До Міністерства юстиції надходять непоодинокі звернення суб'єктів господарювання щодо надання сприяння у визнанні і виконанні рішень, винесених Міжнародним комерційним арбітражним судом при Торгово-промисловій палаті України, за кордоном на підставі Конвенції про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень 1958 року.

З метою забезпечення передбачуваності у відносинах між суб'єктами господарювання, а також захисту прав та інтересів тих із них, які обрали арбітраж як засіб вирішення існуючих між ними спорів, вважаємо за необхідне роз'яснити залученим суб'єктам порядок визнання і виконання рішень арбітражних судів за кордоном відповідно до Конвенції про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень 1958 року.

Конвенція про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень 1958 року не передбачає визначення Державами-учасницями Центральних органів з метою надання сприяння у передачі клопотань заінтересованих осіб про визнання та виконання арбітражних рішень на території інших Договірних Сторін. Тому клопотання та додані до нього документи зацікавлена сторона самостійно направляє до компетентного органу держави, на території якої необхідно визнати та виконати арбітражне рішення.

Клопотання повинно бути оформлене з дотриманням вимог статті IV зазначеної Конвенції.

До клопотання необхідно додати належним чином засвідчене арбітражне рішення або його належним чином засвідчену копію, а також арбітражну угоду або її належним чином засвідчену копію.

Якщо арбітражне рішення або угода викладені не на офіційній мові держави, в якій запитується визнання і виконання арбітражного рішення, заінтересована особа надає належним чином засвідчений переклад цих документів на офіційну мову цієї держави.

Як визначається у статті III Конвенції, питання про визнання обов'язковості і приведення до виконання арбітражних рішень вирішується відповідно до процесуального законодавства, що діє на відповідній території, та згідно з умовами, викладеними у Конвенції.

Згідно з інформацією, розміщеною на офіційному сайті ООН, Конвенція застосовується у відносинах України з такими державами: Австралія, Австрія, Азербайджан, Албанія, Алжир, Антігуа і Барбуда, Аргентина, Афганістан, Багами, Бангладеш, Барбадос, Бахрейн, Бельгія, Бенін, Білорусь, Болгарія, Болівія, Боснія і Герцеговина, Ботсвана, Бразилія, Бруней Даруссалам, Буркіна Фасо, Венесуела, В'єтнам, Вірменія, Габон, Гана, Гаїті, Гватемала, Гвінея, Гондурас, Греція, Грузія, Данія, Джибуті, Домініка, Домініканська Республіка, Еквадор, Естонія, Єгипет, Замбія, Зімбабве, Ізраїль, Італія, Індія, Індонезія, Іран, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Йорданія, Казахстан, Камбоджа, Камерун, Канада, Катар, Кенія, Киргизстан, Китай, Кіпр, Колумбія, Коста-Ріка, Кот-д'Івуар, Куба, Кувейт, Лаос, Латвія, Литва, Лесото, Ліберія, Ліван, Люксембург, Мадагаскар, Маврикій, Мавританія, Македонія, Малайзія, Малі, Мальта, Марокко, Маршалові Острови, Мексика, Мозамбік, Молдова, Монако, Монголія, Непал, Нігер, Нігерія, Нідерланди, Нікарагуа, Німеччина, Нова Зеландія, Норвегія, ОАЕ, Оман, Острови Кука, Пакистан, Панама, Парагвай, Перу, Південна Африка, Польща, Португалія, Республіка Корея, Російська Федерація, Руанда, Румунія, Сальвадор, Сан-Маріно, Саудівська Аравія, Святий Престол, Сенегал, Сент-Вінсент і Гренадін, Сербія, Сирія, Сінгапур, Словаччина, Словенія, Сполучене Королівство, США, Танзанія, Таїланд, Тринідад і Тобаго, Туніс, Туреччина, Уганда, Угорщина, Узбекистан, Уругвай, Філіппіни, Фінляндія, Франція, Хорватія, Центральноафриканська Республіка, Чеська Республіка, Чилі, Чорногорія, Швейцарія, Швеція, Шрі-Ланка, Ямайка, Японія.