу податок на додану вартість стимулює продавців до стримування продажних цін на товари та послуги.

Податок на додану вартість має високу ефективність із фіскальної точки зору. Широка база оподаткування, яка включає не лише товари, але й роботи і послуги, забезпечує надійність та стабільність надходжень до бюджету. Універсальні ставки полегшують як обчислення податку для його платників, так і контроль податкових органів за правильністю та своєчасністю його сплати. Стягнення ПДВ на всіх етапах руху товарів, робіт, послуг має наслідком рівномірний розподіл податкового тягаря між усіма суб'єктами господарювання.

ПДВ як один із головних податків, на якому базується податкова система України, є предметом широких дискусій щодо доцільності його застосування та наслідків справляння для економічного розвитку і бюджету країни.

Окремі питання функціонування та удосконалення адміністрування податку на додану вартість в Україні досліджували О.Данілов, Б.Карпінський, В.Копилов, С.Лекарь, В.Лисенко, В.Мельник, М.Науменко, А.Сігайов, А.Скрипник, А.Соколовська, В.Парнюк, Т.Паянок та інші.

Деякі вітчизняні науковці та державні діячі вважають, що "діюча ставка ПДВ є дещо завищеною та наголошують на необхідності її зниження. І хоча зниження ставки податку має позитивне значення, оскільки воно буде сприяти збільшенню обсягів реалізації за рахунок зниження цін, що призведе до прискорення кругообігу фінансових ресурсів, що вкрай важливо для ефективного функціонування фінансової системи, все ж основні проблеми ПДВ полягають у невідпрацьованому механізмі його справляння" (1, с. 89).

Гострота дискусій щодо ПДВ у світі та в Україні викликана істотними побічними ефектами, з якими на практиці виявилось пов'язане запровадження найпривабливішої його риси - механізму відшкодування сум податку, сплачених у складі ціни товарів (робіт, послуг).

Як зазначає, О.Я.Гордін "відшкодування податку на додану вартість виступає як сума, що підлягає поверненню платнику податку на додану вартість із бюджету. Повертається виключно така частка сплачених коштів, яка утворилась у зв'язку з надлишковою сплатою податку. Цей надлишок формується при зіставленні суми податку на додану вартість, який сплачує платник при придбанні товарів (робіт, послуг) і суми податку на додану вартість при реалізації товарів (робіт, послуг), у виробництві або здійсненні яких брали участь товари (роботи, послуги), придбані або отримані ним" (2, с. 80).

Основні засади адміністрування податку на додану вартість встановлені Законом України "Про податок на додану вартість" (далі - Закон), який визначає категорії платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Виходячи із положень пункту 1.8 статті 1 Закону, бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету та строки розрахунків з бюджетом, визначено пунктом 7.7 статті 7 Закону.

Якщо за результатами звітного періоду різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду, має від'ємне значення, то така сума підлягає (як надміру сплачена) відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України.

Відшкодування при настанні терміну проводиться згідно з рішенням платника податку, яке відображене в податковій декларації (одночасно може бути декілька напрямів відшкодування) шляхом:

- перерахування грошових сум з бюджетного рахунку на рахунок платника податку в установі банку, що його обслуговує;

- зарахування суми відшкодування в рахунок платежів з податку на додану вартість.

Сутність механізму відшкодування податку на додану вартість полягає у тому, що за підсумками періоду (першого), в якому виникло від'ємне значення, платник податку бюджетного відшкодування не одержує. Сума такого від'ємного значення у цьому періоді враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного (другого) податкового періоду (підпункт 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону) .

Платник податку набуває права на бюджетне відшкодування лише у випадку, визначеному підпунктом 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону, коли за підсумками наступного (другого) звітного періоду від'ємне значення податку на додану вартість залишається. Однак, відшкодуванню підлягає лише та частина від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому (першому) податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг). Інша частина від'ємного значення, що не потрапила під бюджетне відшкодування, включається до податкового кредиту наступного (третього) податкового періоду.

Таким чином, механізм бюджетного відшкодування податку на додану вартість за умови, якщо у першому та другому податкових періодах у платника податку є від'ємне значення суми податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню, і при цьому відсутній податковий борг, має наступний вигляд.

Платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення цієї суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

До декларації додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування, копії погашених податкових векселів (податкових розписок), у разі їх наявності, та оригіналів п'ятих основних аркушів (примірників декларанта) вантажних митних декларацій, у разі наявності експортних операцій (підпункт 7.7.4 пункту 7.7 статті 7 Закону) .

Відповідно до підпунктів 7.7.5 та 7.7.6 пункту 7.7 статті 7 Закону протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування.

Податковий орган зобов'язаний у п'ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

На підставі отриманого висновку відповідного податкового органу орган державного казначейства надає платнику податку зазначену у ній суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку податкового органу.

Також, слід зазначити, що 27 квітня 2010 року Верховною Радою України прийнято Закон України "Про Державний бюджет України на 2010 рік", статтею 25 якого передбачено здійснення відшкодування податку на додану вартість платникам, у яких суми податку задекларовані до відшкодування до 1 травня 2010 року, підтверджені перевірками та не відшкодовані на дату набрання чинності цим Законом, шляхом оформлення облігацій внутрішньої державної позики з терміном обігу п'ять років.

Номінальна вартість облігації становить 1 тис. гривень. Строк обігу облігацій - п'ять років. Погашення облігацій здійснюється шляхом проведення кожного півріччя виплат з погашення основної суми боргу в розмірі 10 відсотків номінальної вартості облігації. Ставка дохідності за облігаціями встановлюється на рівні 5,5 відсотка річних.

Відшкодування сум податку на додану вартість здійснюється на підставі поданої не пізніше 25 червня 2010 р. платником податку до органу державної податкової служби за місцем його реєстрації заяви про оформлення відшкодування податку на додану вартість облігаціями.

Підставою для проведення розрахунків облігаціями є реєстри і висновки про відшкодування сум податку на додану вартість органів державної податкової служби за місцем реєстрації платника податку, які подаються до органів Державного казначейства за місцем реєстрації платника податку.

В свою чергу, варто відмітити, що починаючи з 2000 року, загострилися проблеми з надходженням і відшкодуванням платникам податку на додану вартість. Після тривалої економічної кризи відновилось реальне зростання ВВП завдяки експортній орієнтації економіки. Проте оподаткування експортних операцій на додану вартість за нульовою ставкою призводило до збільшення обсягів його повернення платникам. Крім того, внаслідок застосування злочинних схем в зовнішньоекономічній діяльності, мало місце відшкодування податку на додану вартість без фактичного здійснення експортних операцій. В результаті заборгованість з його відшкодування стрімко зростала.

Так, якщо обсяг невідшкодованих сум податку на додану вартість у 1999 році становив 2,2 млрд.грн., то у 2000 році - 4 млрд.грн., у 2001 році - 5,8 млрд.грн., а найбільших розмірів він досяг у 2002-2004 роках. На 1 січня 2003 року бюджетна заборгованість з відшкодування податку на додану вартість склала 7,2 млрд.грн., у тому числі 2,9 млрд.грн. - прострочена. На 1 січня 2004 року відшкодуванню підлягало 6,4 млрд.грн. податку на додану вартість, з яких прострочена бюджетна заборгованість становила 1,8 млрд. гривень. Заборгованість держави з повернення підприємствам ПДВ станом на початок березня 2010 р. вперше перевищила 25 млрд. гривень.

Можливими причинами зростання заборгованості з відшкодування ПДВ є: