Міністерство юстиції України безпосередньо на практиці не реалізує державну політику у сфері оренди державного майна, однак як орган, на який покладено повноваження щодо здійснення правової експертизи всіх проектів законів та інших актів законодавства на предмет їх відповідності Конституції та законам України, а також вимогам нормопроектувальної техніки, Мін'юст постійно бере участь у процесах вдосконалення нормативного регулювання відносин у сфері оренди державного майна, підтримує ініціативи Фонду державного майна та спільно з Фондом вивчає проблемні питання оренди державного майна.

У цій статті увагу звертається на основні та найбільш актуальні питання, пов'язані з орендою державного майна, які виникали у практиці Міністерства юстиції.

1. До питання про визначення об'єкта оренди відповідно до Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України "Про оренду державного майна" об'єктами оренди за цим Законом є:

- цілісні майнові комплекси державних підприємств та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць);

- нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення) та інше окреме індивідуально визначене майно вказаних підприємств;

- майно, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації).

Тобто Законом передбачається, що дія його положень поширюється на державне майно, а під поняттям "державне майно" розуміється майно, яке закріплене за державними підприємствами, до кола яких зазвичай прийнято відносити лише державні унітарні підприємства, тобто підприємства, які утворені одним засновником та які мають статутний капітал, який не розподілений на частки (а саме - це державні комерційні та казенні підприємства).

Виникає питання щодо можливості застосування норм цього Закону до майна державних корпоративних підприємств - державних акціонерних компаній, 100 відсотків акцій яких належить державі в особі міністерств чи інших суб'єктів управління, а також можливості та доцільності поширення порядку передачі майна в оренду, визначеного Законом України "Про оренду державного та комунального майна" на такі компанії.

Існують 2 протилежні підходи до вирішення питання щодо власника майна, яке передане державним акціонерним товариствам, 100 відсотків акцій яких належить державі.

Перший підхід полягає у повному поширенні загальних положень щодо юридичних осіб (і зокрема господарських товариств) на всі товариства, утворені за участю держави, та визнання усього майна, переданого до статутного капіталу господарського товариства, його приватною власністю (так званий цивілістичний підхід). Обрання керівним цього підходу тягне за собою визнання того, що державні акціонерні товариства здійснюють передачу майна, на базі якого вони утворені, самостійно та без дотримання процедури, передбаченої Законом для майна державних комерційних підприємств. Основним законодавчим аргументом прихильників цього підходу є положення Цивільного та Господарського кодексів та Закону України "Про господарські товариства". А саме: відповідно до статті 115 ЦК господарське товариство є власником: 1) майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; 2) продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; 3) одержаних доходів; 4) іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом. Згідно зі статтею 85 ГК господарське товариство є власником: майна, переданого йому у власність засновниками і учасниками як внески; продукції, виробленої в результаті господарської діяльності товариства; доходів, одержаних від господарської діяльності товариства; іншого майна, набутого товариством на підставах, не заборонених законом. Аналогічні положення містить і стаття 12 Закону України "Про господарські товариства", згідно з якою товариство є власником: майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу.

Другий підхід базується на тому, що державні акціонерні товариства мають особливості в утворенні, які полягають в першу чергу у визначенні того, що майно, передане господарським товариствам, 100 відсотків статутного капіталу яких належить державі, має ознаки державного майна і відносно такого майна діють обмеження щодо вільного розпорядження, які передбачені для державного майна. У зв'язку з цим і передача такого майна в оренду також має відбуватися із дотриманням порядку, передбаченого положеннями Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Аналіз положень чинного законодавства у сфері управління державною власністю дає підстави стверджувати, що на сьогодні є законодавчі підстави вважати майно таких компаній державною власністю, що закріплюється за такими компаніями на праві господарського відання. Законодавець чітко не встановлює цього, але постійно робить кроки у напрямку до визначення 2 підходу. Підтвердження цього можна знайти у положеннях Законів України "Про акціонерні товариства", "Про управління об'єктами державної власності", "Про холдингові компанії".

А саме, виходячи із змісту статті 15 Закону України "Про приватизацію державного майна", заснування акціонерного товариства державою з передачею до статутного фонду державного майна не є способом відчуження державного майна відповідно до цього Закону. Законодавство не містить положень, які б надавали повноваження органам державної влади відчужувати державне майно із державної власності шляхом внесення до статутного фонду державної акціонерної компанії.

Відповідно до Закону України "Про управління об'єктами державної власності" державні господарські об'єднання, державні холдингові компанії, інші державні господарські організації є суб'єктами управління об'єктами державної власності (стаття 4 Закону) . Цим Законом також не передбачено набуття права власності державною акціонерною компанією на передані до її статутного фонду пакети акцій.

Крім того, необхідно зазначити, що корпоративні права держави, надані господарським структурам в управління, не можуть бути відчужені з державної власності без дозволу Кабінету Міністрів України. Стосовно них не можуть вчинятися дії, наслідком яких може бути відчуження цих корпоративних прав з державної власності. Відчуження корпоративних прав держави здійснюється відповідно до законодавства з питань приватизації (частина друга статті 9 Закону) .

Статтею 1 Закону України "Про акціонерні товариства" передбачено, що особливості правового статусу, утворення, діяльності, припинення акціонерних товариств, що провадять діяльність на ринках фінансових послуг, а також державних акціонерних товариств визначаються законами. Таким чином, зазначеним Законом передбачається встановлення на законодавчому рівні особливостей правового статусу державних акціонерних товариств. На сьогодні законопроектів з порушеного питання немає, однак ця норма уже свідчить про те, що виключне застосування у даному випадку цивілістичного підходу є невірним.

Єдиним законодавчим актом, який на сьогодні чітко врегульовує питання правового статусу майна акціонерних товариств, єдиним засновником і учасником яких виступає держава, є Закон України "Про холдингові компанії в Україні". А саме, за пропозицією Президента України вказаний Закон було доповнено частиною 13 статті 6, згідно з якою пакети акцій (часток, паїв) або інше майно, передані до статутного фонду державної холдингової компанії (а такою є холдингова компанія, утворена у формі відкритого акціонерного товариства, не менш як 100 відсотків акцій якого належить державі), перебувають у державній власності і закріплюються за нею на праві господарського відання.

Проте цих положень недостатньо для належного, остаточного і всебічного регулювання порушеного питання, оскільки на сьогодні переважна більшість державних акціонерних компаній згідно з їх установчими документами не є холдинговими компаніями, хоч фактично за усіма ознаками їх можна віднести до холдингових компаній (стаття 1 Закону визначає, що холдингова компанія - це акціонерне товариство, яке володіє, користується та розпоряджається холдинговими корпоративними пакетами акцій (часток, паїв) двох або більше корпоративних підприємств).

Остаточну крапку у цьому питанні повинен все-таки поставити законодавець. Для завершення тривалих дискусій з цього питання необхідним є чітке та однозначне визначення правового статусу такого майна саме на законодавчому рівні (шляхом прийняття окремого закону про державні акціонерні товариства або шляхом внесення змін до вже існуючих - законів про управління об'єктами державної власності та про акціонерні товариства).

2. Деякі проблемні питання визначення суб'єктів орендних відносин.

1) передача в оренду майна, закріпленого за Національною академією наук України, галузевими академіями наук, а також передача в оренду майна науковими та учбовими закладами відповідно до Законів України "Про наукові парки" та "Про вищу освіту".

Відповідно до положень чинних Законів України "Про оренду державного та комунального майна", "Про особливості правового режиму майнового комплексу Національної академії наук України", "Про наукові парки", "Про вищу освіту" таким суб'єктам, як Національна академія наук, галузеві академії наук, наукові парки, національні вищі навчальні заклади надано повноваження самостійно виступати орендодавцем нерухомого майна, що їм належить.

А саме відповідно до частини другої статті 1 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" відносини оренди рухомого та нерухомого майна, об'єктів майнового комплексу Національної академії наук України та галузевих академій наук регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про особливості правового режиму майнового комплексу Національної академії наук України".

А стаття 5 цього Закону визначає, що орендодавцями держмайна є, зокрема, Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та галузевих академій наук, а також майна, що належить вищим навчальним закладам та/або науковим установам, що надається в оренду партнерам наукових парків.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу" Національна академія наук України:

- виступає орендодавцем цілісних майнових комплексів та нерухомого майна, що передано державою у безстрокове користування Національній академії наук України;

- надає дозвіл організаціям, що віднесені до відання Національної академії наук України, на укладення договорів оренди майна, у тому числі нерухомого, що обліковується на балансах їх організацій.

При цьому, цей Закон передбачає, що кошти, що отримані від оренди об'єктів майнового комплексу Національної академії наук України, в повному обсязі спрямовуються на виконання статутних завдань Національної академії наук України та організацій, що віднесені до відання Національної академії наук України.

Водночас згідно зі статтею 4 цього Закону галузеві академії наук: